Українська інтелектуальна думка невпинно прагне осмислити глибокий вплив повномасштабного вторгнення. Це військовий конфлікт, ідеологічне протистояння чи чергове змагання диктатора з реальністю? У цьому пошуку сенсу з’являється хвиля нових літературних творів, які пропонують різноманітні погляди на природу війни, суспільну травму та прагнення до самопізнання.
У прифронтовому Харкові вийшла знакова праця «Росія проти сучасності» професора Центрально-Європейського університету Олександра Еткінда. Ця книга є глибокою реакцією історика на кризу, що вилилася у війну, розв’язану Росією проти України.
Автор переконаний, що війна, попри всю її жахливість, здатна розігнати туман і внести ясність, змінюючи не лише сьогодення та майбутнє, а й переосмислюючи минуле. Вона пропонує міждисциплінарний погляд на складний клубок проблем — від політики та екології до демографії та економіки.
Еткінд простежує витоки російської агресії, внутрішнього занепаду та культурного саморуйнування РФ, пояснюючи їх через призму постімперської травми, нафтового авторитаризму та культу минулого. Він наголошує, що вторгнення є операцією проти української нації та культури, а в ширшому сенсі — проти всього сучасного світу.
Ілларіон Павлюк у своїй «Книзі Еміля» занурює читача у світ, де малореальні речі описуються з приголомшливою реалістичністю, досліджуючи дитячі мрії та сувору дійсність. Це історія про хлопчика Еміля, який разом із мамою переїжджає на засніжений острів і мешкає у школі.
Незважаючи на складні обставини, головний герой зберігає неабияку дотепність та кмітливість, ставлячи незручні питання про загадкові слова та таємниці минулого. Сюжет розмиває межі реальності, особливо коли доходить до містичного дзвінка від померлого брата, що просить Еміля «допомогти мені повернутися».
Стівен Пресфільд у романі «Афганський похід Александра» переносить читача на дві тисячі років у минуле, щоб показати разючу схожість конфліктів. Герой, піхотинець Матфеос, приєднується до війська Александра Македонського, шукаючи слави, але знаходить пекло кривавої бійні в Афганістані.
Книга яскраво демонструє жорстокість війни та моральні дилеми, що постають перед солдатами: Матфеоса пригнічує приховування звірств, а найзапекліша битва розгортається у його душі. Історія кохання героя до афганки Шинар змушує задуматися, ким стає людина, коли битва ніколи не закінчується.
Роман пропонує глибоке розуміння причин конфліктів у неспокійних регіонах, показуючи, як страх і сила підкорюють народи, але не здобувають їхньої справжньої прихильності.
Олена Маєвська у книзі «Нагодувати Навчити Відпустити» звертається до важливої теми виховання дітей у сучасному світі, пропонуючи не посібник для ідеальних батьків, а щиру розповідь про зростання разом із дітьми. Авторка підкреслює важливість «годувати» дітей не лише їжею, а й любов’ю, «навчати» їх бути собою і, зрештою, «відпустити», подарувавши свободу.
Вона ділиться своїм досвідом відповідальної роботи, наголошуючи на необхідності зупинятися та цінувати зроблене. Книга порушує гостре питання сучасної української дійсності: чи виходять наші діти у світ патріотами, готовими захищати Батьківщину, чи лише «нагодованими» та «навченими» фахівцями, готовими працювати де завгодно?
Аспект «відпустити» набуває нового сенсу на тлі масового виїзду молоді за кордон, коли реальність трагічно не збігається з бажаною дійсністю.
Артбук Каті Лесів «Я їду додому їсти шовковицю з дерева» пропонує унікальний погляд на заперечення реальності та прагнення до миру. Це чуттєвий досвід, який під час війни сприймається як м’яка, але стійка маніфестація наміру до життя і повернення до комфорту рідної домівки.
Книга-мистецький проєкт базується на дослідженні міфу, тілесності жіночого та дитячих спогадів, фіксуючи чуттєвий досвід як спосіб повернення до відчуття безпеки. Центральними зображеннями є аналогові фотографії, що балансують на межі інструкції, заклинання та поезії.
Через триобраз «молочний, кривавий, брудний», що символізує смак шовковиці та багатогранність мови материнства, втрати й життєвого циклу, авторка створює надзвичайно зворушливий і ностальгічний вимір, який дозволяє уявити мирне життя.