У світі починають говорити про можливий перерозподіл сфер впливу. Зокрема, йдеться про можливу зустріч між американським президентом Трампом, російським диктатором Путіним і китайським лідером Сі Цзіньпіном. Ну і от, наскільки ми розуміємо, цього прагнув і Путін, і Сі Цзіньпін. І водночас ми в Україні в центральній, загалом, Європі, переживаємо, як це може відбитись конкретно і на Україні з урахуванням наростання російської агресії і як це може відбитися на наших друзях і партнерах. Ідеться про Польщу, Литву, Латвію, Естонію. Передусім я вважаю, що Сполучені Штати не повинні погоджуватися на зустрічі з Путіним, які підвищують його статус або бодай створюють видимість легітимності. Адже такі зустрічі можуть лише додати йому впевненості та зміцнити його рішучість продовжувати жорстоке вторгнення у вашу країну — Україну.По-друге, коли США вступають у переговори з Путіним, незалежно від формату, вони були б значно ефективнішими, якби Америка діяла в тісній єдності з Україною, Європою та іншими демократичними країнами світу. Тоді вони могли б виступити зі спільною позицією, спираючись на величезну перевагу в політичній, економічній та військовій потужності.На жаль, сьогодні такої єдності немає. І я побоююся, що Трамп, схоже, більше підтримує позицію Путіна, ніж України, а також нехтує довгостроковими, життєво важливими інтересами самих Сполучених Штатів у Європі.Тому я поділяю ваше занепокоєння щодо цієї запланованої зустрічі. Жоден мир не буде тривалим, якщо його досягнуть без участі Європи, а тим паче без України за столом переговорів.Щодо розподілу сфер впливу, то якби США пішли на такі переговори, це серйозно підірвало б їхній авторитет у світі, особливо серед найближчих союзників. Це поставило б під загрозу всю систему союзів, яку вибудували Сполучені Штати і яка протягом восьми десятиліть була наріжним каменем зміцнення миру, процвітання та стабільності. І цілком буквально Америка ризикувала б уже наступного ранку прокинутися у міжнародній ізоляції.Ми пам’ятаємо історію про Ялту і загалом про розмови і домовленості у трикутнику між Рузвельтом, Черчилем і Сталіним. І дуже багатьом державам, зокрема тій самій Польщі, було надзвичайно боляче і неприємно, коли вони дізналися, що за їхніми спинами поляків віддали під контроль Сталіна, під контроль комуністів. І ми знаємо, чим це закінчилось для Польщі.Ну і от зараз є відчуття, що подібна модель може намагатися Путіним пропихуватися, інтегровуватися у свідомість не лише Сі Цзіньпіна і не лише Дональда Трампа. З Дональдом Трампом, наскільки я розумію, у Путіна особливих проблем немає. Ми це відчуваємо, зокрема, коли ми говоримо про отримання розвідувальних даних й іншої американської допомоги.Так, за попередньої каденції, за президента Байдена, ми отримали не лише це, але й більше. Якщо говорити про параметри того, про що вони можуть домовлятися щодо Центральної Європи й України. Ви згадали Ялту, але між сьогоднішньою ситуацією і часами Ялтинської конференції є одна принципова відмінність. Наприкінці Другої світової війни Захід був виснажений майже п’ятьма роками глобального протистояння. Сьогодні обставини зовсім інші. Україна, безумовно, зазнає величезних страждань і демонструє неймовірну мужність, захищаючись від значно сильнішого противника. Але Захід сьогодні має колосальну перевагу. Ми значно потужніші і далеко не настільки виснажені. Сукупний обсяг наших економік становить 55 трильйонів доларів проти двох трильйонів у Росії. Ми витрачаємо на оборону вдесятеро більше, маємо значно сильніші збройні сили, розгалуженішу систему союзів і набагато міцніші міжнародні зв’язки, зокрема за межами Європи. Усі ці переваги можна використати, щоб завершити війну на умовах України, а також закласти підвалини тривалого миру та стабільності. Ось у чому головна відмінність. І саме в цьому, мабуть, трагедія нинішнього моменту, особливо коли хтось заграє з абсурдною та небезпечною ідеєю поділу світу на сфери впливу.