Розповідаємо про переможців 81-го “Золотого глобуса”
Лідерами за кількістю номінацій перед оголошенням результатів були два найгучніші релізи минулого року: “Барбі” дев’ять номінацій, “Оппенгеймер” вісім. Вони вийшли у прокат майже одночасно, мали багатомільйонні збори, і з огляду на ажіотаж їх навіть жартома об’єднували під однією назвою “Барбінгеймер”. По сім номінацій мали історичні “Вбивці квіткової повні” Мартіна Скорсезе і психоделічні “Бідолашні створіння” Йоргоса Лантімоса. У корейсько-американської мелодрами “Минулі життя” режисера Селін Сон п’ять, у “Траєкторії падіння” Жюстіна Тріє, “Маестро” Бредлі Купера і “Травень, грудень” Тодда Гейнса по чотири. У “Залишених” режисера Александера Пейна і “Зони інтересів” Джонатана Ґлейзера, як і в анімацій “Людина-павук: Крізь Всесвіт” і “Брати Супер Маріо в кіно”, по три номінації.
“Золотий глобус” вручають із 1944-го. Цьогорічну церемонію нагородження в каліфорнійському готелі Beverly Hilton вів комік Джо Кой. Це перша церемонія, після того як Голлівудську асоціацію іноземної преси, що раніше визначала переможців, розпустили через низку скандалів.
“Оппенгеймер” отримав п’ять нагород: “Найкращий фільм (драма)”, “Найкраща режисура” Крістофер Нолан, “Найкраща чоловіча роль у кіно (драма)” Кілліан Мерфі, “Найкраща чоловіча роль другого плану у фільмі” Роберт Дауні-молодший, “Найкраща оригінальна музика до фільму” Людвіг Йоранссон.
“Бідолашні створіння” мають дві статуетки: “Найкращий фільм (мюзикл або комедія)” і “Найкраща жіноча роль у фільмі (мюзикл або комедія)” Емма Стоун.
“Анатомія падіння” “Найкращий іноземний фільм” і “Найкращий сценарій” Жюстін Тріє та Артур Гарарі.
“Залишені” “Найкраща чоловіча роль у мюзиклі або комедії” Пол Джаматті, “Найкраща жіноча роль другого плану у фільмі” Да’Вайн Джой Рендольф.
Тріумф “Оппенгеймера” очікуваний
За результатами голосування, найбільшими невдахами в балансі номінацій і нагород видаються “Минулі життя” і “Барбі”. Але якщо для корейської режисерки Селін Сон ці п’ять номінацій уже кар’єрний прорив, то призи для “Барбі” радше щось на зразок втішних: за найкращу пісню Біллі Айліш знову нагадала про себе та в новій “бухгалтерській” категорії “Кінематографічні та касові досягнення”. Останнє, звісно, заслужено: “Барбі” стала першим зробленим жінкою фільмом, який зібрав понад мільярд доларів у світовому прокаті.
Про роботу Ґрети Ґервіґ відгуки вкрай полярні. Вочевидь, багатьох дратує пластиково-гламурний антураж і позірна інфантильність персонажів. Але ж, розповідаючи про комічні пригоди “стереотипної Барбі” у виконанні Марго Роббі, режисерка зачіпає найсерйозніші питання про дитинство й дорослішання, смерть, рівні права жінок, про стереотипи й боротьбу з ними й робить це захопливо та дотепно.
А втім, тріумф “Оппенгеймера” все ж видається очікуваним. І не тільки через мистецькі причини.
Нолан регулярно отримував номінації на “Глобуси” й “Оскари”, починаючи з детектива “Пам’ятай” 2002 року, однак не більше. Вміння створювати на екрані ефектні масштабні видовища неодноразово виводило його фільми в лідери прокату. Проте навіть у своїх найуспішніших блокбастерах він не пропонував оновлення кіномови, не виходив за межі жанрових стандартів.
Цього разу, схоже, він знайшов тему, яка нікого не лишила байдужим.
Фільм охоплює найактивнішу частину життя батька атомної бомби: з 1926-го, коли докторант, 22-річний Роберт Оппенгеймер навчався в Кавендиській лабораторії в Кембриджі, й до немилості в 19401950-х, яку він накликав на себе активною антивоєнною позицією. Проблема в тому, що Нолан не сильний у метафорах і його режисуру вишуканою не назвеш. Йому до снаги показати буяння стихій, космічні руйнації та грандіозні битви, але на інтимному, людському рівні він, на диво, прямолінійний, навіть шаблонний. Так буквалізує різного роду драматичні ситуації які, власне, й мали б олюднювати головного героя, робити його цікавим, що це навіть дивує. Звісно, ключовий епізод із вибухом бомби був зафільмований бездоганно.
