З початку повномасштабної війни син майже не спав, говорить 55-річна Олена ІВАНЧУК із Полтави. Одразу почав волонтерити знімав дорожні знаки, доставляв гуманітарку. Потім став евакуйовувати людей із Харкова й Охтирки. Його номер телефону миттєво розлетівся, отримував дзвінок за дзвінком. Приїжджав додому на годину та знову відправлявся в дорогу. Нікому відмовити не міг. Казав, що його допомога важлива. Часом телефонував: “Мамо, звари їсти і приготуй постіль. Люди зупиняться в нас”. Це були сім’ї, які тижнями ховалися від бомбардувань у підвалах.
Її син, оперний співак і музикант 29-річний Сергій Іванчук із перших днів після нападу Росії вивозив людей із Харкова й Охтирки Сумської області до безпечних регіонів. Зумів врятувати понад 50 осіб. 10 березня потрапив під обстріл росіян у Харкові. Отримав п’ять поранень кулі влучили у спину, легені, печінку й обидві ноги. Також мав осколкові травми.
До того дня я не потрапляв під обстріли. Був упевнений, що зі мною цього не станеться, розповідає Сергій Іванчук. 10 березня допомагав виїхати працівникам харківської клініки. Наповнили медичним обладнанням великий причіп він став для нас “бронежилетом”. Уже темніло, коли ми потрапили під автоматну чергу. Я завернув до гаражів, і росіяни могли обстрілювати машину тільки ззаду. Всі речі в причепі стали дірявими. У мене влучило п’ять куль. Дивом ніхто не постраждав, крім мене. Урятувала лікарка, яка сиділа поруч. Рукою закрила рану в моїй спині. Була лише одна думка: довезти людей до українського блокпоста. Коли доїхав туди, відключився.
Сергія Іванчука доправили до Харківської лікарні невідкладної допомоги. У реанімаційному відділенні він пробув 16 днів. Потім рідні перевезли його в Полтавську обласну лікарню, пізніше до Дніпра, а в травні до медзакладу у Львові.
За час лікування сина пройшли довгий шлях, продовжує Олена Іванчук. Але всі медики, які рятували Сергія, це ті люди, які не забули клятву Гіппократа. Хотілося б, щоб їм допомогли з обладнанням. Адже його справді не вистачає. А спеціалісти в нас високого рівня.
Сергій продовжує лікування в госпіталі “Бундесвер” у місті Ульм, Німеччина. Нещодавно він разом із піаністкою Антуанеттою Міщенко дав невеликий концерт у клініці.
На знак подяки німецьким медикам син вирішив виступити перед ними в медичному закладі. Проте ще зарано говорити про продовження музичної кар’єри Сергія. Треба зачекати, доки він повністю відновиться, додає Олена Іванчук. Я також захотіла щось подарувати німецькій лікарні на згадку. На вулиці побачила, як художниця представляє свої картини. Одна була, як для нас у синьо-жовтих кольорах із великим серцем у центрі. Купила її для медзакладу.
Від кульових і осколкових поранень на моєму тілі залишилося багато шрамів. Це буде нагадування про те, хто для нас брат, а хто ворог, говорить Сергій Іванчук. Мій дід і баба відбули 15 років каторги на Колимі. Бабусю забрали 15-річною через те, що написала вірш “Доки тебе катуватимуть, моя Україно?” Діда репресували, бо допомагав воїнам УПА розносити листівки. Москалів ненавидів прадід, дід, батько, і я також. Усі їхні звірства пам’ятатимемо завжди. Настав час українцям поставити крапку в існуванні російських загарбників. Зараз Україна сильна як ніколи. Ми переможемо. Я вірю в кожного з нас. А зі зрадниками розберемося.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”