Найбільше в Україні сміттєзвалище знаходиться неподалік села Підгірці Обухівського району на Київщині. Має площу у понад 65 га. А висота найвищої точки полігону складає майже 190 м, що створює потенційні ризики обвалу непотребу.
Полігон працює понад 30 років. Найбільше непотребу у Підгірці щороку звозять з Києва – понад 450 тис. тон за офіційними даними.
Сміттєзвалище настільки розрослося, що в останні роки почастішали розмови про його закриття. Торік міський голова Києва Віталій Кличко заявляв про запуск проекту з рекультивації звалища. Однак попередив, що вирішення проблеми полігону може затягнутися. Це не дивно, адже столиця практично немає альтернативи вивозити міський непотріб нікуди. Сміттєспалювальний завод “Енергія” може переробити максимум до 250 тис. тон у рік. Інших переробних підприємств поруч зі столицею немає.
Від сусідства зі сміттєзвалищем найбільше страждають мешканці Підгірців. Постійний сморід круглий рік, безхатьки та роми, які порпаються у смітті шукаючи різні речі стали практично частиною їхнього життя. Більше того, селяни позбавлені можливості пити воду із власних криниць. Через просякнення відходів глибоко у ґрунт вона стала отруйною, кажуть мешканці.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Підгірцях та дізналася, як звичайним людям живеться поруч із гігантським смітником.
ГНИЛІ ПРОДУКТИ
До Підгірців, які входять у Козинську об’єднану територіальну громаду, із Києва їхати трохи більше 25 км. Подолати їх можна на автобусах, які курсують між столицею і селом практично кожні пів години. Щоправда деякі не заїжджають у населений пункт, а спиняються біля зупинки вздовж нової траси на Обухів. Звідти до Підгірців пішки не менше 30 хв.
– Село протяжне. До нього ще дачі відносяться, які стоять по кругу. А отам зверху військова частина, – показує на гору місцевий мешканець Василь у куртці кольору хакі. До траси під’їхав на бежевих “Жигулях” аби зустріти доньку з Києва. Пропонує підвезти.
Підгірці знаходяться між високими пагорбами. Колись між ними протікав Дніпро. Згодом русло річки пересохло і на тому місці виріс населений пункт. На сільських пагорбах у давнину встановлювали вітряки. Від прізвищ людей, яким вони належали, узяли назву і міні-гори. Тут є Ткачів та Високий горб, пагорб Винниця і Круча.
– Із того що “виріс” навпроти дороги праворуч можна побачити все село. А якщо повезе то частину Позняків, – продовжує Василь. – Тут фільми знімалися: “Ярослав Мудрий” і ще один якийсь. Церква у нас іще є. Таке як 1745 року. Там постійно правиться. Але людей мало, всі виїжджають. Тут уже нікому нічого не потрібно.
Виходимо біля автобусної зупинки у центрі села. Від нього у різні боки простягаються п’ять нещодавно відремонтованих доріг. Михайлівська церква обшита деревом та пофарбована у яскравий блакитний колір. Вона дійсно є пам’яткою архітектури.
Дихати практично неможливо
Неподалік центру знаходиться Підгірцівський ліцей та дитячий садочок. Наразі тут навчаються до 200 дітей з першого 11 клас. Неподалік невелика парковка під магазином. На перетині доріг облаштували невеликий сквер з лавками, клумбами та дитячими майданчиками.
У повітрі постійно чути затхлий сморід гнилих продуктів та забродивших відходів звалище розташоване за 900 м. Утекти від неприємного запаху в Підгірцях нікуди. Сморід міцно накриває увесь населений пункт.
– Влітку, коли на вулиці штиль, дихати практично неможливо, – говорять місцеві.
ЗРИВ ДОМОВЛЕНОСТЕЙ
В адмінприміщенні старостинського округу працює бібліотека та відділення Укрпошти. Кабінет старости на другому поверсі. Аби туди потрапити, необхідно натисну дзвінок на стіні біля скляних дверей.
