Продукцію його заводів нагородили золотими медалями
“Іван Герасимович пристрасно любив комерційну діяльність, але не спрага наживи та збагачення лежала в основі його праці та здобутків. Він любив промисловість, як вчений любить свою науку, як художник любить своє мистецтво, тому всі його великі заклади не лише добре влаштовані, а й мають ознаки краси та витонченості”, цитувала газета “Южный край” у грудні 1891-го слова архієпископа Харківського Амвросія про підприємця Івана Харитоненка.
Він народився 7 жовтня 1822 року в селі Нижня Сироватка нині Сумський район, у подружжя Герасима й Варвари Харитоненків. Сім’я мала вже на той час трьох дітей, ще трьох поховали малими. На життя заробляли торгівлею у власній крамниці в селі.
Виходило добре, бо Варвара раніше торгувала в батьківському шинку. Герасим теж мав підприємницький хист. Крім того, брав активну участь у громадському житті, в 1820-х односельці обрали його волосним головою.
З ранніх літ почав проявлятися інтерес до торгівлі в сина Івана. Саме він переконував торгувати не лише борошном і сіллю. Почали возити і продавати дорожчий крам і продукти. Зиск із них виходив кращий, це активізувало розвиток справи.
Щоб пізнати особливості діяльності тогочасних великих торговців, після церковнопарафіяльної школи Іван Харитоненко йде учнем до купців. Стає їхнім представником, який об’їжджає чимало міст і ярмарків. Повсюди заводить знайомих і партнерів.
Наприкінці 1840-х він купує будинок у містечку Суми й одружується з донькою купця Івана Скубенка. Та невдовзі дружина помирає. За кілька років Іван Харитоненко укладає другий шлюб. Його жінкою стає Наталія Лещинська. 1853-го в них народжується син Павло.
Харитоненко стає купцем третьої гільдії. Зближується з підприємцем Іваном Сухановим. Разом відкривають бакалійну крамницю в Сумах. Завдяки зв’язкам вихідця з Нижньої Сироватки беруть у одному з московських банків вигідний кредит.
Одним із напрямків діяльності Івана Харитоненка була співпраця з московським купцем Олексієм Монаковим. Той закупляв цукор на Сумщині, працював над початком виробництва. Від нього українець переймав тонкощі галузі. Після смерті Монакова Харитоненко зайняв його місце. Скуповував і відправляв цукор до Москви та Петербурга.
Харитоненко розходиться з компаньйоном Сухановим, якому залишає бакалійну крамницю. Кошти, нажиті торгівлею та посередництвом, використовує на оренду цукрових заводів. Якось бере під опіку незастрахований завод поміщика Зборомирського. Підприємство з великим запасом продукції горить. Партнери виручають Харитоненка, дають кошти, щоб розібрався зі збитками та боргами.
1861-го в Російській імперії проводять селянську реформу скасовують кріпацтво. Поміщики втрачають дешеву робочу силу й не можуть обробляти свої землі. Тому на продаж виставляють чимало угідь. Віддають за низькими цінами.
Іван Харитоненко скуповує чорноземи й вирощує на них цукрові буряки. Так з’являються потужні економії в Пархомівці Оленівська, названа на честь старшої онуки Оленки, садиба Наталівка на честь молодшої онуки. Загалом у майже 30 маєтках у Харківській і Курській губерніях назбирує 40 тис. га. Будує заводи для переробки буряків найбільший на Слобідській Україні Павловський рафінадний завод у Сумах, названий на честь сина, Пархомівський, Красноярузький, Миколаївський. З часом, кількість підприємств доходить до 20.
Представництва торговельного будинку “Харитоненко з сином” діяли в Москві, Харкові, Владивостоці, Туреччині та Персії. Продукція заводів Харитоненка отримала срібну медаль на Всеросійській виставці 1870-го в Санкт-Петербурзі, медаль успіху на Міжнародній виставці у Відні 1873 року, медаль 1-го класу на Всесвітній виставці у Філадельфії 1876-го, золоту медаль виставки в Парижі 1878 року. Протягом 1880-х здобули почесний диплом на Всесвітній виставці в Ніцці, золоті медалі Всесвітніх виставок в Антверпені та Парижі.
Значну частину зароблених грошей Іван Харитоненко передає на благодійність. Засновує дитячий притулок для дівчат-сиріт. Виховання і рівень освіти в ньому поставлені так добре, що заклад називають пансіоном благородних дівиць. Підприємець фінансує створення селянського банку. На його гроші будують гуртожиток для студентів університету в Харкові, реальне училище й жіночу гімназію в Сумах, церкву в Нижній Сироватці. Значні кошти виділяли для заснування Сумського окружного суду.
1887 року в Києві Іван Харитоненко взяв участь у підписанні договору між цукрозаводчиками, яким узаконили створення окремого синдикату. До нього увійшли також власники найбільших українських цукроварень Терещенки, Бобринські, Бродські.
У спадщину єдиному синові Павлові він передав майже 5,7 млн руб. сріблом, що було нечуваним багатством.
Ховали 52 священники
Помер Іван Харитоненко 30 листопада 1891-го. На похорон у Сумах 2 грудня зібралося кілька десятків тисяч містян і гостей. У місті не працював жоден торговельний чи промисловий заклад. Процесію супроводжували 52 священники.
Поховали на Сумському центральному цвинтарі біля Петропавлівської церкви. Протягом дев’яти днів у місті працювали дерев’яні бараки, в яких безкоштовно годували до 9 тис. людей.
Підприємець залишив розлогий заповіт. Левову частку грошей розпорядився передати на благодійні потреби шкіл, лікарень та храмів. Заснуванням частини з них повинен займатися син Павло. Один пункт стосувався побудови кадетського корпусу для підготовки хлопчиків до військової служби.
Жителі Сум добилися права на встановлення пам’ятника Іванові Харитоненку. Відкрили його 1899 року. Він стояв до приходу в місто більшовиків 1918-го.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”