Пошук шляхів до миру в Україні перетворився на складний дипломатичний марафон, де заклики до переговорів постійно натикаються на агресивну позицію Москви. Попри численні міжнародні зусилля, зустрічі та розробку мирних ініціатив, справжнього прориву досягти поки не вдається, адже Росія продовжує сприймати будь-який діалог як можливість для висунення ультиматумів.
Майже чотири роки повномасштабного вторгнення демонструють незмінний підхід Кремля до переговорного процесу. Перші спроби діалогу відбулися вже за чотири дні після початку вторгнення у 2022 році в Білорусі.
Тоді Росія висунула неприйнятні умови: скорочення української армії до 50 тисяч та фактичну втрату Україною суверенітету, що одразу ж унеможливило будь-який прогрес.
Наступні переговори перемістилися до Туреччини, спочатку в Анталії, а потім у Стамбулі. Саме ця країна виступила посередником у підписанні Чорноморської зернової ініціативи між ООН, Україною та Росією.
Проте, ця важлива угода, що забезпечувала експорт українського збіжжя, згодом була зруйнована російською стороною, демонструючи відсутність намірів дотримання домовленостей.
У лютому 2023 року Президент України Володимир Зеленський представив на Генеральній Асамблеї ООН свою «Формулу миру». Ця ініціатива стала ключовою для подальших міжнародних зусиль.
Навколо української пропозиції відбулися зустрічі на рівні радників у Копенгагені, Джидді та на Мальті. Фінальний раунд 2023 року в Києві зібрав представників 83 країн та 3 міжнародних організацій, де було відзначено прогрес за 9 з 10 пунктів.
Єдиним невирішеним залишався найскладніший – десятий пункт, який стосувався безпосереднього завершення повномасштабної агресії Росії проти України.
Продовження технічної підготовки до реалізації Формули миру пройшло в Давосі в січні 2024 року. Знаковою подією став перший Саміт миру, що відбувся у червні в Бюрґенштоку, Швейцарія.
Саміт завершився спільним комюніке, що охоплювало питання ядерної та продовольчої безпеки, свободи судноплавства, а також гуманітарний блок, включно з вимогою обміну полоненими та поверненням депортованих українців.
Паралельно Китай і Бразилія просували альтернативні ініціативи, тоді як Кремль намагався підірвати легітимність Саміту. 14 червня Росія висунула власні «умови миру»: виведення українських військ з чотирьох областей та відмова Києва від курсу в НАТО, що було категорично відкинуто.
Новий етап дипломатичного треку пов’язаний з активною роллю Дональда Трампа, який ще до вступу на президентську посаду обіцяв швидко завершити війну. Однак згодом він визнав, що терміни були «дещо саркастичними».
Зустріч Зеленського і Трампа 28 лютого 2025 року в Білому домі виявила розбіжності у баченнях «ціни миру», що вимагало подальшого узгодження позицій між Києвом та Вашингтоном.
Пізніше Трамп переключився на контакти з російським лідером, і 15 серпня 2025 року відбулася його зустріч з Путіним в Анкориджі. Попри оптимістичну оцінку Трампа, ключове питання війни в Україні залишилося невирішеним.
З літа 2025 року спеціальний представник президента США, мільярдер Стівен Віткофф, здійснював візити до Росії, де йому довелося вислуховувати багатогодинні лекції Путіна про «першопричини конфлікту».
Кульмінацією цих зусиль став «злитий» у ЗМІ в листопаді 2025 року чернетковий 28-пунктовий мирний план, який експерти швидко ідентифікували як перекладені з помилками російські умови.
Попри це, план почали обговорювати в Женеві, де українська та європейська сторони намагалися торгуватися за формулювання, а згодом з’явилася європейська контрпропозиція. До кінця грудня цей рамковий документ був «перезібраний» до 20 пунктів і пов’язаний з пакетом гарантій безпеки.
Дипломатичні контакти з американською стороною тривають, а більшість сподівань на прорив покладаються на прямі зустрічі глав держав. Остання з них відбулася 28 грудня минулого року у резиденції Трампа Мар-а-Лаго у Флориді.
На жаль, «різдвяного дива» не сталося, хоча Президент Зеленський після зустрічі заявив про узгодження базового документа щодо завершення війни «на 90%». Трамп також назвав обговорення «дуже добрими» і відзначив помітне наближення до мирної угоди.
Ключовим моментом, де вдалося досягти попередньої згоди, стали гарантії безпеки для України. Президент США підтвердив їх та обіцяв підтримку Конгресу, назвавши це «дуже сильною домовленістю».