У кабінеті широкою посмішкою зустрічає староста округу Сергій Кравченко. Високий чоловік з ледь помітною сивиною, поравляє комір сірого піджака та запрошує присісти
– Ми змушені цим усім дихати. А вночі був взагалі жахливий сморід, – каже Кравченко.
Староста погоджується розповісти про історію полігону. Його відкрили у 1986 році після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції. Почали звозити радіоактивне листя. Згодом й інший непотріб. Нині звалище розрослося настільки, що від нього до найближчої хати 150 м.
Розпочав роботу Полігон №5 ще у 1986 році, коли після вибуху на Чорнобильській АЕС сюди почали з Києва та області вивозити листя, заражене радіацією. Найближчий будинок знаходиться за 150 метрів від сміттєзвалища.
КМДА планує використовувати полігон мінімум до 2041 року, каже староста. Таку офіційну відповідь отримали від міської адміністрації.
Технічно переробити усе сміття на звалищі неможливо, додає Кравченко.
– Рекультивація – це останній крок. Той купол, який сформований зі сміття має бути укритий, щоб туди не потрапляла волога і опади. Однак наразі рекультивується тільки перша карта, а друга продовжує функціонувати, – пояснює староста. – Обʼєкт вже давно вичерпав свої потужності. Для того, щоб їх збільшити, керівництво полігону запустило проєкт реконструкції, який допможе розширити звалище. Вони це приховують.
Як можна спілкуватися з тими, хто тебе постійно обманює?
Утримувачем полігону є приватне акціонерне товариство “Київспецтранс”. Місцева влада раніше з ними тримала зв’язок, але зараз спілкування відсутнє.
– Останній дзвіночок для утримувачів полігону був у червні 2016 року, коли жителі селища перекрили сміттєзвалища, – розповідає староста. Тоді утримувачі надали обіцянки, що полігон буде закритий до 1 жовтня 2018 року. Ближче до цієї дати усі терміни почали зривати і видали документ, який відтерміновував роботи та зривав усі домовленості. А як можна спілкуватися з тими, хто тебе постійно обманює?
Востаннє з утримувачами сміттєзвалища сільська рада звʼязувалася щодо господарських проблем.
– Вантажівки заїжджають в село, попри те, що наші дороги не розраховані на таке. Возять до полігону буагато будматеріалів, бо там ідуть якісь роботи. Руйнують нам шляхи, – каже Кравченко. Це ж великі машини, а набиті по-повній. 48 тон везе і сама машина ще 20 тон важить. Зверталися до утримувачів, аби переглянули рух автівок. Нам насправді він них нічого не треба. Головне, щоб не шкодили жителям громади.
ЧОРНІ “ВОЛГИ” ТА НКВД
У позаминулому році місцева влада закупила два вимірювачі якості повітря, які дозволяють спостерігати за динамікою забруднення. Минулого року запустили стаціонарний пост вимірювання, який надсилає дані до КМДА. Однак Сергій Краченко не знає чи використовують його для досліджень та вирішення ситуації на користь людей.
Сергій Кравченко вступив на посаду старости у грудні позаторік. З 2015-го до 2020-го був сільським головою. Взагалі проживає у Підгірцях із 1987 року. У той час ніхто з місцевих і не здогадувався, що за понад 30 років виникнуть такі великі проблеми зі сміттєзвалищем, зізнається чиновник.
– Водій підвезе нас до полігону, – пропонує вийти на вулицю староста. – Туди так просто не пускають нікого. Треба заздалегідь дзвонити. Прийдете без домовленості – вас не пустять і призначать зустріч на інший день. Можемо тільки на дроні політати над полігоном і зняти те, що там відбувається.
Коли спускаємося униз, Кравченко починає розповідати про життя людей, які мешкають унизу під полігоном.
На облаштування фільтратів та території витратили вже мільярди гривень
– Вони постійно бачать чорну воду, яка стікає від звалища. Все, що там робиться зараз це роблять для того аби Києву було де складувати свій непотріб. Мало віриться, що будуть проводити рекультивацію. На облаштування фільтратів та території витратили вже мільярди гривень. За такі гроші вже можна було побудувати сміттєпереробний завод! Кличко обіцяв, що до 2019 року у Києві збудують такий, який стане альтернативою полігону. Досі немає.