Щодо подій минулого тижня у відносинах США та України, я поділяю ваше занепокоєння. Як і багато американців, я обурений і вкрай стурбований тим, що Трамп знову припинив передачу розвідданих, обмежив використання системи Starshield, погрожує скоротити програму PEARL і закликає до зміни керівництва України. Усе це абсолютно безпідставні кроки. Вони лише підбадьорюють Путіна і фактично затягують війну замість того, щоб наблизити її завершення. Водночас є й певний привід для оптимізму. Я бачу, як у Республіканській партії зростає занепокоєння курсом Трампа. Чимало республіканців, а також консервативні видання, зокрема National Review і The Wall Street Journal, уже відкрито виступають проти його політики. І, на мою думку, цей спротив лише посилюватиметься.Кілька днів тому я спілкувався із заступником головного редактора The Washington Post Девідом Ігнатіусом. Він підтвердив те, що перемовини в Сполучених Штатах велися не лише у Сполучених Штатах, і він підтвердив свою інформацію, яку він озвучив в The Washington Post стосовно кількох параметрів можливої угоди стосовно України. Але йдеться про гарантії, про конкретні військові гарантії, якщо би ця угода була би підписана.Ми не знаємо, чи це би могло статись цього року, чи, можливо, це могло би статись навесні, тому що Путін хотів би застосовувати максимально жорсткі удари по наших містах, що він і робить. Ну, і в такий спосіб Путін і, можливо, не лише Путін, сподіваються, що українська сторона буде м’якшою до капітулянських вимог Кремля. Якщо говорити от про угоду, хто на на вашу думку, міг би її підписувати і хто би міг її гарантувати?Не знаю, про які саме умови стало відомо Девіду Ігнатіусу, одному з найкращих журналістів і політичних оглядачів США, але можу сказати, що справді надійні гарантії безпеки мають передбачати присутність в Україні потужного міжнародного військового контингенту. І найефективнішим варіантом, безумовно, були б багатонаціональні сили під егідою НАТО. Це дозволило б залучити весь військовий потенціал Альянсу, а також забезпечити гарантії, підкріплені його ядерним арсеналом.Можна також розглядати коаліцію охочих за участю провідних європейських держав, якщо Сполучені Штати не погодяться на участь у місії. Можливо, саме таку позицію займає Трамп. Не знаю напевно, але його останні заяви дають підстави так думати.Втім, для мене принципово важлива саме присутність військ на українській території. Причому це мають бути значні сили — щонайменше три-чотири дивізії, з потужною авіаційною підтримкою, надійною протиповітряною обороною та можливістю завдавати далекобійних ударів. На мою думку, будь-які слабші гарантії лише відкриють шлях до подальшої агресії Путіна.У мене є побоювання, що Путін буде намагатись надалі обстоювати свій ультиматум, який він виголосив на початку повномасштабного вторгнення в Україну. Тоді Путін вимагав демілітаризації Центральної Європи і виведення сил НАТО до кордонів 97-го року. І Путін зараз готовий експортувати війну. Зокрема, у Литву, Латвію, Естонію, можливо, у Польщу. І от я нещодавно спілкувався з Робертом Даненбергом, колишнім керівником резидентури ЦРУ у Росії. І Роберт Даненберг допустив можливість того, що Путін буде готовий створити гібридну військову загрозу. Зокрема, йдеться про масований удар реактивними шахедами по території вище означених держав.