Однак, за задумом Дональда Трампа, значна частина відповідальності за втілення цих гарантій відводиться Європі, а США «допомагатимуть Європі на 100%». Усі ці гарантії ще потребують юридичного підтвердження у парламентах та урядах країн-учасниць.
Серед 10% неузгоджених пунктів залишилися два ключові: територіальне питання та майбутній формат управління Запорізькою АЕС. Трамп назвав територіальне питання «дуже складним», а Зеленський наголосив на думці українського народу.
Щодо ЗАЕС, конкретики не пролунало, адже Трамп вважає значною поступкою з боку Путіна той факт, що він не завдає ударів по станції. Це свідчить про глибокі розбіжності та складність досягнення компромісу.
Подальша робота продовжиться у січні з обговорень американсько-українських та тристоронніх форматів. Вже 3 січня до Києва прибули радники з нацбезпеки 15 європейських країн для підготовки гарантій безпеки та мирного плану.
Наступним етапом заплановані переговори на рівні лідерів 6 січня у Франції, а 7 січня – додаткові зустрічі радників.
Після зустрічі Зеленського і Трампа у Флориді Москва майже одразу перейшла до інформаційної атаки. Офіційний представник РФ заявив про нібито атаку українських БПЛА на резиденцію російського лідера в Новгородській області в ніч на 29 грудня.
Ці звинувачення, які Президент Зеленський назвав спробою Кремля підірвати дипломатичні зусилля, не знайшли підтвердження з боку американської розвідки та були публічно спростовані навіть через репост Дональда Трампа.
Представники Кремля заявили, що це «посилить переговорну позицію Росії», водночас підкресливши намір продовжувати переговори, насамперед зі США. Така тактика затягування часу при переході до конкретики стала звичною для Москви.
Ситуація на лінії фронту також не свідчить про готовність Росії до миру. Навпаки, російський лідер віддає накази про нові наступи, підтверджуючи плани Генштабу РФ продовжувати «спеціальну військову операцію».
За даними української розвідки, Росія взяла курс на затяжне протистояння із Заходом, перекладаючи відповідальність за «безпрецедентну міжнародну напруженість» на НАТО та «колективний Захід».
Кремль декларує намір вибудовувати альтернативний світопорядок, що відкрито протистоїть євроатлантичній системі безпеки, і залишає можливість відновлення відносин з США лише за умови врахування своїх інтересів у війні проти України.
Відомий американський дипломат Курт Волкер неодноразово підкреслював, що стратегічною метою Путіна залишається повне захоплення України, зміна уряду та знищення її військового потенціалу.
Він переконаний, що російський лідер ніколи не погодиться на справжню мирну угоду, яка не передбачає досягнення цих цілей.
Водночас, Волкер вважає, що розробка 20-пунктного плану миру має іншу важливу мету – зберегти єдність Заходу з Україною та дипломатично зафіксувати, що саме Росія відкидає мирні пропозиції.
Щоб безпекові обіцянки стали реальними гарантіями, вони потребують юридичної форми, механізму виконання та ресурсного підкріплення. Також важливе політичне підтвердження від парламентів і урядів, які візьмуть на себе відповідальність, щоб уникнути долі Будапештського меморандуму.
Проте, існують і застереження. Експерти вказують на те, що гарантії безпеки від Дональда Трампа можуть виявитися «порожніми». Він ніколи не виявляв готовності до прямої конфронтації з Росією, а навпаки, скорочував підтримку України та приймав російський наратив.
На думку експертів, Україні слід зосередитися на кроках, які реально допоможуть запобігти майбутній російській агресії, а не на гіпотетичних обіцянках. Ймовірно, тому значна частина безпекових зобов’язань, за задумом Трампа, ляже на Європу.
Головною перешкодою для миру залишається Росія, яка наразі не зацікавлена ані в перемир’ї, ані у завершенні війни. Тому необхідно посилити тиск на Кремль, зокрема через жорсткі фінансові санкції, включно з вторинними, та зняття обмежень на використання Україною наданого озброєння на великі відстані.
Це допоможе російському лідеру усвідомити неспроможність його планів та змусить шукати перемир’я протягом кількох місяців. В іншому випадку, процес затягнеться набагато довше.
Незважаючи на складність прогнозів, деякі аналітики вважають, що 2026 рік може стати роком не завершення, а поступового затухання війни. Сформування умов для повноцінної мирної угоди можливе до кінця президентства Дональда Трампа або навіть за участю нового президента США у 2029 році.