– Неприємний запах почав з’являтися у селі в 1990 роках. Люди висловлювали піднялися, але їх не хотіли чути, – продовжує староста. Особливо жінки піднялися. Та приїхали тоді до нас якісь чорні “Волги” і всі злякалися. Бо на них тоді енкаведешники пересувалися. Нічого не вдалося зробити.
АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ
До смітника веде вузька вуличка. Сам полігон огороджений високим залізним забором висотою у кілька метрів. Неподалік працює ферма із вирощування свиней, звідки постачають продукцію у місцеві магазини та села. На камʼяній будівлі ліворуч назва підприємства з виготовлення матраців – “ЕКОМАТ”. Воно давно припинило роботу.
Кілька років тому на сміттєзвалищі працювали сотні ромів. Жили вони просто на полігоні. Перебирали відходи, шукали у смітті дорогоцінні речі та продавали.
– Все було відкрити. Продавали цінності на сортувальні станції в рази дешевше, ніж на ринку. На ромів постійно були скарги, – жаліється староста. – Мало того, вони жебракували і хтось із них тягав залізо у місцевих мешканців, обкрадали оселі. Сотні їх було. Не стояли на медичному обліку, були підозри на туберкульоз та інші небезпечні хвороби. Фіксували смерті. Як ромів вивезли, то стало трошки легше. Але і після того бачили кілька осіб, які працювали там. Одного разу піймали групу дітей 14-15 років з Полтавської області. Правоохоронні органи не зацікавились цим випадком.
Староста вмикає дрон. Апарат повільно піднімається в небо. На екрані смартфону видно кілометри площі із захороненим сміттям та гори відходів.
– Сміття там – живий організм. Воно перегниває, нагрівається. Усе стікає у фільтрати – водойми з концентратом. Потім ці ставки очищують і знову використовують. Був випадок, коли бачили, як за межі полігону витікали.
Воду з колодязів місцеві використовують лише для господарських потреб. Пʼють її з артезіанської свердловини, яка забезпечує центральне водопостачання. 90% плати за воду покриває місцева влада. Мешканці ж оплачують по 26 грн за куб.
Люди хворіють сім’ями
Жителі Підгірців скаржаться на здоровʼя.
– Кількість заяв, зокрема про онкологічні захворювання, збільшується. Намагаємося допомагати у лікуванні, – продовжує Кравченко. – Років 10 тому ми і не знали про те, що хтось хворіє. Зараз таких багато. І не тільки у Підгірцях, а і в сусідніх громадах. Хворіють сімʼями. У мене алергічні реакції є. Це і риніт, і сльозоточивість. Особливо все загострюється, коли полігон “подихає” в сторону села.
Громада зверталася у органи державної влади та санітарні служби, надсилали листи презитентові, однак все дарма.
На місцевому рівні з відходами борються власними силами. Встановили баки для сортування сміття, за якими цілодобове спостерігає камера. Ті мешканці, які не хочуть сортувати, вимушені платити за пакети для вивозу відходів по 6 грн за 30 літрів.
Сергій разом із родиною сортує сміття вдома. Пластик чистить та сушить, згодом віддає на переробку. Має власний компостер, який придбав за 2500 грн та подрібнювач для деревини за 6500 тис.
ЦЕРКВА У ДВОРІ
Біля магазину о 14:30 людей майже немає. Один за одним на іномарках підʼїжджають за продуктами люди. Купують хліб, оселедець та консерви. Ціни тут набагато дешевші, ніж у Києв.
Біля входу до крамниці американо з молоком п’є Олександр Щербань. Сіру шапку натягнув ледь не на очі. Переїхав у Підгірці із села на Сумщині, бо там не було роботи, пояснює. Знімає житло за 9 тис. грн. Дешевшого тут чогось немає, каже.
– Близько до Києва, того і дорого, – розповідає Щербань. – Працюю у сусідньому селі Романків, отримую до тищі баксів. Жити тут подобається аби тільки мусорку закрили. Бо і цигани там якось суддів ограбили в Романкові. Нормальну суму дєнєг винесли. Ходили группами і воняли. Дітей багато їхніх було. У магазини ходили.
