В умовах повномасштабної війни мобілізаційні процеси стають одним із найчутливіших та найскладніших аспектів. Росія застосовує подвійну стратегію, заманюючи громадян обіцянками виплат та вдаючись до примусу. Водночас Україна стикається з гострими внутрішніми викликами, що ставлять під загрозу ефективність власної мобілізації.
Країна-агресор активно “купує” своїх громадян для участі у війні, обіцяючи значні фінансові виплати. Для багатьох росіян це стає, хоч і ризикованим, але єдиним шансом виплатити кредити, придбати житло або розрахуватися з боргами. Паралельно з цим, фіксуються масові випадки силового примусу до служби, що свідчить про системний підхід Кремля до поповнення війська.
Керівництво РФ демонструє повну зневагу до людського життя, вважаючи мільйони своїх громадян “витратним матеріалом”. Такий цинічний підхід дозволяє їм масово залучати військових, незважаючи на величезні втрати. Залучені в такий спосіб люди, як стверджується, перетворюються на “м’ясників” у лавах російської армії.
Натомість в Україні ситуація з мобілізацією виявилася значно складнішою через низку управлінських прорахунків. Влада не вжила своєчасних заходів для запобігання проблемам або позитивного врегулювання вже існуючих труднощів. Це призвело до напруги в суспільстві, а також до випадків нападів на працівників ТЦК, що іноді навіть викликає схвалення серед частини населення.
Бойові командири та військовослужбовці також висловлюють своє невдоволення поточною ситуацією. Фахівці попереджають, що відсутність ефективної мобілізації може призвести до капітуляції України, що в свою чергу означатиме наступну мобілізацію, але вже до лав російської армії. Така перспектива, де українці будуть змушені воювати за агресора, вже реалізується на окупованих територіях Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей.
Експерти наголошують, що відповідальність за ефективність мобілізації лежить на вищих ешелонах влади, а не лише на територіальних центрах комплектування. Ланцюг відповідальності включає Президента, Кабінет Міністрів, профільні міністерства, зокрема Міністерство оборони, органи місцевої влади та Сухопутні війська, і лише на останньому місці ТЦК та СП. Звинувачувати військових у провалах мобілізації є некоректним, адже вони знаходяться лише наприкінці цього списку.
Експерти також зауважують, що вищі посадовці, такі як Президент та Головнокомандувач ЗСУ, нібито дистанціювалися від питання мобілізації, розглядаючи його як непріоритетне. Цю ситуацію посилює, на думку очільника ГУР МО Кирила Буданова, повністю програна Україною медійна кампанія. Втрата інформаційного фронту дозволила значно посилити напругу навколо мобілізаційних процесів, де вплив РФ, за його словами, не такий великий, як здається.