Чому Ізраїль повинен врахувати те, як Україна змінює правила гри на Близькому Сході, – безпековий аналітик

Про це пише Ізраїльський Інститут досліджень національної безпеки, який діє при Тель-Авівському університеті, де опублікували погляд аналітика Георгія Пороскуна про важливі моменти пов’язані із збільшенням участі України на Близькому Сході. “На тлі війни в Ірані Україна пропонує країнам регіону практичний і унікальний оперативний досвід протидії російсько-іранській повітряній загрозі. Водночас Київ посилює тиск на російські інтереси в морській логістиці, зокрема в акваторії Середземного моря та поблизу Ізраїлю. Тому українське питання стає частиною близькосхідної повістки дня також на оперативному рівні, і Ізраїль має це враховувати: зменшувати непотрібні тертя та максимально використовувати український досвід у сферах, які є для нього релевантними”, – наголошує дослідник.З дозволу авторів, Еспресо публікує повний матеріал статті.Російсько-іранський зв’язок: чому український досвід став регіональним ресурсом?Україна не є абсолютно новим гравцем на Близькому Сході. Вона діяла в регіоні протягом війни з Росією, принаймні як сторона переговорів, які країни регіону погоджувалися приймати. Однак зміна співвідношення сил у війні, а особливо спалах конфронтації з Іраном, який порушив безпековий баланс у Перській затоці, розширили інструментарій України та перетворили її на більш проактивного й впливового гравця на Близькому Сході.Протягом років російської агресії Україна накопичила бойовий досвід під вогнем, який ґрунтується, зокрема, на протидії іранським технологіям – ударним БПЛА типу Shahed, які Тегеран постачав росіянам. За ці роки росіяни вдосконалили ці технології, оновили оперативні рішення і зрештою повернули їх Ірану. У підсумку іранські атаки проти країн Перської затоки в березні-квітні, які значною мірою спиралися на ці вдосконалення, виявили розбіжності у вартості, темпі та виснаженні систем оборони цих країн.Схоже, що російська допомога Ірану включала модернізацію систем зв’язку, навігації та точності для БПЛА Shahed, тактичні консультації щодо застосування роїв дронів, висот польоту, таймінгу хвиль атак, виснаження систем ППО, а також супутникову розвідку для наведення ударів. Можливо, також FPV-дрони з оптоволоконним наведенням (вони не були зафіксовані в Ірані, але “Хезболла” почала використовувати ідентичну технологію проти Ізраїлю). Крім того, іранська тактика атак на енергетичну інфраструктуру, ймовірно, частково запозичена з російської тактики проти України.Для Києва це точка входу на Близький Схід: Україна знає ці загрози зсередини, протистояла атакам сотень дронів на день і розробила не лише технічні засоби, а й цілісну оперативну систему адаптації, яка поєднує всі засоби та тактики. Цей пакет Україна тепер може пропонувати країнам Перської затоки та іншим антиіранським гравцям. Цікавою є також позиція Сполучених Штатів: якщо президент Трамп на початку березня відкинув будь-яку потребу в українській допомозі проти повітряних загроз, то Державний департамент і Пентагон просувають угоду з Києвом, яка забезпечить спільне виробництво та експорт українських технологій до США.Ще один інтерес України в кризі з Іраном – Каспійське море, ланка, яка з’єднує Росію з Іраном і слугує для перевезень, обходу санкцій та постачання озброєнь. Україна раніше вже діяла проти цього коридору. І хоча ізраїльські удари по району Бендер-Анзелі на каспійському узбережжі в березні 2026 року не пов’язували безпосередньо з Україною, вони безумовно сприяли українському інтересу в порушенні російсько-іранської осі, яка працює в обох напрямках.Крім того, Україна зацікавлена в якнайшвидшому відновленні стабільності в Перській затоці. Наслідки війни – зростання цін на нафту, від якого виграє Росія, продовження (вже втретє) заморожування американських санкцій щодо неї та прискорене виснаження запасів ракет-перехоплювачів американських систем ППО (ресурс, за який Київ конкурує з країнами Перської затоки) – шкодять Україні й спонукають її діяти в двох напрямках: проти російського нафтового експорту та щодо країн Перської затоки для підвищення ефективності їхньої протиповітряної оборони.Країни Перської затоки та Йорданія: від посередників до споживачів української безпекифото: mod.gov.uaДо нинішньої конфронтації з Іраном головна роль країн Перської затоки для України полягала в дипломатичному посередництві. Саудівська Аравія, ОАЕ та Катар брали участь у гуманітарних контактах, обмінах полоненими та каналах зв’язку між Києвом і Москвою і були одними з найефективніших у цій сфері. Однак з початку іранської агресії проти них ситуація змінилася: за лічені тижні вони стали значними споживачами українських безпекових послуг.