“Коровай священний хліб, який має велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер”, писав етнограф Микола Сумцов у книжці “Хліб у обрядах і піснях” 1885-го.
У жовтні українці традиційно завершували аграрний рік. Намагалися впоратися з роботами на полях і городах до Покрови 14 жовтня. Це також свято українського козацтва, а нині всіх захисників України. Символом цієї пори вважали коровай.
Цей обрядовий хліб був поширений серед багатьох слов’янських народів. Та для українців коровай мав особливе значення, його використовували в численних обрядових діях. Українські короваї вирізнялися пишністю і багатоманітністю варіантів.
Короваєм проводжали воїнів на захист Батьківщини. Ця випічка була одночасно оберегом від ворогів, загибелі й каліцтва і символом майбутньої перемоги.
У давньоруській літературі збереглися згадки про коровай, як про ритуальну дохристиянську страву. Без неї обряди вважалися неповноцінними. “Сидить, мов коровай на весіллі”, казали про людей, наділених особливим почуттям власної гідності.
Пшениця, жито й випечений із них хліб завжди символізували багатство, процвітання, успіх та достаток. Найбільш знаковим хлібом був коровай. У нього вкладали все найкраще й не шкодували сил. Вважалося, що воду для нього потрібно набрати з семи різних криниць, а борошно відсипати з семи різних мішків. Випікали з найкращого борошна, на вершковому маслі та яйцях.
Доброю ознакою було те, що жінок для випікання короваю коровайниць сходилася непарна кількість, найкраще сім. Заборонялося йти в коровайниці тим, хто обмивав покійників. Коли всі інгредієнти були зібрані, господарка замішувала тісто в спеціальній великій формі з хрестом. Жінка ретельно вмивалася, мила руки, пов’язувала на голову хустку. Заміс супроводжувала читанням молитов. Інші спостерігали та створювали святковий настрій, яким супроводжували виготовлення короваю. Співали:
“Світи, боже, з раю
До нашого короваю,
Щоб було виднесенько
Краяти дрібнесенько!”
Подекуди поставити коровай до печі доручали одруженому чоловікові. У таких випадках випічка символізувала зачаття. Кожен елемент мав відповідник. Піч символізувала жіноче лоно, лопата для хліба чоловічий початок, а коровай дитину.
Дотримувалися звичаїв, що йшли з глибокої давнини. Навіть вода, якою коровайниці мили від тіста руки, набувала особливого значення. Нею символічно вмивали всіх присутніх на обряді. Цілувалися навхрест. Потім, співаючи, виливали воду під плодове дерево, “щоб вишеньки розвивалися, щоб дітоньки любувалися”.
“Посадивши коровай у піч, молодиці помили руки, заслали столи скатертями, писав у повісті “Старосвітські батюшки та матушки” Іван Нечуй-Левицький. Внесли пляшки з горілкою та полудень. Господарка подякувала молодицям і почастувала усіх зі своїх рук. Молодиці приліпили на дні діжі, в якій місили тісто, свічки. Позапалювали їх, стали в кружок, підняли діжу на руках вгору, тричі обкрутилися з нею й стукнули по тричі за кожним разом у сволок. Усе, що було в хаті, заспівало. 3аспівали навіть старі баби, згадуючи ті давні часи, коли ще вони були молоді, як для них колись бгали коровай. Хвилі співів розлягалися по світлиці й через одчинені двері й вікна лилися по селі.
“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”