Від війни тікають не тільки люди. Миші рятуються теж. Знайомі кияни переїхали в село біля пшеничного поля. Жаліються: після того як кілька разів неподалік спрацювала українська протиповітряна оборона й зарядили дощі, миші вирішили, що армагеддон стукає у двері, й почали лаштувати свій Ноїв ковчег. У сутінках їм чомусь здалося, що це дім моїх друзів. Ті радяться зі мною телефоном: “Може, знаєш, як їх позбутися? Бо лізуть у хату спасу немає”.
Одразу згадую про дядька Яшка. Крім того, що він майстер на всі руки, ще й рецепт на кожен життєвий випадок має. Думаю: якщо пережив окупацію на Чернігівщині, то й тут теж щось порадить.
Телефоную й викладаю суть справи.
”Щуряча смерть” найдієвіша, каже дядько Яшко. Дехто кладе їм отруєне зерно, але то не те. А так вони гризуть таблетку. Спочатку стають кволі, а далі їм настає мишача Чорнобаївка й вони дружно йдуть за русскім корабльом.
Питаю, чи не шкідливі мишачі таблетки для людей.
Та де там, заперечує дядько Яшко. Якось купив мишачий “корм” і поклав у дворі на столику. Коли це приходить сусід-алкаш. Каже: налий, бо шось давлєніє скаче. Я йому налив, а сам пішов обмити кілька яблук на закуску. Приходжу, а Вітя вже додому йде. Показую яблуко: “А закусити?” А він мені: “Не нада. У тебе на столі синя канхвета лежала, то я нею закусив. Така вкусна!” Миші подохли, а Вітя живий.