Українці цю місцевість називали Гарбуз-горою. За Австрії не могли чи не хотіли вимовляти офіційну назву гора Габсбурга, розповідає чернівецький історик і журналіст Юрій Чорней, 51 рік. Гуляємо парком ім. Юрія Федьковича в Чернівцях. Сюди прийшли вул. Йозефа Главки. На ній провів юність письменник Вернон Кресс.
У Чернівецькому видавництві “Наші книги” вийшов історико-біографічний роман Юрія Чорнея “Вернон Кресс. Життя під прикриттям”.
Головний герой колишній чернівчанин Петер Демант виглядає блукачем у часі та просторі, який випадково затримався в нашій епосі, продовжує Чорней. Географія його долі Австро-Угорська монархія, Королівство Румунія, Перша Чехословацька Республіка, Третій Рейх, Союз Радянських Соціалістичних Республік, Росія, безліч гірських вершин і природних місцевостей, країв і країн на всіх континентах, хіба що за винятком Антарктиди. Дивовижним чином у ньому переплелися ключові події найтрагічнішого в історії людства ХХ століття.
Після світоглядно знакового першого життя в міжвоєнних, ще європейських Чернівцях, йому випала доля скуштувати тюремної баланди таборів ГУЛАГу. Після звільнення працював вантажником, став першопрохідцем туризму на північному сході Євразії. За літературне ім’я Петер Демант узяв прізвище героїні роману Вальтера Скотта “Роб Рой” шляхетної Діани Вернон. Додав прізвище хороброго офіцера Кресса, з яким доля колись звела його батька австрійського офіцера під час втечі з російського полону.
Про Петера Деманта Юрій Чорней уперше почув 2008-го. Напередодні 600-річчя Чернівців дізнався, що в Росії помер колишній чернівчанин, який заповів свою бібліотеку рідному місту. Також він залишив чудові твори про Чернівці.
Коли я прочитав тексти Петера Деманта, виник інтерес до його постаті. Познайомився зі щоденниками, архівними документами. Удалося відтворити його життя фактично від народження до смерті. Упродовж семи років я вивчав матеріали, писав. Ця робота вилилася в документальне дослідження на майже 950 сторінок.
На теперішній вулиці Главки родина Демантів якийсь час жила поряд із будинком №18.
Старшокласник Петер дорогою зі школи часто помічав на його подвір’ї “сивоволосу, шляхетну з вигляду пані, яка голосно розмовляла незрозумілою йому “русинською мовою”. Саме такою залишилася в його пам’яті Ольга Кобилянська. Зараз з того місця, де жила письменниця, вже нема краєвиду на Прут і залізничний вокзал усе заросло.
Петер Демант ріс ізольованим від українського середовища, чув мову, можливо, лише від покоївки Юстини. Українське питання його не цікавило.
Про те, що бачив Кобилянську, зрозумів лише 1980-го, коли помітив меморіальну табличку на будинку поряд із домом юності.
Уперше зрозумів, за що боролися українці, в таборі після 1946-го. Тоді до ГУЛАГУ бандерівців вивозили ешелонами.
У той час змінився національний склад в’язнів.
Що це за люди, звідки взялися, чого тут сидять таку політінформацію Деманту проводили в ув’язненні. Подружився з арештованим у Чернівцях 1947-го студентом англійської філології Онуфрієм Перуном, який був пов’язаний з ОУНівським підпіллям. Петер згадує, що це була людина високого інтелектуального рівня. Познайомилися на роботах у шахті, австрійця вразила чистота взуття Перуна й що звернувся до нього на “ви”. Перекинулися парою латинських фраз.
Петер почав читати йому лекції з англійської літератури, оскільки Перун був молодший і хотів учитися. Натомість австрієць отримував знання щодо українського питання.