Не йдеться про піхотну чи то сухопутну операцію із захопленням Нарви. Йдеться про підняття ескалації до рівня використання, зокрема, і, можливо, тактичної ядерної зброї. Путін сподівається, що відповідної належної відповіді на такий прояв агресії не буде. Отже, якщо говорити про подібну військову провокацію. Хочу коротко окреслити кілька ключових моментів щодо загрози поширення війни за межі України внаслідок реваншистських амбіцій Путіна. Про це говорили вже не раз, але чомусь трансатлантична спільнота досі не сприймає цю загрозу з належною серйозністю. Адже Путін веде війну не лише проти України, а й проти всього Заходу. І він має дві основні цілі. Перша і найголовніша — знову встановити російський контроль над територіями колишнього Радянського Союзу. Саме тому він вторгся до Грузії у 2008 році, розпочав війну проти України у 2014-му та розгорнув повномасштабне вторгнення у 2022-му. Цим пояснюється і його агресія проти Молдови, яка посилюється просто на наших очах.Отже, перша мета Путіна — підкорити Україну, Молдову та решту колишніх радянських республік. Друга — підірвати, послабити, а то й зруйнувати архітектуру безпеки, яка від часів Другої світової війни забезпечує мир, стабільність, процвітання та свободу в євроатлантичному регіоні.Частково це прагнення продиктоване образою за те, що саме ця система безпеки, наріжним каменем якої є НАТО, призвела до розпаду Радянського Союзу. Водночас Путін добре розуміє, що ця система, передусім НАТО, а також Європейський Союз, стоїть на заваді його головній меті — підпорядкувати Україну та інші території колишнього СРСР.Другий важливий момент — НАТО сьогодні переживає серйозну кризу політики стримування. Росія вже два десятиліття атакує безпосередньо країни Альянсу. Замахи на вбивства, дезінформація, кібератаки, пошкодження підводних кабелів, напади на об’єкти інфраструктури — і цей перелік можна продовжувати. У 2025 році Росія навіть здійснила військову атаку на Польщу, спрямувавши на її територію близько двадцяти безпілотників. А лише за останні два тижні внаслідок прямих атак поблизу узбережжя Болгарії та Румунії загинули десятки людей. Удари були завдані навіть у територіальних водах Румунії. Отже, політика стримування НАТО сьогодні фактично не працює.Третій момент — відновити ефективне стримування Альянсу буде дедалі важче. Що довше НАТО не реагує рішуче на провокації та військові атаки на своїй території, то складніше буде змусити Росію знову рахуватися з ним. Адже ми самі переконали Путіна, що трансатлантична спільнота втратила готовність захищати свої інтереси, цінності і навіть власну територію. Втратила ту рішучість, яка свого часу допомогла покласти край Радянському Союзу. І Путін це добре пам’ятає. Він переконаний, що нам бракує волі до перемоги, що саме він диктує умови ескалації і що ми боїмося її більше, ніж він. Тому відновити стримування буде вкрай непросто.Четвертий момент — НАТО цілком здатне це зробити. Трансатлантична спільнота має для цього всі можливості. Питання не в потенціалі, а в рішучості. І Путін має рацію, коли бачить, що Захід більше не демонструє тієї політичної волі, яку мав раніше. Водночас він чудово знає, наскільки ми переважаємо Росію. Ми вже говорили про економічну, військову та ідеологічну перевагу Заходу. Потрібно лише скористатися нею. Щоб відновити ефективне стримування, Альянс має докорінно змінити свій підхід і повернутися до стратегії часів холодної війни. Тоді стримування вимагало і ризиків, і певних жертв. Нам доведеться змінити свою позицію та чітко продемонструвати готовність давати відсіч. Ми повинні значно жорсткіше відповідати на російську агресію, щоб не допустити подальшої ескалації та ще більшого загострення ситуації.Путін хотів би залякати наших європейських партнерів, аби вони зменшували рівень допомоги для України. Це один момент, з іншого боку, Путін справді може піти на підняття рівня ескалації. Ми говорили про це, але позиція Сполучених Штатів у теперішній ситуації, Майкл Карпентер кілька днів тому у розмові зі мною зазначив, що європейські лідери нарешті повинні усвідомити, що Дональд Трамп виходить з гри.