Команда відновила позиції на світовій арені
1995-го жіноча збірна України виграла чемпіонат Європи з баскетболу. 2004-го гандбольна команда стала третьою на Олімпійських іграх. За п’ять років українські футболісти на полях Донецька та Маріуполя тріумфували на континентальній першості серед юніорів. А 2019-го виграли молодіжний Кубок світу. 6 жовтня Україна святкувала чергове досягнення в ігрових видах спорту. Футзальна збірна вперше в історії виграла бронзові нагороди Кубка світу.
Це, швидше, несподіванка, ніж те, що очікували. Хоча футзал в Україні розвивався динамічно. 1996-го наша команда стала четвертою. За п’ять років Україна була в 7 хвилинах від того, щоб стати чемпіоном Євро, але таки програла Іспанії 1:2. Але тепер розумієш: то був особливий успіх. Бо турнір відбувався в Москві. І українці виступили краще, ніж господарі турніру. Представники держави-терориста фінішували за нами.
Так сталося і 2003-го. Росія не вийшла з групи, а Україна знову грала у фіналі. Проти Італії, яка приймала турнір. Знову поступилися в один м’яч, але шансів на золото команда не мала. Надто закритий і малоамбіційний футбол показали хлопці тренера Геннадія Лисенчука у вирішальній грі.
Капітаном тієї команди був 33-річний Олександр Косенко. Після програного фіналу він засмучений сидів у роздягальні й зітхав: “Це був мій останній шанс щось виграти”. Точно кажучи, Косенко дещо лукавив: 1998-го Україна з ним виграла студентський Кубок світу. Але вага цього турніру все одно що Ліга конференцій у футболі. Єдина втіха: у фіналі обіграли Росію 3:2. За шість років повторили успіх. Цього разу в матчі за золото програла Бразилія.
2005-го ми знову обіграли ворога на груповому турнірі Євро, але загалом фінішували четвертими. І відтоді почався провал. Архаїчний тренерський стиль Лисенчука не завадив команді дістатися чвертьфіналу Кубка світу-2012 і двічі грати на цій же стадії Євро.
2014 року Олександр Косенко змінив колишній статус капітана національної команди на її головного тренера. Символічно, що саме йому вдалося вивести збірну до півфіналу Євро. Сталося це в лютому 2022-го за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії.
Головне досягнення Косенка на новій посаді він зумів змінити ігрове обличчя збірної України. У його час як гравця конкуренція у футзалі була невисока. Наша команда виїжджала завдяки дисциплінованій обороні та високій індивідуальній майстерності виконавців. Тепер суперзірок в України немає, хоча Даниїл Абакшин став другим бомбардиром турніру. Але він був складовою команди, яка демонструвала проактивний футбол, непогано використовувала стандарти та пресинг.
Бразилія мала чималі труднощі в матчі з Україною
Команда важко почала турнір 1:7 від Аргентини. Рахунок нелогічний, бо став наслідком ризикованих дій воротаря Сухова. Проте Косенко не обмежив голкіпера у сміливих долученнях до атак. Це закінчилося голом у ворота Венесуели в чвертьфінальному поєдинку. Туди Україна потрапила завдяки сприятливій сітці турніру й поразці Іспанії від Венесуели в 1/8. Але наші були винагороджені за те, що не стали шукати легшого шляху до півфіналу й чесно виграли останній матч групового турніру в Афганістані.
Особливе значення мав поєдинок проти Бразилії. Головного фаворита турніру, який не вигравав його 12 років. Цього разу переміг. Але в матчі з Україною мав чималі труднощі. Команда Косенка довела спроможність протистояти найсильнішим і закономірність перебування на найвищій змагальній стадії. Збірна України й вела в рахунку, і відігралася, коли треба, і за нічийних 2:2 могла забивати третій. Але зробив це суперник, а наші заслужили світове визнання.
Зрозуміло, що, попри цей успіх і невдачу футбольної команди на Євро, футзал не стане видом спорту номер один. І хлопчаки не підуть масово записуватись у спеціалізовані секції. Але важливо, що український футзал відновив втрачені позиції на світовій арені. У часи, коли масовість цього виду спорту збільшується.
І є людина, яка перекинула місток між поколіннями нульових і нинішнім.
Олександр Косенко. Номер один українського футзалу.