Перша українська допомога була відправлена їм менш ніж за два тижні після початку війни. Київ надіслав до Катару, ОАЕ та Саудівської Аравії понад 200 спеціалістів у сфері ППО, а також розмістив експертів на американській базі в Йорданії. Їхнє завдання, за повідомленнями, зосереджене на передачі оперативного досвіду: дешеве перехоплення (легка артилерія та дрони-перехоплювачі), радіоелектронна боротьба, мобільні групи та багатошарова оборона.Важливо зазначити, що Україна не є єдиним рішенням: країни Перської затоки продовжують покладатися також на США, Пакистан, Туреччину, Китай та місцеву промисловість. Перевага Києва – нішева, але важлива: актуальний і доступний досвід протидії масовим атакам БПЛА.Наприкінці березня 2026 року, на тлі тривалих іранських атак, президент України Володимир Зеленський відвідав ОАЕ, Саудівську Аравію, Катар і Йорданію. За підсумками переговорів були оголошені домовленості про десятирічне співробітництво між Україною та Саудівською Аравією, Катаром і ОАЕ у сфері безпеки та оборони. Схоже, є й інші країни, зацікавлені в приєднанні. Це відбувається тому, що Україна пропонує конкретний пакет можливостей: дрони-перехоплювачі, РЕБ, сенсори, радари, програмне забезпечення для управління ППО, а також оперативний досвід експертних груп, які вже розгорнуті на місцях і, за словами Зеленського, беруть участь у перехопленні повітряних загроз. Окрім кількох точкових проєктів у Європі, ця співпраця з країнами Перської затоки є першим вагомим прикладом того, як Україна реалізує свій новий військово-технологічний потенціал як постачальник рішень у сфері оборони.Інтереси України також очевидні. В обмін на закупівлю українських дронів-перехоплювачів, навчання та оптимізацію систем ППО розглядаються варіанти передачі Україні застарілих або надлишкових компонентів ППО, а також інвестиції, спільне оборонне виробництво та технологічні партнерства. Окремим внеском стали домовленості про постачання солярки з країн Перської затоки Україні на рік – до 700 тисяч літрів на місяць, яке, ймовірно, вже почалося.Туреччина та Сирія: канал доступу до нової сирійської конфігураціїЗеленський та Ердоган у Стамбулі (04.04.2026), фото: president.gov.uaВізит Зеленського в квітні до Туреччини та Сирії як частина серії його регіональних зустрічей свідчить, що східно-середземноморська політика України будується не лише через арабські монархії. Туреччина вже давно є окремим регіональним каналом для Києва: вона постачала озброєння, була залучена до морської логістики експорту в період російського домінування в Чорному морі на початку війни та приймала прямі переговори між Україною та Росією. Після падіння режиму Асада турецький ресурс допоміг Україні також встановити офіційні контакти з новим режимом у Дамаску. У цьому сенсі Туреччина для України – не лише регіональний партнер, а й механізм доступу до майданчиків, де самостійна вага Києва ще обмежена.У сирійському напрямі Україна підтримувала зв’язки з силами, що протистояли Асаду, ще до зміни влади. Українська розвідка вже в 2024 році допомагала дронами штабу HTS в Ідлібі, а українські джерела повідомляли про співпрацю українських підрозділів із силами опозиції проти російських цілей у Сирії в місяці, що передували падінню режиму. Після падіння Асада Україна перевела цей канал у формальну площину (міністр закордонних справ України відвідав Дамаск ще наприкінці грудня 2024 року). У квітні 2026 року, як згадувалося, контакти вийшли на рівень лідерів: після зустрічі з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом в Стамбулі Зеленський прибув до Дамаска і зустрівся зі своїм колегою Ахмедом аш-Шарою.Для Києва Сирія важлива як простір, де попередня російська позиція стала менш стабільною, а нове керівництво потребує партнерів, продовольства, відновлення та систем безпеки. Однак вплив України все ще обмежений: новий сирійський уряд також підтримує зв’язки з Москвою, а Росія намагається зберегти символічну роль у країні, включно з питанням військових об’єктів. Тому українська лінія в Сирії ще не є достатньо закріпленою і потребуватиме подальших інвестицій.Посилення можливостей зриву російської морської логістикиПаралельно з дипломатією та безпековими консультаціями на Близькому Сході Україна посилює тиск на комерційно-енергетичні інтереси Росії в віддалених регіонах, зокрема в Середземному морі. Йдеться про послідовні спроби пошкодити коридори, якими Москва отримує доходи, обходить санкції та зберігає вплив: кораблі, маскування походження вантажів і інфраструктура “тіньового флоту”. Ці зусилля здійснюються двома взаємодоповнюючими каналами: пряме ураження російських активів (суден) та дипломатично-правовий тиск на треті країни, порти й імпортерів, залучених до цих ланцюгів постачання.