І ось, якщо ми говоримо про Трампа, який виходить з гри, чим це може загрожувати Україні? Обмін розвідувальними даними, ця історія балансує. Це, звісно, вдарить по репутації Трампа всередині Сполучених Штатів. Але в будь-якому разі для нас це надзвичайно болісно, тому що йдеться про життя українців. З іншого боку, Дональд Трамп може впровадити санкції проти України.А можливо, він захоче застосувати той чи інший через півроку венесуельський сценарій, наприклад, проти президента Зеленського. Це мої припущення і спекуляції, але ми живемо в занадто непрогнозованому світі. І водночас, ми всі стоїмо на порозі операції Ексодус. Тому що Путін системно винищує всю інфраструктуру не лише нашої столиці Києва. Путін методично б’є по багатьох цивільних об’єктах. Він їх просто винищує. Ви порушили одразу кілька складних питань. Щодо цілей Путіна, то всі ці атаки безпосередньо проти країн НАТО — кібератаки, удари по інфраструктурі, замахи на вбивства, диверсії, а тепер і прямі військові атаки — мають цілком очевидну мету. Путін прагне залякати трансатлантичну спільноту, посіяти серед союзників сумніви щодо доцільності підтримки України та зрештою домогтися її припинення. Атакуючи територію НАТО, він намагається підірвати довіру до гарантій безпеки Альянсу та посіяти розбрат між його членами. І все це — щоб послабити підтримку України і водночас підірвати сам Альянс, вдаривши по його головній силі — єдності.Щодо стратегії Путіна, то, гадаю, генерал Веслі Кларк, колишній верховний головнокомандувач сил НАТО в Європі, дуже точно її описав. Масоване застосування реактивних дронів «Герань», безперервні удари по Києву та інших містах — усе це спрямоване на виснаження України, залякування населення та знелюднення міст, передусім столиці. Путін прагне фактично паралізувати Київ, щоб він більше не міг виконувати свої функції політичного, логістичного та військового центру управління.І ця кампанія вже набирає обертів. Боюся, взимку атаки лише посиляться. Ми знаємо, що Росія дедалі більше виробляє безпілотників і балістичних ракет. Вона не лише нарощує інтенсивність ударів, а й водночас накопичує озброєння. І скоріш за все ці запаси підуть у хід під час особливо жорстоких атак у найхолодніші зимові місяці. Це викликає неабияке занепокоєння.І саме на цьому тлі особливо обурює небажання президента Трампа надавати Україні системи ППО. Ба більше, зараз він, схоже, зволікає і з дозволом іншим союзникам передавати Україні системи ППО американського виробництва.Щодо пана посла Карпентера, то він мій добрий друг і надзвичайно досвідчений експерт із питань вашого регіону. Я поділяю його занепокоєння політикою Трампа. Можливо, я не настільки схильний до тривожних прогнозів, як у деяких наведених вами сценаріях, але мене справді непокоїть, яким буде курс США після виборів у листопаді. Адже вже майже очевидно, що на проміжних виборах до Конгресу республіканці втратять контроль над Палатою представників. Причому їхня поразка, найімовірніше, буде відчутною. Дедалі частіше лунають припущення, що вони можуть втратити більшість і в Сенаті.Це стане серйозним ударом по політиці Трампа й свідченням глибокого невдоволення американців його керівництвом. І реакція президента скоріш за все буде різкою. Він, найімовірніше, поставить під сумнів результати виборів, що може спричинити справжній політичний хаос у США. Америка дедалі більше зосереджуватиметься на власних проблемах.