Це не алогізм. І ймовірні закарпатські партизани тут також ні до чого. Ну, хіба що київські члени закарпатської тероборони мають до цього відношення. Закарпатську землю маркером наближення кінця війни зробив законопроєкт депутатів Верховної Ради щодо відчуження земельних ділянок нерухомості в Ужгородському районі Закарпатської області.
І наразі десятки років актуальна, здавалося б нев’януча класична крилата фраза Марка Твена: “Купуйте землю, це товар, котрий більше не випускають” – стає застарілою. Бо мова про Закарпаття, де вільної землі взагалі немає, але перерозподіл цієї золотоносної території цілком можливий.
Ознаки наближення миру
Ми не даремно пов’язуємо цей парламентський закарпатсько-земельний фінт з темою закінчення війни. Бо перехід до нормального мирного ритму життя наразі одна з основних тем, що турбують українців. А в згаданих намірах є натяки на не далеку ймовірність цього.
Відповідне питання звучало й на минулій пресконференції президента України Володимира Зеленського. Бо хто ж як не глава держави має окреслювати щодо цього реальні та, наскільки це можливо, конкретні пунктири.
Тоді журналіст “Української правди” запитував його про приблизний потенціал наших усіх і людських, і воєнних ресурсів, та, відповідно, спроможність України тривалим часом боротися у повномасштабному форматі з Російською Федерацією.
Президент не дав чіткої відповіді і відвів тему убік, однак “чисто конкретно” наїхав на журналіста, що він не бачить скільки наші виробники і державні, і приватні виготовили зброї.
Нагадаємо, після пресзустрічі президента з журналістами, декілька днів поспіль як уся пропрезидентська соцмережева тусовка, так й інформаційний простір загалом, гудів українською новинкою, дроном – ракетою “Паляниця” та вітчизняною балістичною ракетою. Але їх ще немає в серійному випуску, офіційних заяв про їх застосування не було, тривають випробування. Ми саме ними наразі ще не можемо адекватно й масово відповісти Москві за всі безконечні обстріли наших міст і сіл.
Тож, про що мова? Про війну без кінця?
Однак, не будемо втрачати пильність через радість про наші, без сумніву вдалі розробки потужної летючої, фатальної для рашистів зброї. Зазначимо, що й на цей раз конкретики від президента ми не почули.
Водночас, поклавши руку на серце, мусимо визнати, що навряд чи хтось із дотичних до влади й війни прямо дасть більш-менш наближену до реальності відповідь на питання про закінчення війни.
Тож ми будемо складати варіанти відповідей за вторинними ознаками.
Принаймні правники, котрі займаються юридичною оцінкою законів, які приймає Верховна Рада, вважають, що певні сигнали ймовірно не такого вже й далекого закінчення війни проглядаються у проєкті закону про землю.
Цинізм проглядається чіткіше
Почнімо з того, що ми бачимо загалом: народні депутати України поспішають, вони продукують певні закони тут і сьогодні, щоб забезпечити свій бізнес. Вони не думають, що буде через 5-10 років, їх цікавить негайне прийняття таких законів, котрі дали б можливість швидко, без перешкод збагатитись.
Отже, 21 серпня Верховна Рада України ухвалила важливий закон, що регулює процес примусового відчуження земельних ділянок та будинків в Ужгородському районі Закарпатської області. Законопроєкт №9549, який підтримали 228 депутатів, визначає порядок дій для таких відчужень під час воєнного стану.
Згідно з новим законом, Закарпатська обласна державна адміністрація зобов’язана протягом п’яти днів після прийняття рішення про підготовку матеріалів для відчуження повідомити власників нерухомого майна про плани на примусове відчуження їхніх об’єктів.
Також зазначимо, що якби у назві цього депутатського проєкту не було прив’язки до конкретного Закарпатського регіону, то, можливо, він не викликав би стільки запитань та асоціацій із закінченням війни.
“Закарпаття це ліси, гори й курорти, – зазначає адвокат Ігор Липявка. Щоправда ліси там зникають. Їх вирубують і вивозять на продаж. Державної землі там уже немає. Аби купити, потрібно викласти фантастичну суму грошей. Тому цю землю треба відібрати. І саме під шум-гам війни намагаються протягнути закон, за яким землю можна буде “відтяпати” без зайвих клопотів і судових тяганин. Головна підстава аби можна було відібрати цю землю, це, коли ласа земельна ділянка є обґрунтовано критично важливою у період війни. Закарпатська земля в цей період нашого життя може бути необхідною, якщо там конче треба розмістити якісь військові об’єкти, або медичні установи для лікування наших військових”.
