Учитися тільки почали, а гроші вже вимагають, говорить Марія.
Цьогоріч її 7-річний Максим пішов у перший клас. Батьки організували для спілкування чат у вайбері, обрали голову батьківського комітету. Вона майже щодня пише, що треба купити у клас. Дзвонить, якщо хтось із родин не скидає вчасно грошей.
Дошки для малювання, іграшки, кулер для води, штори у клас. І це лише половина списку, каже знайома. Здали спершу по 200 гривень. Потім іще таку ж суму. А згодом поставила питання в чаті чи купувати нові шафи для одягу? Вирахувала, що треба скинутися по 750 гривень: “Є компанія, яка зробить меблі за два місяці. В кожного учня буде окрема шафа”. Була проти, бо і старі добротні. Але більшість батьків ініціативу підтримали. Тоді попросила координати компанії. Хочу порівняти ціни з конкурентами.
Про такі збирання коштів у батьківських групах розповідають іще кілька знайомих батьків першокласників. Нічого поганого в цьому не бачать.
Ми ж добровільно здаємо. І йдуть вони виключно на наших дітей, говорить Андрій. Якби це вчителі вимагали, то давно підняв би шум.
Наприкінці минулого тижня Марія скидає у фейсбук посилання на реєстраційні дані компанії, яка виготовлятиме шафи у клас.
Прізвище власника таке ж, як у голови комітету, пише. Прямо в неї запитала: “Тобі ця людина кимось доводиться?” Зізналася, що чоловік тримає столярну майстерню. Попросила не казати іншим: “Нічого поганого не зробила. Але можуть подумати, що їх обкрадаю”. Пішла назустріч.
Чому? уточнюю.
Багатьох підприємців і так карантин убив. Хай хоч ці заробляють.