Але водночас Трамп, імовірно, спробує перекласти провину за свою поразку на Європу, а особливо на Україну. Його логіка буде такою: республіканці програли через високі ціни на пальне. А ціни зросли, бо європейці не підтримали його війну проти Ірану, а Україна своїми ударами по російській енергетичній інфраструктурі нібито сприяла подорожчанню нафти та газу.Хоча це твердження не відповідає дійсності. Навіть якщо вплив українських ударів і є, він незначний порівняно з наслідками війни проти Ірану. Проте це роздратування може зробити Трампа ще більш мстивим і ворожим до Києва, а особливо до Зеленського. І саме це мене особливо хвилює.Тому нам доведеться ще більше розраховувати на Європу. Європейські країни мають діяти рішучіше, чинити тиск на Сполучені Штати, щоб не допустити такого повороту, і посилювати підтримку України. Найближчі місяці стануть для Європи вирішальним випробуванням.Тиск на Зеленського, я думаю, шалений у буквальному сенсі. Політичний не лише, політичний тиск і не лише на президента України. Тому що росіяни погрожують європейцям не лише війною, росіяни погрожують десятками мільйонів біженців з України. І це може загалом змінити електоральне поле Європейського Союзу. Ми бачимо, що відбувалося зараз у Франції. Ми розуміємо, що у Європі не настільки складно спровокувати той чи інший внутрішній конфлікт.Сьогодні це безлад у Франції, завтра це перемога Альтернативи фюр Дойчланд в Німеччині, післязавтра це реформатори UK перемоги вимагають у Великій Британії або просто блокують парламент. І відповідно ми бачимо реалізацію путінської мрії: дезінтеграція Європейського Союзу. І про Україну би говорили значно менше, а можливо, взагалі би мовчали про Україну. І Путін хоче, можливо, і затягувати подібні речі. Передусім я цілком погоджуюся з вами щодо величезного тиску, якого зазнає президент Зеленський. Цей тиск, безперечно, колосальний. І я, як і багато американців, щиро вважаю його Черчиллем нашого часу. Кажу це з глибоким переконанням. Він справді вражає своєю стійкістю та надихає. Як і весь український народ, який щодня мужньо протистоїть жорстокій війні проти своєї країни, попри розбрат і невизначеність у трансатлантичній спільноті.Я також поділяю ваше занепокоєння політичною ситуацією на Заході. Ми можемо вступити в період, коли Сполучені Штати будуть поглинуті внутрішніми проблемами, а їхній президент ще більше озлобиться на Україну та її лідера.Ситуація в Європі теж непроста. У Франції на виборах скоріш за все переможуть ультраправі. У Німеччині посилює свої позиції «Альтернатива для Німеччини». В Італії чергові вибори також можуть завершитися перемогою ультраправих. У Великій Британії зберігається політична нестабільність і невизначеність. І це лише частина загальної картини.Водночас я хотів би звернути увагу і на позитивні тенденції. Після виборів у США ми, найімовірніше, матимемо Конгрес, який набагато активніше відстоюватиме підтримку України. Причому не лише завдяки демократам, а й республіканцям. Адже вже зараз, навіть напередодні виборів, дедалі більше республіканців відкрито виступають проти політики Трампа щодо України. І це обнадійливий сигнал.Якщо говорити про Європу, то вибори у Франції, безумовно, викликають особливе занепокоєння. Але в Німеччині, на мою думку, Мерц вистоїть і збереже свої позиції. Гадаю, він залишатиметься при владі довше, ніж багато хто прогнозує. Є також скандинавські країни, Польща та інші держави Центральної Європи. У Європі вже формується потужне ядро країн, які дедалі чіткіше усвідомлюють необхідність об’єднати зусилля. Саме європейська коаліція охочих має проявити рішучість, узяти на себе більшу відповідальність і суттєво посилити підтримку України. І якщо Європа на це зважиться, я переконаний, що вона зможе вплинути і на Сполучені Штати, спонукавши їх змінити курс у правильному напрямку.
Перегляди:
0