У вищих політичних та інтелектуальних колах Китаю останнім часом посилюються дискусії щодо доцільності та надійності альянсу з Росією. Пекін стоїть перед складною дилемою, зважуючи економічні вигоди проти репутаційних втрат та стратегічних розбіжностей. Ця внутрішня дискусія ставить під питання довгострокову цінність нинішнього партнерства.
Колишній декан Школи міжнародних досліджень Пекінського університету, професор Цзя Цінго, є однією з ключових фігур, що висловлюють такі занепокоєння. Він зазначає, що ізоляція Москви з 2022 року принесла Китаю певні економічні переваги, проте має і свою значну ціну. На думку професора, залежність Москви від Пекіна серйозно шкодить відносинам Китаю з Європою як зараз, так і в майбутньому.
Тому Цзя Цінго вважає, що для КНР було б вигідним якомога швидше завершити конфлікт в Україні. Ця точка зору набуває дедалі більшої популярності в Пекіні, де все частіше ставляться питання про доцільність союзу з Росією. Партнерство, яке декларується як засноване на спільних інтересах, на практиці стає дедалі більш асиметричним і незручним.
Дії Росії, зокрема ігнорування статуту ООН та використання військової сили як основного засобу вирішення конфліктів, суперечать бажаному образу Китаю на світовій арені. Китай прагне бути стабілізуючою силою, яка діє через інституції, правила та довгостроковий баланс. Покладатися на погрози ядерною ескалацією та примус як дипломатичні інструменти – це шлях, несумісний із цими прагненнями.
Китайські стратеги бачать проблему не лише в репутаційній шкоді серед європейських чи американських партнерів. Існує глибший ризик бути прив’язаним до партнера, чий спосіб дій безпосередньо суперечить власним інстинктам Китаю. Пекін цінує порядок, передбачуваність та контроль, тоді як дії Москви часто демонструють протилежне.
Нещодавня угода між Китаєм та Канадою про зниження тарифів на китайські електромобілі та канадську сільськогосподарську продукцію яскраво демонструє цей пріоритет. Хоча масштаби угоди скромні, вона підкреслює незмінну цінність взаємодії Китаю з розвиненими економіками, що функціонують у встановлених правових та інституційних рамках. Це свідчить про наявність альтернативних шляхів для Пекіна.
Ця угода показує, що існують альтернативи залежності від Росії, яка перебуває під санкціями та все більше мілітаризується. Китайські політики бачать разючий контраст між двома типами партнерів. Один спирається на силу, руйнування та залякування, тоді як інший пропонує ринки, правила та стабільність через переговори.
Водночас виникають питання щодо глибини та надійності самого «всеохопного» та «вічного» партнерства між Китаєм та Росією. За даними китайських джерел, Москва не поділилася з Пекіном своєю оцінкою щодо можливої американської операції у Венесуелі. Це викликає сумніви щодо щирості та повноти обміну інформацією між декларованими союзниками.
Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що позиція Китаю щодо війни в Україні продиктована його власними геополітичними інтересами. На його думку, основна мотивація Пекіна полягає у протистоянні зі США. Тому Китай не зацікавлений у повній поразці чи значному ослабленні Росії.