Першість “Оппенгеймеру” забезпечила, разом із видовищністю, пацифістська позиція автора, підкреслена все з тим же буквалізмом у фіналі. Війна України з ядерною державою триває, тож нагородження Нолана свого роду заява. Те, що наявність ядерної зброї у США стримувала і стримує Росію від набагато масштабнішої агресії, вже з іншого сценарію.
“Бідолашні створіння” серед усіх номінантів найяскравіший фільм. Він є вільною інтерпретацією однойменного роману шотландського прозаїка Аласдера Ґрея, який зі свого боку переосмислив сюжет про Франкенштейна і його монстра. Дія розгортається наприкінці умовного ХIХ ст. Молода красуня Белла, яку втілила Емма Стоун, повертається до життя завдяки доктору Годвіну Бакстеру, якого зіграв Віллем Дефо. Він пересадив дівчині при смерті мозок її новонародженої дочки. Спочатку наївна Белла прагне пізнати навколишній світ усупереч суворій опіці Годвіна. Бажаючи побачити більше, вона тікає зі спритним і розпусним юристом Дунканом Веддерберном у несподівано грайливому виконанні Марка Руффало. Проходячи соціальними сходами із самого низу, Белла відкидає патріархальні забобони свого часу.
Візуальне рішення фільму вражає. Лантімос, виходець із течії “грецького сюрреалізму” або “грецької дивної хвилі”, створив психоделічний світ, насичений найнесподіванішими образами і яскравими кольорами. У певному сенсі, це погляд Белли, яка вирвалася з маєтку доктора Годвіна, але також це й та утопічна Європа, в якій можливі пересадження мозку та рівноправність жінок. “Бідолашні створіння” це нове слово в жанрі фантастичної комедії. На Венеційському кінофестивалі фільм уже отримав “Золотого лева”. Чи буде так само прихильною естетично консервативна Американська кіноакадемія, побачимо незабаром.
У “Золотому глобусі” й “Оскарі” багато років діяло неписане правило: неангломовні картини отримували призи тільки в категорії “Міжнародний (іноземний) фільм”. Останні роки, на щастя, це обмеження почало руйнуватися. Для авторки “Анатомії падіння” Жюстін Тріє, Франція, два “Глобуси” одразу це гідне доповнення до “Золотої пальмової гілки” Каннського кінофестивалю.
“Анатомія падіння” судова драма. Головна героїня німецька письменниця Сандра, її грає Сандра Гюллер, яка живе з чоловіком Самуелем і сином Даніелем у віддаленому гірському шале у Французьких Альпах. Коли Самуель гине після сімейної сварки, слідство не може визначити, чи це було самогубство, чи умисне вбивство. Зрештою Сандру заарештовують і суд починає в деталях розглядати її бурхливі сімейні стосунки та неоднозначну особистість.
Міядзакі не втомився вигадувати нові світи
Жюстін Тріє тримає авдиторію в напруженні до самого кінця: в атмосфері підозр і неврозів важко визначитися з повною певністю, вбивала письменниця чоловіка чи ні. Фільм варто подивитися насамперед заради видатної роботи Сандри Гюллер провідної німецької та європейської акторки.
Призи акторів для стрічки Александера Пейна не дивина. Цей режисер має талант знімаючи стандартні мелодрами, точно добирати в них виконавців. Так і цього разу: “Залишені” різдвяна історія про викладача, його втілив Пол Джаматті, якого залишили на всі канікули в коледжі разом із кількома студентами. Уся історія набір голлівудських сімейно-педагогічних кліше, але Джаматті, як і шкільна кухарка Мері, зіграна Да’Вайн Джой Рендольф, прекрасні.
Окремо слід згадати переможця в категорії “Найкраща анімація”. Для класика світової анімації Хаяо Міядзакі “Хлопчик і чапля”, найімовірніше, стане останньою режисерською роботою. Головного героя озлобленого, але вразливого Махіто після загибелі матері в Токійській пожежі 1945 року вивозять у сільську місцевість, де він одного дня піддається спокусі піти за грубим і малоприємним чоловіком-чаплею Масакі Суда в підземний світ нескінченних коридорів, папуг-бандитів і цибулеподібних духів варавара. Ця гірка й водночас ніжна казка еталонний зразок візуальної фантазії Міядзакі, який у свої 83 роки все ще не втомився вигадувати нові світи й найнеймовірніших істот.