fbpx

На долині туман

Головна Сторінка » На долині туман

Недавно, рано-вранці, згадалаcя одна давня картинка, й хоч дуже коротка була, як бліц, а довго не одпускала мене.

Звідки вона взялася? Може, все через те, що ранок був холодний і вологий. Отож перше, що мені побачилося, були мокрі дешеві кеди. А вже вслід за ними проявилася й ціла ота картинка. Зараз спробую її вхопити якою колись бачив. У підвалі Дому літераторів за кращих часів було знамените письменницьке кафе “Еней”. Раз із кимось я там сидів. І тут на сходах згори з’явився чоловічок у мокрих кедах. Якийсь весь різнокаліберно вдягнутий, а плащ його був застебнутий косо, не на ту пувицю. Й ще якась торба чи авоська в руках.

Лице по-дитячому кругле, світле й простодушно привітне. А от очі такі, наче він перед цим плакав або зараз буде.

Він зупинився на сходах над усіма нами з тим виглядом, з яким оголошують “Алє-оп!” або показують язика. Й сказав так, що всі почули:

 Я Іван Драч!

В тій фразі було багато всього: розпач, відчай, гіркота й насмішка над собою й світом.

Оце й уся картинка.

Мені сказали, що то Василь Діденко, поет, автор знаменитого вірша “На долині туман”, що давно вже став піснею, не схожою на якусь іще. Вона й досі така. Можливо, вона десь там в “Енеї” й на світ з’явилася, бо композитор Борис Буєвський, який створив для неї мелодію, кажуть, був завсідником тутешньої більярдної.

От, може, Василь і прийшов отоді знов сюди бо коли у тебе є отакий вірш, якого ніхто не може повторити, і ти сам не можеш це сумно, от він і чужим іменем назвався, хоч це означало тільки, що знав ніким більше, окрім себе, вже не буде.

Десь невдовзі після того він укоротив собі віку.

В цій давній картинці для мене немає моралі абощо. Просто печаль бо те, що ми любимо, часто немилосердне до нас.

Generated by Feedzy