Думки у The New York Times болгарського політичного аналітика, голови Центру ліберальних стратегій, наукового співробітника Інституту гуманітарних наук у Відні Івана Крастєва
Європа цими днями нагадує мені перші тижні пандемії живемо з відчуттям, що кінець світу не за горами. Але цього разу занепокоєння російською ядерною зброєю замінило розмови про коронавірус.
Європейські ЗМІ рясніють похмурими заголовками про брак електроенергії, перебої та її вимкнення. Аналітики сходяться на думці, що інфляція та зростання вартості життя в країнах ЄС можуть легко вивести мільйони людей на вулиці на знак протесту. Кількість мігрантів, які приїхали до Євросоюзу з України цього року, вже набагато більша, ніж кількість, які прибули з Сирії 2015 року. І військова машина Кремля лише збільшуватиме ці цифри, бо руйнування української інфраструктури позбавляє людей електрики й води вдома.
Але зима Володимира Путіна навряд чи покладе край зобов’язанням Європи перед Україною. Уряди в ЄС можуть змінюватися, але санкції залишаться в дії. Достатньо поглянути на Італію, де недавно обраний крайній правий уряд, який, як і попередники, підписався під європейським консенсусом про санкції та підхід до Росії.
У міру просування українців на полі бою, підтримка їх союзниками зростає
Більшість європейців морально обурені жорстокістю Росії. А недавні успіхи української армії додають до обурення надії. Насправді в міру просування українців на полі бою підтримка їх союзниками зростає. Але найважливіший чинник по той бік Атлантики. Коли прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, найближчий союзник Путіна в ЄС, недавно заявив, що “надія на мир має ім’я Дональда Трампа”, він висловив те, що зрозуміли всі союзники Путіна в Європі політика США може змінити позицію Заходу до України. Саме Америка, а не Європа, є слабкою ланкою, коли йдеться про стійку підтримку Києва.
Але ця війна не триватиме вічно. І саме в питанні миру, а не війни, напруженість у Європі стане очевидною.
Коли справа доходить до роздумів, як має закінчитися війна, є три табори: реалісти, оптимісти та ревізіоністи. Представників кожного можна знайти серед політиків та виборців майже у всіх європейських країнах, але вони не скрізь однаково представлені. У західній і південній Європі дебати здебільшого ведуться між реалістами та оптимістами. В Україні та в деяких країнах Східної Європи між оптимістами й ревізіоністами.
Географія та історія найкраще пояснюють відмінності у підходах до закінчення війни. Західні європейці бояться ядерної війни. Східні повернення російської сфери впливу в разі поразки України
Географія та історія найкраще пояснюють відмінності. Західні європейці насамперед бояться ядерної війни. Східні повернення російської сфери впливу у своїх країнах у разі поразки України.
Так звані реалісти вважають, що мета Європи має полягати у тому, щоб Росія не перемогла, Україна не програла, а війна не розширилася. Погляньте на заяви президента Франції Еммануеля Макрона, щоб зрозуміти цю думку. За цією логікою Україні потрібно допомогти звільнити якомога більшу частину її території, але українська перемога повинна мати свої межі, бо прагнення повної перемоги значно збільшило б ризик застосування Росією тактичної ядерної зброї. Слід зазначити, що найочевиднішим обмеженням є те, що Україна поки що не заходить так далеко, як спроба повернути собі Крим, який Росія незаконно анексувала 2014-го.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Політичне завдання з Кремля взяти Бахмут” Іґаль Левін
Реалісти справедливо вважають нинішній конфлікт небезпечнішим, ніж радянсько-американське протистояння часів холодної війни, бо холодна війна зіткнення двох сил, де обидві вважали, що історія на їхньому боці. Сьогодні Захід протистоїть лідерові з апокаліптичним мисленням, якого переслідує привид світу без Росії.
Другий табір оптимісти. Вони бачать кінець війни не лише як перемогу України, а й як кінець Путіна. Стверджують, що військова поразка Росії і наслідки санкцій, що будуть зберігатися, й стануть тільки ще більш руйнівними – явні ознаки, що час перебування російського диктатора при владі обмежений, і підтримують небажання президента Володимира Зеленського вести з ним переговори. Прихильники цієї точки зору, зокрема німецькі “Зелені” і більшість східних європейців, стверджують, що лише нестримна підтримка України може забезпечити міцний мир. Росію треба не просто зупинити, а перемогти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Китай ставатиме агресивнішим щодо США. Це призведе до конфронтації” – Юрій Пойта
Ревізіоністи розглядають війну в Україні не як війну Путіна, а як війну росіян. Для них єдиною гарантією миру та стабільності в Європі після закінчення війни було б незворотне ослаблення Росії, включаючи розпад РФ. Вони виступають за підтримку сепаратистських рухів у країні та за те, щоб тримати росіян подалі від Європи, незалежно від політичних змін у цій країні. На їхню думку, війна, яка розпочалася з заяви Путіна, що України не існує, має закінчитись остаточним розпадом Російської імперії. Стратегія “Кінець Росії”, що не дивно, є найпопулярнішою в країнах, які в минулому найбільше постраждали від влади Москви Польщі, країнах Балтії і, звісно ж, в Україні.
Кожна з цих шкіл думки має своїх розумних недоброзичливців. Критики реалістичного підходу справедливо стверджують, що реалізм уже випробували у 2015 році, після вторгнення Росії на схід України, і він не спрацював.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Доведеться розставляти неприємні пріоритети: захищати житлові об’єкти чи інфраструктуру” сер Лоуренс Фрідман
Магічні реалісти страждають від надлишку оптимізму, що дні Путіна пораховані. Ба більше, зміна режиму, якого прагнуть оптимісти, на практиці складніша, ніж здається. Як у такому разі вести переговори, виходячи з бажаної мети?
Заклики ревізіоністів до демонтажу чи спотворення Росії можуть мати ненавмисний і небажаний ефект, давши росіянам приводи для участі в цій війні, чого Путін досі не зміг зробити.
Реальний ризик для європейської єдності розбіжності у поглядах на те, як має закінчитися війна, а не загрози від Путіна
Коли російські війська були на підступах до Києва, відмінності між реалістами, оптимістами і ревізіоністами були не критичними. Єдина мета полягала в тому, щоб не допустити захоплення України і перемоги Путіна. Але тріумфи української армії останніми місяцями висунули ці розбіжності в центр європейських дебатів. Реальним ризиком для європейської єдності є розбіжності у поглядах на те, як має закінчитися війна, а не погрози від Путіна. Ми відчуємо це вже взимку, коли посилиться тиск громадськості, щоб розпочати переговори з Москвою.
Наративи, що розходяться, і уявлення про бажане закінчення війни настільки емоційно й морально заряджені, що будь-яка угода буде болісно складною. Але терміново потрібна якась загальна основа для вирішення війни. Без цього страх українців, що Захід їх здасть, і страх Путіна, що Росію принизять у військовому сенсі, підживлюють ескалацію до крайності.
Переклад Gazeta.ua