На чиї плечі це ляже?
Що таке “понад міру”? Що вимірюємо? Фізичний стан бійця в окопі? Роботу на підприємстві, що працює на оборонку й перебуває під прицілом та обстрілами ворога? Психоемоційний стан педагогів, які щоденно працюють з дітьми, несучи шалену відповідальність за них?
Напевно, усе перераховане не варто ділити за професіями. Сьогодні українське суспільство поділилось на дві складові: фронт і тил. Вони неподільні. Бо тилу без належного захисту на фронті не існуватиме, й успішної передової без стабільного, потужного, працюючого тилу не буде. Про що я?
Цей малюнок про 26 установ що мають право перевіряти, надавати висновки, за якими карати у будь-який спосіб будь-кого з нас. Зайшовши з перевіркою/обшуком/вивченням стану терміном на місяць-пів року, вас будуть розглядати під мікроскопом, залазити у спіднє, – для того, щоб потім надати висновки на кшталт: “як на нашу думку”, “за нашим припущенням”, “у подальшому можливі порушення, що можуть призвести до збитків”. Що тут такого? В Україні ніколи не дозволяли собі карати людину на підставі власних припущень/бачень перевіряючого/слідчого. Це, так званий, принцип “я художник, я так бачу”.
…усі ці перевіряльники дадуть нам купу табличок, анкет, які потрібно заповнити негайно. Внесуть хаос, розбалансують роботу
А ще усі ці перевіряльники дадуть нам купу табличок, анкет, які потрібно заповнити негайно. Внесуть хаос, розбалансують роботу. І поллються ці паперові метри доручень згори до низу, перетворившись на потворний, безглуздий потік відповідей тисяч людей, які будуть волати “про доручення понад міру”…
То на чиї плечі це ляже? Відповідь проста: “На плечі кожного з нас!”
PS: дякую Асоціації міст України
Оригінал