Усе вірно, наразі в нас воєнні пріоритети й це логічно, бо така наша реальність. Але виникає питання, а що в Україні більше ніде немає державної ділянки, щоб побудувати госпіталь, чи будь-який інший військовий об’єкт? Чи немає більше ніде в Україні державної землі аби побудувати чи розмістити військову частину, обов’язково потрібно це робити на приватній території? І не просто приватній, а на Закарпатті.
Важливо зазначити, що в Закарпатській області закінчилась державна земля, на якій можна було б кожному бажаючому побудувати новий об’єкт, скажімо, гірськолижний курорт. Де можна було б безкоштовно й безкарно вирубувати сосни та вивозити їх “контрабасом” за кордон.
Але ж це такий ласий шматок земля Закарпаття. Треба щось робити. Треба якось “законно” відібрати цю золотоносну закарпатську “жилу”, інакше для чого потрібні були всі ці роки у владі під час війни та відповідальні пости нинішніх владоможців?
І, як пояснює юрист Ігор Липявка, згідно з законом, коли відбирають, тобто відчужують землю, потім попередній власник уже не зможе її повернути собі назад. Держава її відчужує, виплачує компенсацію розміром у три копійки й усе. Щоправда, у певних виключних випадках, коли закінчиться війна той, у кого “віджали” землю може звернутись до держави аби викупити (!) її назад. Наголошуємо, це можливо буде в рідкісних, виняткових випадках. Та й то під питанням. Бо, як правило, цю землю відчужуватимуть у простих людей, а не в олігархів, власників курортів.
Тож підходимо до суті питання – чому йдеться саме про землі Закарпаття і яким чином це вказує на ймовірне, вже зриме завершення війни. Отже, якщо влада на горі, котра знає про хитросплетіння війни більше, ніж ми, придумує механізм, як отримати землю, якої немає у вільному доступі, аби почати будувати курорти, то, можливо, це й указує на те, що незабаром і почнеться ця мирна забудова лікувально оздоровчих закладів. Тобто мова не про далекі шість-сім років, а про сьогодні. Щоб уже завтра туди їздили люди і привозили та залишали тут гроші. Звісно, на простих українців це не розраховано, на них не заробиш. Тому це мають бути престижні, міжнародні курорти. І щоб туди приїздили з усього світу, правда, треба, щоб війна закінчилась, а Україна мала відповідний авторитет.
Коли ж кінець війни?
Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що Україна може спробувати завершити гарячу стадію війни до кінця цього року.
“Я думаю, що якщо ми діятимемо узгоджено і дотримуватимемося формату Саміту світу, то ми можемо закінчити гарячу стадію війни. Ми можемо спробувати це зробити до кінця цього року”, – заявив Зеленський журналістам. – План мирного врегулювання має бути повністю узгоджений із союзниками України, щоб “ніхто не пробував переграти після закінчення війни”.
Війну можна буде завершити дипломатичним врегулюванням за столом переговорів, якщо країни Заходу чинитимуть тиск на Москву, зазначив глава української держави.
“Це не означає, що треба відвоювати у боях усі території. Я вважаю, що цього можна досягти за допомогою засобів дипломатії”, сказав він, додавши, що водночас ослаблення Росії на полі бою поставить Україну на сильнішу позицію за столом переговорів.
Столтенберг укроскептик?
Водночас, генсек НАТО Єнс Столтенберг заявив, що країнам НАТО потрібно бути готовими до того, що війна в Україні затягнеться щонайменше на десять років.
Прогноз Столтенберга збігається зі скептицизмом українців, котрі мають претензії до чинної влади. Чимало співвітчизників вважають, що ця влада буде “вічно”, бо пиляти гроші на війні виявилось в десять раз фінансово вигідніше, ніж їхнє збагачення у мирний час.
Принагідно хочеться запитати: де в Україні розташовані поклади золота, бурштину? А території з покладами сланцевого газу, літію та нікелю вже майже зачищені від людей.
Ну що ж, нормально спрацювала збірна сила вітчизняної прихованої владо-олігархії.
Але що характерно, важливе сільгоспспостереження: незважаючи на будь-які земельні закони, коні, як скидали, так і скидатимуть свої “яблука”, необхідні для живлення землі, в абсолютно рівній, достатній, не залежній від нашої політпорнографії, кількості. І це єдине, що наразі виглядає обнадійливо. Ну, окрім згаданого законопроєкту, реалізація котрого справді можлива за умови переможного для України миру.