Останніми місяцями в акваторії Середземного моря накопичилася низка подій, які вказують на розширення кінетичного радіусу дій України: у грудні 2025 року на південь від Криту була уражена танкер Qendil; у березні 2026 року поблизу Лівії – газовий танкер Arctic Metagaz (обидва пов’язані з російським “тіньовим флотом”); а в травні 2026 року грецька влада повідомила про виявлення українського безпілотного морського апарату з вибухівкою. Важливість цих подій не лише в їхній кількості, а в зміні моделі: поряд із диверсіями, які раніше виглядали як прикріплення зарядів до борту суден, з’являється можливе використання безпілотних морських апаратів. Така модель вимагає точки запуску, зв’язку, обслуговування та ближнього оперативного супроводу.Ці події не обов’язково свідчать про інституційну присутність української безпеки в конкретній країні регіону. Однак повторювана активність у такому широкому географічному просторі може, з належною обережністю, вказувати на мінімальну підтримуючу інфраструктуру та на те, що Київ встановлює канали дій із місцевими гравцями в північноафриканському середземноморському просторі.Релевантність України для Ізраїлю: БПЛА, зерно та російський факторфото: відкриті джерелаДосі Ізраїль майже не реагував на посилення української присутності в регіоні, хоча потенціал (оперативне навчання та політичний важіль) і ризики (наслідки продовження проблемного імпорту з Росії), що випливають із цього, вимагають приділення уваги цьому питанню.Той факт, що Ізраїль не був включений до регіонального турне Зеленського, лише підкреслює розрив між зростаючою релевантністю України та слабкістю прямого політичного каналу з нею. Сам Зеленський у інтерв’ю ізраїльським ЗМІ вказував на проблему відсутності значущих контактів з керівництвом в Єрусалимі та зазначив, що Ізраїль був єдиною країною в регіоні, до якої його не запросили. У березні повідомлялося, що прем’єр-міністр Ізраїлю висловив зацікавленість у розмові з президентом України, але розмова врешті не відбулася.З військової точки зору Ізраїль справді краще країн Перської затоки протистоїть загрозі БПЛА типу Shahed і має більш розвинену систему ППО. Однак важливість співпраці з Україною не обмежується лише боротьбою з цими дронами.Ізраїлю є чому повчитися там, де тактичне середовище швидко змінюється. Найяскравіший приклад – Ліван. Різке зростання атак дронів з оптоволоконним керуванням з боку “Хезболли” створює новий тип загрози: апарати, які не залежать від радіозв’язку і тому стійкі до РЕБ. Ця технологія сформувалася на російсько-українському фронті. У цьому контексті варто згадати повідомлення про те, що Росія розглядала (ймовірно, під час “Реву лева”, тобто ізраїльсько-американської операцію проти Ірану) передачу Ірану тисяч оптоволоконних дронів і навчання операторів. Хоча немає доказів реалізації цього плану та надходження таких дронів до “Хезболли”, сам факт повідомлення ілюструє потенціал взаємозв’язку театрів дій. Тому досвід України, яка розробляє такі системи та щодня протистоїть їм, може бути дуже корисним для Ізраїлю: виявлення, фізичний захист, робота з оптоволокном та швидка підготовка підрозділів.Незважаючи на це, безпекові контакти між Ізраїлем та Україною з 2022 року залишалися обмеженими: відомі окремі приклади постачання систем Києву (виявлення та РЕБ) і дуже мало свідчень про інституційну співпрацю між оборонними компаніями. Досі не зафіксовано активних ізраїльських зусиль щодо вивчення українського досвіду (на відміну від країн Перської затоки).Паралельно Україна посилює дотримання санкцій щодо російських вантажів – не лише через фізичні атаки, а й через дипломатичні зусилля проти заходу російських суден у іноземні порти. Останніми місяцями сталися дві публічні інцидентні ситуації з Ізраїлем щодо заходу суден до порту Хайфа, коли вантаж містив зерно, яке, за твердженням Києва, було вивезене з окупованих Росією територій сходу України. Перший випадок стався, коли судно Abinsk розвантажило вантаж 15 квітня всупереч проханню Києва запобігти цьому. Другий – із судном Panormitis. Україна просила затримати судно та вантаж для взяття зразків зерна та перевірки документів, але Ізраїль заявив, що доказова база недостатня. Зрештою 30 квітня стало відомо, що вантаж не був розвантажений в Ізраїлі через рішення імпортера, а не як політичне рішення. Водночас МЗС продовжувало критикувати українську сторону за процедурні недоліки в поданні запиту.Ці події навіть зумовили реакцію Європейського Союзу, який висловив стурбованість можливим порушенням санкцій проти Росії з боку Ізраїлю. Ранішим наслідком стало опублікування журналістського розслідування, яке показало, що, ймовірно, це були не єдині судна, які розвантажували в Ізраїлі проблемні російські вантажі протягом років війни в Україні.