Перший ешелон із 1117 робітниками вирушив із Харкова до Кельна 18 січня 1942-го. В Німеччину з України почали вивозити “остарбайтерів”.
На той час у Німеччині нікому було працювати в сільському господарстві, промисловості, військових заводах. Усі робітники були на фронті. Адольф Гітлер дав наказ залучити людей зі окупованого Сходу – “остарбайтерів”. Спочатку обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування. Змучені голодом і розрухою українські чоловіки і жінки, які мали “робочу спеціальність” – металурги, слюсарі, будівельники записувалися у добровольці.
На території Німеччини поїзди зупинялись навіть в невеликих селах. Там вже чекали німці. Українців оглядали, питали спеціалізацію і забирали на фабрики і заводи або у приватний сектор. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах 12 годин на добу 6 днів на тиждень. Жили в спеціальних таборах під суворим наглядом спецслужб. Були зобов’язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом “ОST”. Заробітна плата становила 30% платні німецького робітника. Більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остарбайтерів карали смертю або ув’язненням у концтаборі.
Третина працювала в сільському господарстві. У приватному секторі інколи потрапляли до німців, які непогано ставилися до своїх робітників. Остарбайтерам ввели систему штрафних санкцій за трудові й політичні провини від тілесних покарань до відправки до концентраційного таборів. За статеві контакти з німкою українця розстрілювали, а жінку відправляли в концтабір. Упродовж війни німці змінювали закони для остарбайтерів. Наприкінці 1942-го їм дозволили листуватися з рідними, наступного року – виходити за межі табору з дозволу керівництва, Наприкінці війни замість знаку “ОSТ” замінили значки із символікою для українців, росіян і білорусів, збільшили норми харчування.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Німецька армія програла битву
Головний організатор використання примусової праці в нацистській Німеччині Фріц Заукель планував відправляти по 450 тис. робітників на рік для німецької промисловості “будь-якими безжальними засобами” із України, Білорусії, Прибалтики, Польщі та Росії. 40 тис. людей щомісяця відправляли лише з українських земель. Німецький міністр озброєнь Альберт Шпеєр скаржився, що робоча сила зменшується. Остарбайтери хворіли і помирали через погані умови проживання, недостатнє харчування, тяжку працю і відсутність медичного лікування. Найбільше смертей було від туберкульозу, серцево-судинної недостатності, сухот, виробничих травм і тифу.
З весни 1942-го гітлерівці розпочали масові облави на місцеве населення із залученням поліції та солдатів вермахту. У всіх великих українських містах викрадали молодих людей з вулиць і відправляли для роботи в найгірших умовах на воєнні заводи. Ловили навіть дітей. Упродовж Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих Рейхом землях працювало приблизно 13,5 млн. чоловіків, жінок та дітей із 26 країн Європи. З України в Німеччину були вивезено за оцінками дослідників 1,72,4 млн. українців.
Після війни багатьох остарбайтерів спочатку розмістили в таборах для переселенців у Західній Німеччині. Багато з них були ще дітьми чи підлітками, коли їх забирали і хотіли повернутися додому. Інші відмовились через ймовірні політичні переслідування. Були проведені масштабні насильні депортації цих людей з місць їх постійного проживання у віддалені райони СРСР. По поверненню додому до них ставилися як до зрадників, позбавляли права на громадянство, не давали роботу, забороняли навчатися.
Німецькі війська 19 вересня 1941-го увійшли до Києва, залишеного червоноармійськими військами. До німецького полону в цій операції потрапили 665 тис. осіб. Битва за Київ була частиною наступального плану “Барбаросса”, в радянській військовій історії отримала назву Київської оборонної операції. З німецької сторони в битві брала участь група армій “Південь”.