22 січня 1919-го у Києві проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-української Народної Республіки.
“Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”, йшлося у зачитаному в центрі столиці універсалі.
Після цього відбувся молебень та урочистий парад українських військ. А наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.
Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Тоді це місто було столицею Карпатської України чехословацької автономії. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулася 30-титисячна маніфестація. Люди з’їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю на згадку про події 20-річної давнини.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: День Соборності: мільйони українців утворили живий ланцюг
День соборності України свято, яке символізує єдність українських земель. Це одне із найважливіших свят нашої країни. 22 січня також прийнято згадувати прийняття IV Універсалу Центральної Ради 1918-го. Ним проголошувалася повна незалежність Української Народної Республіки.
З 2000-х років у Києві щорічно влаштовують “живий ланцюг” уздовж мосту Патона, котрий пролягає між правим та лівим берегами столиці. Такі ж акції проходять і в різних містах України, а всі охочі долучаються до дійства, беручи із собою державні синьо-жовті прапори та стаючи частинкою ланцюга.
На закритому засіданні Центральної Ради в будинку Педагогічного музею в Києві 22 січня 1918 року затвердили IV Універсал. Він проголосив Україну незалежною державою.
Рада зібралася у березні 1917-го з представників українських партій, наукових та громадських організацій. Керівником обрали лідера Товариства українських поступовців 51-річного професора історії Михайла Грушевського. 19 квітня 1917 року Всеукраїнський національний конгрес визнав Центральну Раду загальноукраїнською організацією.
23 червня 1917 року вона прийняла I Універсал, яким оголосила про готовність перебрати на себе державні функції на території України, і перед Тимчасовим урядом у Петрограді поставила вимогу надати їй автономію в рамках федеративної Росії.