На початку війни вивіз родину до Івано-Франківська. Потім вирішив повернутися назад, щоб забрати з міста працівників свого нічного клубу. Довелося купити мікроавтобус, бо людей чимало. На іржавий “Мерседес спринтер” червоного кольору скинулися разом із друзями, розповідає 36-річний Михайло ПУРИШЕВ із Маріуполя на Донеччині. Раніше він мав бізнес нічний клуб у місті. Коли почалася війна, зайнявся волонтерством. Із окупованого Маріуполя вивіз майже 1 тис. людей.
З чернівецькими волонтерами домовився про доставку гуманітарної допомоги до Маріуполя. Планував відвезти її, а потім цим же бусом забрати працівників, продовжує Пуришев. Дорогою українські військові говорили: “Там тебе розстріляють”. Радили чекати зелені коридори. Але я їхав далі. За день минув 20 російських блокпостів. Мене пропустили. Сказали, що “Азов” розстріляє.
Виїхати з Маріуполя Михайлу вдалося за шість днів. Бо були постійні обстріли й нальоти. Весь цей час він розвозив по бомбосховищах привезену гуманітарку.
У бомбосховищі мого нічного клуба перебували майже 180 людей. Серед них багато жінок і дітей. Спершу вирішив вивезти з міста їх і вагітних. А потім повернутися ще раз уже за співробітниками, говорить Пуришев.
Наступного разу Михайло поїхав до Маріуполя з кумом. Згодом до них приєдналися й інші волонтери.
Коли повернувся з окупованого міста, мені почали дзвонити незнайомі люди. Розпитували про Маріуполь. Як дізналися, що туди можна в’їжджати, теж почали допомагати. Спочатку з нами відправилися ще дві-три машини, потім приєдналися десятки, а згодом сотні. За шість поїздок вдалося вивезли майже 1000 людей.
Пуришев перестав їздити до Маріуполя, коли це стало надто небезпечно.
На шосту поїздку представники так званої ДНР сказали: “Ще раз побачимо твій бус поїдеш на підвал. Нам не потрібна гуманітарка, ми самі можемо допомогти”. Ми поговорили тет-а-тет і я все зрозумів. Іншим волонтерам передав, щоб не їздили більше, бо це стало небезпечно.