Історик та народний депутат України Володимир В’ятрович представив глибокий аналіз інструментів контролю Кремля, розкриваючи неочевидну стратегію режиму. За його словами, російська влада майстерно створює ілюзію опозиції, щоб утримувати під контролем навіть найменш лояльні верстви суспільства. Це прояв витонченої, психологічно обґрунтованої методики управління.
У Кремлі завжди усвідомлювали, що потужність пропаганди та репресивного апарату має свої межі. Невідворотньо існує частина суспільства, яка з різних причин залишається внутрішньо нелояльною до влади. Така група, навіть якщо мовчазна, може становити потенційну загрозу стабільності режиму.
Залишати цих людей поза контролем є небезпечним. Саме тому, зазначає В’ятрович, протягом років Кремль культивував та розкручував образи “опозиційних” діячів культури та політики. Ці фігури, попри свою “незалежність”, насправді не становили реальної загрози системі.
Більше того, їхні образи часто свідомо конструювалися як “інші” або “альтернативні”. Це робилося для того, щоб впливати саме на тих, хто не піддавався прямій державній пропаганді чи відкритому тиску. Так формувався прошарок “дозволеної незгоди”.
У цьому, на думку В’ятровича, криється секрет популярності нібито антирежимних постатей, як-от Булгаков, Висоцький чи Явлінський. Ті, хто й сьогодні захоплюється ними, легко знаходять ознаки “інакшості” та критичного погляду. Проте, важливо розуміти, що саме влада дозволяла, формувала та підтримувала ці ознаки.
Така підтримка тривала рівно настільки, наскільки це було вигідно режиму. Таким чином, навіть “опозиційні” настрої використовуються як інструмент контролю, створюючи ілюзію свободи думки в рамках дозволеного.