Чохол від спального мішка, в якому було сховано ручні гранати Ф-1, зберігає журналіст, а нині офіцер 32-ї окремої механізованої бригади Іван Столярчук. Натрапив на знахідку в покинутому окопі під час боїв під Куп’янськом
На фронті справити свої природні потреби це завжди додаткова пригода. Невеликий бонус до й так незабутньої суміші адреналіну та стресу. В мене одного разу в окопі бажання звільнити сечовий міхур привело до приємної несподіванки, розповідає Іван. Під час боїв біля села Синьківка на Куп’янщині мав у нічному лісі завести групу своїх бійців на позиції. Місяць за хмарами не видно не те що орків, якими кишіло все довкола, а своїх пальців перед носом. Випробуванням було ще і стриматися й не відкрити вогню по противнику, який у сотні метрів від тебе пробігає між дерев із яскраво запаленим ліхтариком. Адже навряд підстрелиш живця, але себе в темряві викриєш, і тоді вже чекай або дрон зі скидом, або мінометний обстріл.
Завівши пацанам поповнення, перевіривши, чи у хлопців усе гаразд, вертаюся до себе в окоп. І через пів години блукання розумію, що не уявляю, де я. Хоч в око стрель. Іще через пів години ходіння лісом майже провалююсь у траншеї. На радощах сповіщаю в рацію: “О, знайшов”. А мені: “То не наші”. Кулемет почав по мені працювати. Трохи постріляли навздогін, доки драпака давав. ВОГ із дрона скинули, то шматком дерева синця набив. Відлежувався в кущах. Заступник комбата вислав мені на допомогу безпілотник. Далі я йшов на його блимання. Пірнути в завалену сосновим гіллям яму для мене було тоді реальним спасінням. Бо поруч у таких самих чекали зустріти кацапів мої хлопці. Специфіка місцини, де тоді доводилося воювати, була така, що вкопувалися ми в піску. Тобто зі стін окопу все осипалося, і лопатою доводилося працювати постійно й одночасно пильнувати та стріляти. А надворі грудень. На другу добу напівлежання в холодній ямі терпіти позив організму звільнитися від сечі вже стало неможливо. Єдиним виходом було копати ще швидше додаткове заглиблення в окопі. Аби зовні себе не видати, відкинув акуратно пісок і раптом моя лопата задзвеніла від зустрічі з металом. Догрібся пальцями до чохла від спального мішка, повного ручних гранат Ф-1. Значить, мій попередник на цій позиції був досвідчений воїн, але, за моєю версією, через активну стрілянину просто затоптав у пісок свої запаси боєприпасів, або його евакуювали пораненого, а лимонки залишили наступним захисникам позиції. Ці гранати мені справді допомогли відбити черговий ворожий накат. А той чохол від спального мішка, точніше від гранат, досі в мене. Як оберіг. От лише я в ньому тримаю запас теплих шкарпеток, згадуючи бій у холодному зимовому лісі під Куп’янськом.