fbpx

“Мрію на “Донбас-Арені” написати “Срака новоросії”: історії п’яти захисників України

Головна Сторінка » “Мрію на “Донбас-Арені” написати “Срака новоросії”: історії п’яти захисників України

З початку російсько-української війни Gazeta.ua і журнал “Країна” опублікували десятки інтерв’ю з учасниками бойових дій – військовими, медиками, волонтерами. Сьогодні пропонуємо згадати історії п’яти захисників і захисниць України.

Ігор “Сумрак” ГОРДІЙЧУК, 48 років, Герой України, ­генерал‑майор Збройних сил

Про 2014 рік згадує:

– Як почалися події в Криму, я і ще декілька осіб одразу подали рапорти: хоч на півострів, хоч у Херсон, на перешийок. Нашу оперативну групу зібрали, завантажили в літак і доставили до Чугуєва. Потім на гвинтокрилі добралися до Ізюма, де створювали перший штаб АТО. Одним із формувальників його був нині покійний генерал-полковник Геннадій Воробйов. Свого часу відмовився виводити військових на придушення Майдану. Я працював заступником начальника в Головному командному центрі. Треба було зберегти частини, які залишилися в Криму. Ставили їм завдання вийти з півострова. Скількох могли врятували. На жаль, багатьох ні. Треба було швидко сформувати нові частини, відновити боєздатність старих. Дати суспільству надію.

Якби Путін міг, то захопив би Київ. Ми його зупинили. За деякими показниками окріпли в десятки, сотні разів.

На початку війни армія була в жахливому стані. Найгірше деморалізована. Усі роки незалежності її розвалювали. На папері все було: особовий склад, офіцери, техніка. Прилітаємо, а там нікого. Багато командирів не хотіли воювати.

Найбільший мій подвиг що вижив

Про Савур-Могилу лікарі заборонили говорити. Багато чого не пам’ятаю. Немає принципової різниці між нею, Слов’янськом, Краматорськом, Донецьким аеропортом або Дебальцевим. Хіба, Савур-Могила на кордоні. З російського боку нас постійно обстрілювали. Ми одразу бачили, що це армія. З цієї висоти видно на 4050 кілометрів. Стоїть знак державний кордон. Ми фотографували їх, надсилали командуванню звіти. Був злий, що не дозволяли “отвєтку” давати. Казали: “Зараз розберемося”. Зі мною були кілька артилеристів. Питання у швидкій протидії. Щойно обстріляли, треба одразу відповісти. За 1015 хвилин уже не треба.

Найбільший мій подвиг що вижив.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ в інтерв’ю: “Путін зрозумів, що тиждень, два, ну місяць і все. Тому спустив армію”

Леонід “Кент” ЧЕПА, 36 років, старший сержант

Про втрати:
– 10 березня 2017-го загинув Віталій Дзидза. У мене на очах розірвало. Міняв його на посту. Прийшов, покурили, каже: “Зараз піду поїм, потім покопаємо трохи”. Весна, земля м’яка вже. Саня “Болгарин” із нами був. Вони копають, а я стою на посту. Здійнявся вітер, виходу міни ми не почули, тільки шум підльоту. Снаряд влучив у дерево, під яким вони стояли. Саню контузило, але цілий. А Віталіка прошило уламками розміром із пачку цигарок.
ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ в інтерв’ю: “Встаємо: чайнику кирдик. Убитих горобців кіт збирає. Посадки нема, згоріла”
Андріана “Малиш” СУСАК, 33 роки, молодший сержант
Про найтяжчі бої:
– Психологічно найважчим був бій за Лутугине (місто поблизу Луганська. Українські військові встановили контроль над ним 7 липня 2014 року. Країна). Тоді загинули 12 досвідчених чоловіків, а я не зробила жодного пострілу. Операцію спланували так, що ми йшли попереду за кілометр від них. Це був цвіт “Айдару”.

Фізично найважчий мій бій за Хрящувате (операція з оточення Луганська, тривала 726 серпня 2014-го. Країна). Билися з російськими кадровими військовими 13 днів. Нас зайшло близько 100 чоловік, а повернулися 40. Мали багато поранених. Палили шини, аби йшов чорний дим і ворог не міг точно стріляти.

Померти голим найбільший страх на війні
Про військові будні:
– Якось не було чого їсти. Раптом налякане звуками мінометів вискочило порося. “Прапор” зловив його. За кілька годин мали шашлик.

Хлопці нанесли води в баклагах із розбитого басейну, щоб помитися. Зняла одяг і почула звуки мінометів. Померти голим найбільший страх на війні. Вдягаюся й тікаю мокрою головою в пісок. Наступні 13 днів мала “вареники” на голові.

Якось зайшла в дерев’яний туалет. Підводжу голову, а в цей час кулі пробивають дошки на рівні людського зросту. Тікала повзком. Думала: як добре, що я дівчина і невисока.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ в інтерв’ю: “На четвертому місяці вагітності виїхала на бойову операцію. Під час обстрілу відчула перший поштовх сина”
Олександр “Слов’ян” ВДОВИЧЕНКО, 39 років, полковник:
– Кажуть, у будь-якому суспільстві люди діляться на “яструбів” і “голубів”. Перші переживають за перемогу, другі за мир. Це природно. Я двічі підіймав людей у бій і вів їх не з окопу, а з командного пункту. Легко наступати, якщо тебе це не стосується. Коли ти у вогнищі бою, все виглядає інакше. 2014-го в Києві кричали, що ми візьмемо Москву, а я лежав під згорілим БМП на кордоні з РФ і думав: “Йоперний театр, аби до вечора дожити”.
У Києві кричали, що ми візьмемо Москву, а я лежав під згорілим БМП на кордоні з РФ і думав: “Йоперний театр, аби до вечора дожити”
Мрію поїхати на Зеленопілля, налити пацанам, які там загинули, і викурити цигарку, де була знищена збірна колона 72-ї, 79-ї бригад і командний пункт 24-ї бригади. Заїхати в Авдіївку до пацанів, де зроблять музей війни і поставлять пам’ятники загиблим. На пункті пропуску “Ізварине” помахати рукою Росії і сказати: “Добре, що ви звідси пішли”, а на “Донбас-Арені” написати “Срака новоросії”.
ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ в інтерв’ю: “В Авдіївку ми заповзали. Коли виходили бойовики боялися вистрілити в наш бік”
Руслан ШПАКОВИЧ, 51 рік, інструктор зі снайпінгу:
– Спецназівці про роботу мало розповідають. І це правильно. Розказати є що, але можна буде пізніше. Ставлення до служби професійне: завдання має бути виконане. Ця робота непомітна. Як у девізі: тихо прийшли тихо пішли.

Епічних боїв у мене не було. На виходах мені важко на фоні загону молодших у кращій фізичній формі. Моє завдання стрільба на великі дистанції. Це я вмію. Можу вразити ціль на кілометр, півтора і навіть два з відповідної зброї і якщо дозволить погода.

Перед першими завданнями думав, як це переживатиму. Але вийшло, як в анекдоті: “Що відчуваєте під час бойових завдань?” запитують снайпера. “Віддачу”.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ в інтерв’ю: “У перші хвилі мобілізації не потрапив. Сказали, нездоровий і старий”