Сьогодні багато людей живуть у стані, який у психології називають “фоновою тривогою”. Це не панічні атаки і не гострий страх. Це – постійне внутрішнє напруження, що не зникає навіть тоді, коли немає очевидних причин для хвилювання. Людина функціонує, працює, взаємодіє з іншими, але знаходиться ніби під шаром тонкої, майже непомітної плівки занепокоєння.
Фонова тривога – це як фонова музика у кафе: спочатку ми її чуємо, а згодом звикаємо і перестаємо помічати, хоча вона впливає на атмосферу, ритм і наш стан. Психіка працює у режимі постійної мобілізації. З часом це призводить до виснаження, проблем зі сном, роздратування, втрати концентрації та мотивації. Ми відчуваємо втому, яка не минає навіть після відпочинку.
Gazeta.ua разом із психологинею Валерією Ковбуз продовжує серію матеріалів в яких спеціалістка надає важливі поради для покращення фізичного та психологічного стану українців.
У цьому тексті спеціалістка розповідає, чому люди страждають на “фонову тривогу” та що з цим робити.
Причини фонової тривоги можуть бути як особистими, так і соціальними. Життя в умовах війни, нестабільності, економічної напруги та інформаційного перевантаження створює ґрунт для тривожного фону.
Ми постійно чекаємо на новини, на зміни, на загрозу, навіть якщо зараз поруч усе тихо. Психіка, яка тривалий час перебуває у стані “готовності до удару”, вже не може повністю розслабитись.
Звикання до тривоги – це пастка. Ми починаємо сприймати напругу як норму. І що довше ми в ній перебуваємо, то важче стає помітити, як змінюється наша поведінка: ми уникаємо зайвих контактів, втрачаємо спонтанність, перестаємо радіти простим речам. Це не тому, що “щось не так з нами”, а тому, що наша нервова система живе в хронічному стресі.
Тривога не зникає за наказом волі
Що з цим робити?
Перш за все – визнати, що це не “нормальний стан дорослого в сучасному світі”, а сигнал. Якщо ми помічаємо постійне напруження, то варто звертати на нього увагу, а не приглушувати черговою справою, кавою чи новинною стрічкою. Варто шукати те, що заспокоює саме вас: регулярність, тишу, тілесні практики, підтримку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мені завжди мало: психолог про внутрішню діру, яка не наповнюється
Тривога не зникає за наказом волі, але вона поступово втрачає силу, коли ми створюємо навколо себе безпечний простір. І якщо ми вже звикли жити в тривожному фоні, це ще не вирок. Це лише запрошення зробити крок назустріч собі уважніше, м’якше, обережніше.
У першому тексті Валерія Ковбуз давала поради, що загадати українцям на Різдво. У другому тексті йшлося про рух уперед в умовах, коли життя навколо змінюється. У третьому матеріалі психологиня давали поради, як правильно рухатися до великої мети. У четвертому – розповідалося про те, як навчитися ставити свої інтереси на перше місце без докорів сумління. П’ятий текст був корисним для тих, хто шукав відповіді на питання: як у важкі часи зберігати надію на краще? У шостому матеріалі психологиня розповіла, як бути щасливим щодня. А в сьомому – йшлося про те, як пережити горе. Восьмий текст був присвячений Дню Валентина. Дев’ятий матеріал стосувався теми гаджетів у житті дітей. В десятому тексті психологиня давала поради, як перестати купувати непотрібні речі. Одинадцятий матеріал містив поради, як позбавитися від нездорової самокритики. У дванадцятому тексті йшлося про методи боротьби із хронічною втомою.