Затягується та випускає з рота густий сигаретний дим.
– Я тут в дитинстві вʼюнів ловив, – долучається до розмови 78-річний Володимир Калашніков. Стоїть у старій пуховій куртці з потертою захисною маскою на бороді. Замість одного ока – скельце. – До дядька приїжджав і тут ловив, – показує на прозорий рівчак позаду магазину, який тягнеться з-під пагорбу крізь подвірʼя селян.
Попри близькість до полігону, село активно застроюється новими будинками. Вони повністю витіснили старі хати, які колись тут стояли, додає Калашніков. І зазначає, що хоча він родом і з Підгірців живе в Обухові. У село приїжджає до родичів кожне Різдво.
– Природа була тут колись хороша – глибокі яри. А потом свалку перенесли сюда. І всі відходи у воду попадають, а та в колодця, – продовжує чоловік.
За час розмови викурює чотири цигарки.
– Я маю 44 роки стажу. Працював у Сибіру. Після розпаду СРСР був на підробітках, об’їздив усю Україну, – змінює тему розмови. Війна іде у нас, бо Путін настоящий кацап. А кацапи це вори і зеки, а не росіяни.
Казали, що ескаватори на нас наженуть. А ми там у палатках жили
До розмови прислухаються місцеві. Водій автобуса на Київ пʼє каву разом із селянами. Чоловіки гучно сміються.
– Шо вам розказать про село?, – питає 55-річний Олег Ус у синій спортивній куртці та жовто-блакитній шапці. На камеру говорити відмовляється, бо брав участь у протестах проти сміттєзвалища у 2016 році. – Нам тоді погрожували утримувачі полігону. Видно, з місцевою владою договорились. Казали, що ескаватори на нас наженуть. А ми там у палатках жили всі – і чоловіки і жінки.
– Там же засипали все, будуть со врємєнєм дальше двигаться. По документах воно закрите давно, а туда везуть і везуть, – додає водій.
– Скільки вже говорили, а нічого не міняється. Люди у верхах мають великі бабки з того звалища. Там же газ видобувають. Ми гімно нюхаєм, а дядько гроші получає. Наші чиновники на лєксусах їздять і в шубах у пол ходять, – веде далі Олег Ус.
Він усе життя прожив у Підгірцях. Тримав худобу та город. Продавав продукти на ринках. Хотів отримати додаткову землю для розширення господарства, однак йому відмовили.
– Порозпродували землі під дачі. Там такі доміна понастраювали, а каналізація вся сюди стікає – до заправки. Нам кажуть, що там озеро буде, будем ходить купаться. Ага! Нас хіба у ті люксові двори будуть дворніками брать. Аби ви знали, які тут пани живуть! Ліс забрали у нас, біля Романкова там. Дачі настроїли. У одного церква там своя на подвірʼї, – розповідає Ус. – Якби не свалка, то дуже красіве село було б. А так я б уже звідси виїхав, якби не мама. У неї онкологія, то змушені доглядати. А якби не це, то вже давно б на заробітки поїхав у Чехію чи в Польщу. А які тут перспективи? Зеленського вибрали. Кажуть, що реформи проводять, а які там реформи? Як крали, так і крадуть.
Підʼїжджає автобус до Києва. Ус швидко прощається з товаришами та поспішає зайняти місце. Їде в Київ до доньки, яка захворіла на коронавірус. Сідаємо поруч.
– Коли колгосп був, то робота була, – продовжує розповідь. Намагається перекричати рев мотору. – А зараз і землі тої толком немає. Баба стара в оренду здає за 12 тисяч поле. А з нього орендатори мають 170 тисяч. Такі розцінки у нас… А звалище, то його вже нікуди не перенесеш. Та і боротися вже немає сил.
На момент публікації матеріалу редакція не отримала офіційної відповіді від компанії “Київспецтранс” на свої питання щодо функціонування полігону. Працівники товариства пояснили це відсутністю керівництва на місці до 17 січня. Запевнили, що після повернення адміністрації до роботи нададуть нам усю інформацію та допустять на територію звалища.