Відносно нещодавно я прочитав допис, у якому дівчина питала: “Невже для своїх майбутніх онуків я стану тією самою бабусею, яка розповідатиме про жахи війни та завжди матиме запас сірників у шухляді?” Складно прогнозувати так далеко, але рік війни дійсно змінив кожного з нас. Як саме ми трансформувалися, чи піде нам це на користь і як не забути уроків війни розбираємося разом.
Говорячи про зміни, я кажу не про масовий ПТСР, нервові зриви та демотивацію, про яку можна почути та прочитати в соціальних мережах. Сьогодні я хочу розглянути саме ті зміни, які стануть для нас міцним фундаментом у майбутньому. Тож за останній рік:
1. У нас зміцнилися позиції щодо національної ідентичності. Серед мого оточення велика кількість людей почали не просто вивчати українську мову, а й історію, культуру і навіть особливості діалекту та традиції свого регіону. В українців з’явилося почуття когерентності, усвідомлення того, що ми є як самодостатньою частиною власної культури, так і вагомою частиною світової. Українська мова, творчість та загалом українці наразі надихають фактично весь світ.
І це усвідомлення та гордість за власне коріння, по-перше, підвищує нашу самооцінку, оскільки ми усвідомили нашу національну унікальність. По-друге, у нас з’явилося чітке уявлення про те, що таке народ, народність, держава та культурна спадщина. Ми відчуваємо себе частиною соціуму, відповідно захищеними та не самотніми, що є дуже важливим складником нашого психологічного комфорту.
2. Ми стали більш резильєнтними. Я досить часто читаю лекції про стрес і його вплив на організм та завжди зазначаю, що ми не можемо “прокачати” стресостійкість. Річ у тім, що це вроджений показник. Але ми можемо “натренувати” здатність швидше та з найменшими наслідками для здоров’я відновлюватися після труднощів. Якщо казати більш науково бути резильєнтними. І з власних спостережень можу сказати, що українці чудово опанували цю навичку.
У вересні у своїх соціальних мережах я опублікував результати дослідження психоемоційного стану українців під час війни. Суб’єктивна оцінка психологічного добробуту українців становила 6,7 бала з 9 можливих. І це досить високий показник. Тоді в коментарях деякі люди сумнівалися в результатах, їм видавалося, що опитали “не тих українців” і “не в той час”. Мовляв, люди просто встигли “відійти” від стресу, тож і відповіді такі оптимістичні. Так, такий варіант цілком можливий. І він ще раз підтверджує, наскільки ми сильні та адаптивні, як швидко знаходимо рішення і вміємо протистояти зовнішнім і внутрішнім викликам.
3. У нас сформувалися конструктивні патерни вирішення більшості проблем. Вже рік ми живемо у стані постійної загрози та невизначеності. З одного боку, це виснажує, але з іншого долаючи дискомфорт і складнощі, ми розвиваємо в собі навички, які стануть великою перевагою після переможного закінчення війни.
Долаючи дискомфорт і складнощі, ми розвиваємо в собі навички, які стануть великою перевагою після переможного закінчення війни
Пригадаймо перші масовані обстріли критичної інфраструктури, коли почалися проблеми з енергопостачанням. Тоді ворог сподівався, що ми розгубимося та здамося, але ні. Бізнес швидко придбав генератори, місцева влада організувала “пункти незламності”, програмісти одразу розробили мапу коворкінгів, де є світло, й таких прикладів багато. У мене знайома не хотіла під час відключень кудись їхати, тож домовилася з рестораном біля її дому дати їхній доступ до Wi-Fi. Річ у тім, що на балконі її гаджети були у зоні досягнення мережі ресторану, який працював на генераторі. Тож винахідливість відтепер наш сильний бік та явна перевага.
4. У нас з’явилася культура турботи один про одного. І це дуже важливо. Це означає, що для нас як нації жодна проблема не буде надскладною. Ми знаємо, як важливо підтримувати одине одного. І навіть більше ми продовжуємо вивчати культуру підтримки.
Люди не просто готові підтримувати інших вони хочуть робити це максимально екологічно, аби не нашкодити
Мене дуже часто запитують: “Як краще підтримати тих, хто повернувся з війни?”, “Як допомогти людині, яка пережила втрату?” тощо. Тобто люди не просто готові підтримувати інших вони хочуть робити це максимально екологічно, аби не нашкодити, бути делікатними.
5. Ми тепер точно знаємо ціну життя та свободи. А разом з ними цінності простих радостей, таких як ранкова кава, можливість ходити на роботу, зустрічатися з друзями, навіть такі блага, як світло та водопостачання сприймаються нами зовсім по-іншому.
А ще ми ніколи не дозволимо зазіхнути на нашу свободу та культуру, оскільки знаємо, якою ціною вона нам далася. Я більш ніж впевнений, що українізація це не тимчасовий тренд, ми й надалі популяризуватимемо нашу мову. А ще у нас є гостра колективна відповідальність, тож толерантність до корупції, порушення закону та прав скоро теж зникне.
А чи не забудемо ми всі ці уроки після перемоги?
Я не одноразово читав та чув думку, що після перемоги ми морально здамося. Оскільки зараз дуже мотивовані та маємо спільну мету, а коли досягнемо її, то “розслабимося” та залишимося морально виснаженими та слабкими. Хочу заспокоїти вас і сказати важливий момент: після процесу мобілізації нервової системи психіки не відбувається різкого спаду, а навпаки, починається процес адаптації. Тож ми будемо спокійніші, розсудливіші та готові до другого етапу: відбудови країни. Це стане новою мотивацією.
Щодо уроків війни, ми їх не забудемо. На жаль, поряд з нами завжди буде недоумкуватий сусід. Тож після нашої перемоги, всі навички, здобуті у війні ми не лише не розгубимо, а й розвиватимемо далі й передаватимемо наступним поколінням.
Цей рік для всіх нас був дуже різним і водночас схожим. Він розкрив в нас найкращі якості
За рік кожен з нас зазнав змін. Хтось переїхав до іншого міста чи країни, хтось був змушений змінити не лише роботу, а навіть сферу діяльності. Хтось нарешті наважився здійснити давню мрію, бо війна… куди ж далі відкладати? Я знаю тих, хто втратив все і був змушений починати спочатку. Цей рік для всіх нас був дуже різним і водночас схожим. Він розкрив в нас найкращі якості. Ми заявили світу про себе, як про сильну та свідому націю, і ніхто та ніколи не зможе забрати у нас самоповагу та суверенність.