Слід зазначити, що Україна діє таким чином не лише щодо Ізраїлю, а й щодо інших країн Близького Сходу. Цей метод відображає зростання асертивності (впевненості у відстоюванні свого) української дипломатії: Київ більше не просить лише підтримки, а очікує від партнерів посилення процедур торгівлі та перевірок імпорту, коли йдеться про Росію. Для Ізраїлю це чутливе питання: навіть якщо Єрусалим не хоче робити українське питання центральним, тиск змушує реагувати та приймати рішення, враховуючи три змінні: українські вимоги, європейську критику та систему відносин з Росією.Оцінка української політики та прогноз на майбутнєУкраїнська політика на Близькому Сході перебуває на етапі між дипломатичним проривом і інституціоналізацією. Політичні зусилля помітні: візити до країн Перської затоки, угоди з ОАЕ, Саудівською Аравією та Катаром, зв’язки з Йорданією, сирійський канал через Туреччину та дипломатичний тиск на російську логістику. Практичний рівень також присутній: українські експерти розгорнуті в країнах Перської затоки для навчання з ППО, ведуться переговори про співпрацю у виробництві, постачання пального та інвестиції в технології перехоплення. Поряд із цим продовжується антиросійська діяльність – морські диверсії проти суден “тіньового флоту”, ймовірно, з наростаючою оперативною присутністю в регіоні.Головний успіх України – зміна статусу: вона перестала бути лише об’єктом допомоги й перетворюється на суб’єкта – як надання допомоги, так і здійснення тиску. Головна слабкість Києва на цьому етапі – відсутність глибокої інституціоналізації та залежність від ширшої міжнародної динаміки. Рамкові угоди поки що не є великими оборонними договорами, місії експертів – не постійними навчальними центрами, а розмови про спільне виробництво – ще не серійними лініями. Антиросійські дії та санкційний тиск залишаються точковими: вони створюють витрати для Москви та політичний дискомфорт для третіх країн, але системного механізму нейтралізації російських торговельних можливостей ще не виникло.Зараз Україні потрібно прагнути швидких результатів, особливо з країнами Перської затоки: чіткі дані про успішну роботу українських засобів оборони та підписання конкретних угод про співпрацю. Якщо практичні результати з’являться протягом кількох місяців, статус Києва в регіоні має стабілізуватися, а ефективність тиску на російські інтереси може зрости. Водночас не варто очікувати перевороту в відносинах країн Перської затоки чи Туреччини з Росією – вони й надалі проводитимуть політику диверсифікації ризиків і навряд чи підуть на довгострокове скорочення відносин з Москвою в умовах розширення геополітичної невизначеності.Висновки та рекомендації для ІзраїлюІзраїль має звикнути до того, що Україна стає дедалі помітнішим гравцем у політичному та оперативному просторі Близького Сходу. Вона не замінює регіональних партнерів, але є джерелом унікального досвіду, який уже затребуваний у країнах Перської затоки і може бути корисним також для Ізраїлю. Єрусалиму варто розглядати Україну як партнера для навчання та вдосконалення в техніко-оперативних сферах, зокрема: дрони з оптоволоконним керуванням, дешеве перехоплення, боротьба з БПЛА та використання безпілотних морських апаратів.Зв’язок потрібно будувати обережно, але нинішня інерція фактичного ігнорування українського чинника стає дедалі менш раціональною. Політика “не бачити і не вплутуватися” може призвести до втрати можливостей (наприклад, швидкої адаптації підрозділів до загроз дронів) та прямої шкоди, якщо Ізраїль сприйматиметься коаліцією проукраїнських санкцій як слабка ланка в торгівлі проблемними російськими вантажами.Не потрібно перетворювати політику щодо України на глибоке публічне партнерство – її можна оформити через закриті професійні механізми обміну інформацією як у контексті вивчення загроз безпілотників, так і в міжвідомчому діалозі щодо проблемних російських вантажів. Інціденти з Abinsk і Panormitis показали, що відсутність чіткої процедури може швидко перетворити комерційну подію на політичну кризу з Україною, а можливо, й із європейськими партнерами.Крім того, Ізраїлю варто стежити за розширенням української діяльності проти російських суден і активів у Середземному морі через можливі супутні ризики для судноплавних шляхів, морського страхування, ізраїльських комерційних інтересів та оперативні уроки для ВМС.Підсумкова лінія для Ізраїлю має бути прагматичною: отримувати практичні уроки, зменшувати непотрібні зони тертя та підтримувати з Києвом точний, професійний і менш реактивний діалог.Читайте також: Україна набирає темп на полі бою, нові дрони вже здатні бити по лініях постачання РФ на оперативній глибині, – американський дипломат Карпентер