На очах у 13-річної Дарини ПІВТОРАЦЬКОЇ з села Катюжанка Вишгородського району на Київщині російські окупанти вбили її батька й мачуху. Щоб вижити, дівчина прикинулася мертвою.
Ми разом із батьками й дідусем їхали в машині вулицею. Назустріч з усіх боків сунули колони російської техніки. Раптом вони почали стріляти, розповідає Дарина. Дідусь мене прикрив. А потім відчинив двері і сказав тікати.
Дівчина побігла до автомобіля, що стояв на узбіччі, й заховалася за ним.
Російські окупанти побачили, що є якийсь рух і відкрили вогонь. Прострелили таз, одна куля влучила в руку, інша пройшла навиліт через плече. Я тікала, а росіяни гналися за мною. Коли була біля якогось паркану, сил уже не мала. Впала. Саме тоді мене наздогнали. Я закрила очі, розслабилася і затримала дихання. Вони подумали, що я мертва. Смикнули за ногу, перекинулися між собою кількома словами й пішли. Тоді я відповзла далі.
Дарину забрала жінка, яка живе неподалік. Надала їй першу допомогу: наклала джгут, вколола знеболювальне. Для перев’язки використовувала прокладки. Наступного дня росіяни дозволили перевезти дівчину до лікарні. Там вона провела майже місяць.
Коли російські солдати побігли за Дариною, я намагався врятувати з палаючого авто сина й невістку, розповідає дід Юрій Півторацький. Спочатку витягнув Івана. Поклав під парканом і зрозумів, що він мертвий. Потім побіг за Інною. Але машина горіла так, що не міг загасити вогонь. Сина й невістку поховали в одній могилі. Без труни, лише в покривалі.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”