Крім Перуна, Петер згадує, що в лікарняній палаті лежав із підстреленим на Львівщині упівцем Бобром, і ще багато епізодів з українцями. Каже, що українки в таборі відрізнялися охайністю. У їхніх бараках, куди заходив як бригадир, завжди було чистіше, облаштованіше.
Бандерівці свій спосіб самоорганізації запровадили і в таборах. По-перше, одразу розправилися зі стукачами повісили кількох. Фактично взяли все під контроль. За протекцією Перуна, очевидно, Деманта як земляка захищали від кримінальників.
Уже на волі Петер читав Тараса Шевченка німецькою, був шокований жахливим рівнем перекладу. У його бібліотеці була й інша класика, наприклад, Квітка-Основ’яненко. Але більшість книжок усе одно залишалися німецькою та румунською мовами.
У міжвоєнних Чернівцях майже всі навчальні заклади перевели на румунську мову. Лише декілька залишили для інших національностей.
Як етнічний австрієць Демант навчався в німецькомовній гімназії, що ділила приміщення з українською.
Друг Петера зустрічався з Геллою Іппен. У неї був брат Отто. Відоміший як радянський розвідник Ян Черняк. І більшість дослідників вважає, що саме він став прообразом літературного Штірліца Юліана Семенова. Отакий парадокс радянської системи, що сестра й матір найвідомішого шпигуна можуть опинитися в Сибіру, а він продовжуватиме вірно служити.
Вулицею Главки ми вертаємося до центру міста. Проходимо повз будівлю Чернівецького університету.
До резиденції митрополитів Буковини й Далмації навчальний заклад переїхав лише після Другої світової. 1940-го радянська влада в митрополичих палатах відкрила краєзнавчий музей. Людям цікаво було нарешті зазирнути всередину цього палацового комплексу. Сюди звозили колекції, реквізовані в тих, хто втік із Чернівців, картини, книжки, старовинну зброю. Частина працівників приїхала з великої України, як, скажімо, директор на прізвище Дука. Працювати брали й місцевих, бо в музеї потрібні були знавці мов. Перша виставка, яку підготували, була антирелігійна. Чернівчанам зокрема показували нічний горщик митрополита. Петер Демант потрапив у музей за протекцією знайомої, яка працювала тут. Про лаборанта Чернівецького краєзнавчого музею писала навіть газета “Радянська Буковина” як про найкращого працівника. Деманта директор засадив за описування старовинної зброї. Сучасного зразка револьвери, пістолети працівники НКВД із колекції завбачливо прибрали.
Червоноармійці намагалися відчинити великий старовинний сейф, що стояв в одній із кімнат музею. Сподіваючись знайти в ньому скарб, притягнули у приміщення протитанкову гармату і вгатили з неї. Чи відкрили невідомо. Але Демант згодом не зміг. Так і стояв той сейф у кутку з понівеченими снарядом дверима.
Працював Петер непогано. Принагідно і сам дивуючись, звідкіля в Чернівцях італійські мушкети часів Тридцятирічної війни чи арабська довгоствольна рушниця. Зареєстровану зброю складав у кутку в піраміду. “Покажіть ваш список скільки зробили сьогодні”, поцікавився якось директор у свого лаборанта. “Будь ласка, всього описав 72 одиниці!” Дука довго штудіював полінований аркуш і прорік: “Так працювати, товаришу, не можна! Давайте домовимося раз і назавжди: за день робіть, припустімо, не більш як 12”.
При цьому довкола керівництва музею голосно звучали корупційні скандали. На нього писали доповідні про незаконні привласнення посуду, речей митрополита.
З Юрієм Чорнеєм ми пройшлися головними чернівецькими адресами Петера Деманта. Й це була незабутня екскурсія містом, що заслуговує стати окремим, пізнавальним туристичним маршрутом столицею Буковини.
В Україні виходили такі книжки Вернона Кресса спогади про роки в ГУЛАГу “Зекамерон ХХ” та автобіографія про чернівецький період “Перше життя. (Не) вигадана повість”.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”