На гастролях у Польщі актори продавали техніку й капронові колготки
Коли я народилася, медсестра сказала матері: “Ты такая хорошенькая, а такого уродца родила”. Мати не розуміла тих слів.
Друга світова війна застала нашу сім’ю в місті Любачів у Західній Україні. Зараз це територія Польщі. Батько був історик, мати стоматолог. Неподалік нас стояла військова частина, й було чути, як солдати співають “Полюшко-поле”. Раптом із неба почали падати бомби. Люди стали тікати з міста. Нас врятувала двірничка, сховала всіх за шафу сестру, мене й батьків. Закидала подушками, там і пересиділи.
У матері лікувала зуби жінка, яка зійшлася з німцем. Вона допомогла зробити для нашої сім’ї пропуск, щоб виїхати з Любачева у Шполу.
Якось із дітьми гралися на ковзанці, прибігає баба з криком: “Сироти мої, йдіть попрощайтеся з батьками, бо їх забирають у гестапо”. Батька заарештували за доносом. На війну не взяли через хворі очі. По радіо з Москви слухав, що робиться на фронті. Товариш його здав. Батько з матір’ю були в різних камерах, дідо носив їм передачі. Востаннє бачилися в коридорі, коли його вели на допит. Сказав: “Пашенька, бережи дітей”. Його розстріляли.
Матір відпустили завдяки німецькому капітану-архітектору. Жив в одному з нами будинку. Вирішував, які міста зносити, а які лишати. Все казав, що в нього теж є кіндери. Порадив виїхати, бо можуть знайти іншу причину для арешту.
Ты такая хорошенькая, а такого уродца родила
Ми повернулися в Західну Україну, де вже мали знайомих. Мати вийшла заміж за інженера Юрія, який давно залицявся. Його сім’я казала, що мати ворожка, бо бере її з двома дітьми. У Добромилі винаймали в поляків кімнати на другому поверсі. З вікна було видно кукурудзяне поле. Недалеко були костел і водокачка, звідки ми брали воду. Місто переходило з рук у руки. Вели то наших, то німецьких полонених. Одного разу виглянула за двері, а там солдат сидить під “Катюшею” із перебинтованою головою, весь у крові. Розплакалася.
Якось серед ночі постукали у двері, ніхто не відчиняв. А мати вже була вагітна моїм братом Олегом, мала народжувати через місяць. Коли спускалася, я пішла за нею. Підлітає господиня й просить не відкривати. Мовляв, то прийшли нас різати. Потім стукали двоє наших і один німець. Наказали відчинити підвал. Звідти винесли шматок масла, загорнутий у капустяне листя. Подивився той німець на вагітну матір і наказав лишити.
Ми переїхали у Стрий, бо тата Юру направили працювати на завод і дали кімнату. Мати відкрила вдома стоматологічний кабінет. Пацієнти розплачувалися продуктами.
Люди там після війни ходили модно вбрані. На місто дві кравчині прекрасно шили. Було багато військових, бо стояла танкова дивізія і діяв великий аеродром.
У батьків з’явився знайомий, який вів мистецький гурток. Почала там займатися. Як пішла у Стрию в театр, то здалося, що нічого кращого в житті не бачила. Артистки мали довгі вії, яскраві костюми. Найбільше дивувало, що вони в антракті курили.
Вирішував, які міста зносити, а які лишати
Хотіла стати викладачкою російської або зарубіжної літератури. Тато Юра повіз мене вступати в інститут до Києва, бо мав там рідню. Побачили оголошення, що в театральний набирають раніше, ніж у педагогічний. Вирішила спробувати. Пройшла перший тур. Потім наді мною шефство взяв хлопець із режисури, спитав, який монолог я підготувала. В мене нічого не було, бо не знала, що таке треба. Дав монолог. П’єси сказав не читати, тому що вона трагічна. Лише вивчити уривок напам’ять. Так і зробила. Коли розказувала, вмилася слізьми, бо шкода стало героїню. Це було так щиро, що один професор сказав: “Оцю малу беру до себе”.
