Коли почалася війна на сході, одразу закрив бізнес і почав хлопцям допомагати. Як волонтер регулярно їздив на передову. А з 2016-го із товаришем стали вивозити “двохсотих” із зони АТО. Цим займалися чотири роки. А потім, як зрозумів, що великої війни не уникнути, записався до місцевої тероборони, розповідає 64-річний Валентин ДІДКОВСЬКИЙ із Бучі на Київщині.
У перші дні війни чоловік патрулював на вулиці. Зупиняв і затримував підозрілих осіб. 27 лютого, коли в місто заходили російські військові, прийняв бій на вул. Вокзальній, де мешкає.
Це сталося вранці. У мене було чим зустріти “гостей”. Приготував “Муху” РПГ-18, ручний протитанковий гранатомет, чотири гранати РГД-5. І четверту для себе припас на випадок полону, говорить Валентин Дідковський. Крізь щілину в паркані бачив, як росіяни йдуть: ланцюгом обабіч дороги, а посередині техніка. Я виліз на старий автомобільний причіп, що стояв у дворі. Вирішив цілити по ворожому бензовозу. Розумів: якщо він загориться, то заблокує рух іншої техніки. Я вистрелив, жбурнув у колону три гранати й зістрибнув із причепа. Почав тікати, бо вони вже по мені гатили.
Чоловік заховався в сусідньому будинку.
На випадок, якщо мене знайдуть, приготував гранату. Навіть палець у кільце засунув, каже. Подзвонив нашим хлопцям із тероборони, дав наводку на росіян. За 10 хвилин почався обстріл. Тривав пів години. Коли все стихло, наважився вийти з укриття. Побачив, що українські військові знищили колону рашистів ущент.
Тоді Дідковський зняв на телефон відео, яке облетіло весь світ.
Після того ми разом із хлопцями місяць вивозили “двохсотих” із Ворзеля, Гостомеля, Мощуна, Бородянки. Забирали загиблих із блокпостів. На аеродромі полягло багато хлопців, які там працювали.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”