Винаймала кімнату. В інституті подружилася з Ларисою Солнцевою (актриса й режисерка, 19352020. Країна). Вона навчила мене пити вино. Собі наливала кружку, а мені чарочку. Казала, що у професії це знадобиться. Якось вона захворіла, і я хотіла її провідати. На курсі сказали не йти, бо вона заразна. Виявилося, Солнцева зробила аборт. Від мене це приховали, бо я й слова такого не знала. Здавалося, як поцілуюся по-справжньому, то обвиснуть груди й мати про все дізнається.
На третьому курсі я почала отримувати персональну стипендію, грала ролі. Йшла вулицею, а Лариса бігла за мною і кричала: “Нездара, за що тобі це все дали?” А коли я вперше взула підбори, казала, що в мене ноги, як сірники.
Я зустрічалася з хлопцем. Водив мене в ресторани. Коли треба було розплатитися, гроші діставав зі шкарпетки.
Та я більше любила самотність. Йшла іноді додому, купувала п’ять заварних тістечок і чудесно проводила час наодинці.
На четвертому курсі в дипломній виставі мене побачив режисер Львівського театру юного глядача Олександр Барсегян. За кулісами спитав, чи хочу працювати у Львові. Погодилася. В колективі всі мене одразу полюбили. Хоча одна артистка казала, що маю негарні лікті.
Познайомилася з Романом Віктюком чудовий і талановитий. Зіграла з ним дві вистави. Обожнював жіночу гримерку, сидів у нас постійно, ми багато жартували.
Повезли в польський Жешув спектакль “Я тебе знайду”. Роман там отруївся. Не знаю, чим, бо алкоголю не пив. Нас добре годували якщо це були котлета чи відбивна, то порція розміром із тарілку. Мабуть, переїв. То мене тоді кликали: “Іди, рятуй свого Віктюка”.
У ті часи всі щось везли в Польщу на продаж техніку, електроніку, навіть капронові колготки. Так непогано заробляли. Не знаю, що віз Віктюк, але він тоді купив собі тканину на костюм темно-зеленого кольору. Любив гарно вдягатися. А я боялася щось везти, то вистачило тільки на бюстгальтер.
Мій чоловік Юрій Сатаров уперше побачив мене ще на дипломній виставі. Був тоді одружений із старшою на два роки жінкою. Коли я його знову зустріла, то вона вже була заміжня за його другом, мала дитину. Він знімався у Параджанова й Мащенка.
Якось на Новий рік у Будинку актора подруга порадила звернути увагу на Юрія. Дивлюся, а він під ялинкою корчиться зайчиком, всі хихочуть. Моя сестра каже: “Запроси його до нас на Різдво”. Я послухала. Був пісний стіл. Але Юра наминав так, що мати сказала: “Наша людина, бо добре їсть”.
Купувала п’ять заварних тістечок і чудесно проводила час наодинці
Ми зустрічалися рік. Перші три місяці навіть не цілувалися. Якось Юра захворів, треба було провідати. Він жив у господині зі своїм другом і його дружиною. Я взяла із собою сестру, бо не могла сама піти до чоловіка у квартиру. Він лежав накритий пальтом, і тут раптом дзвінок у двері. Відчиняю. Переді мною стоїть якась жінка й каже, що вона його дружина. Швидко прошмигнула повз мене. Їй назустріч вийшла дружина Юриного товариша. Наказала забиратися.
Вирішили, що будемо одружуватися, але весь час були зайняті. Сестрина подружка працювала в загсі й мала домовитися, щоб нас розписали. Мене на церемонію викликали з репетиції, у шароварах. Потім пообідали в моєї матері й повернулися в театр грати виставу. Через тиждень приїхала свекруха. Всі разом пообідали. Після цього вже змушена була йти ночувати до законного чоловіка.