Кінець року завжди був періодом, коли підводять підсумки та готують плани на майбутнє. На жаль, Україна вже десятий рік палає у вогнищі війни, тому зараз ми можемо говорити виключно про ситуацію на фронті й намагатись зробити якийсь прогноз на 2024 рік.
Гарячий 2023-й
За 2023 рік на фронті відбулося три потужні операції стратегічного рівня: російський зимовий наступ, сконцентрований навколо Бахмута та околиць, український літній наступ на Запорізькому та умовно Херсонському напрямках та російський осінній наступ, який триває дотепер і сконцентрований перш за все на Авдіївському, Бахмутському та Куп`янському напрямках. Спробую розповісти про кожен з них, не вдаючись до детального аналіза.
Наступ під Бахмутом, який почався ще влітку 2022 року, але активізувався з початком 2023-го, був логічним продовженням Херсонської операції – судячи з усього, російське військове командування пообіцяло Володимиру Путіну, що якщо залишити Херсон, то сил буде достатньо для того, щоб досягти успіхів на Донбасі. Однак це не спрацювало – хоча росіяни в травні взяли Бахмут (точніше те, що залишилось від міста), але українська оборона на інших ділянках втрималася.
На український літній наступ військово-політичним керівництвом країни та західними партнерами було покладено великі надії – з великою долею ймовірності планувалось, що ЗСУ завдадуть ударів на Запорізькому та Південно-Донецькому напрямках з перерізанням сухопутного транспортного коридору в окупований Крим з боку Маріуполя. Паралельно планувалося знищення мостових переходів на Крим у районі Чаплинки в Херсонській області з одночасною висадкою морського десанту в районі Кінбурзької коси та ударом у напрямку траси Скадовськ Гола Пристань. Це мало призвести до блокади запорізького угруповання російської армії та краху оборони херсонського лівобережжя. Проте результати виявилися скромнішими – була взята під контроль невелика смуга на лівому березі Дніпра в Херсонській області та кілька населених пунктів (далі Урожайного та Старомайорського просунутись не вдалось).
Причиною невдалого наступу стало, зокрема, те, що українські генерали та американські радники недооцінили здатність російських військ оборонятися
Про причини в цілому невдалого наступу наші військові лідери воліють не говорити, зате вголос про це говорять західні журналісти та військові аналітики. Особливо резонансною стала стаття в газеті The Washington Post від 4 грудня 2023 року. Якщо стисло підсумувати весь викладений матеріал, то йдеться про те, що як українські генерали, так і американські радники недооцінили здатність російських військ оборонятися, зокрема з використанням великої кількості протитанкових і протипіхотних мін та кількість задіяних противником безпілотників.
Після того, як росіянам стало зрозуміло, що наступальний потенціал ЗСУ повністю вичерпаний, то вони перекинули всі наявні резерви, які тримали на всяк випадок, на схід, активізувавши бойові дії відразу на трьох напрямках – Авдіївському, Куп’янському та Бахмутському. Очевидно, що причина цього наступу лежить в політичній площині – нинішній володар Кремля хоче показати позитивні для себе результати перед своїми перевиборами весни 2024 року. Водночас російські медіа зараз намагаються якомога менше говорити про війну – вони говорять про “активну оборону”. У випадку, якщо армія нічого не зможе пред’явити суспільству, Путін буде просто замовчуватиме цю тему.
Станом на середину грудня 2023 року ситуація на фронті для українського війська не є катастрофічною, хоча росіянам і вдалось досягти певних тактичних успіхів.
В цілому ситуацію на фронті станом на кінець 2023 року прекрасно охарактеризував головнокомандуючий ЗСУ Валерій Залужний в статті для іншого західного видання – The Economist. Головком визнав, що на фронті зараз позиційний глухий кут.
Перспективи 2024 року
Судячи з усього, наступний рік в плані ведення бойових дій буде дуже і дуже складним для України. Власне, президент Володимир Зеленський в одному зі своїх відеозвернень в грудні заявив буквально наступне: “Наші цілі на 2024 рік чіткі – захист наших людей, посилення ППО, позбавлення терористів переваги в повітрі, спільне виробництво зброї, подальша ізоляція Росії та використання заморожених російських активів”. Очевидно, що про якісь наступальні дії нашої армії поки що не йдеться в принципі. І це пов’язане перш за все з невизначеністю щодо поставок озброєнь від наших західних партнерів, особливо від США. Українське командування не ризикуватиме вже наявним озброєнням для нових атак, коли отримання нових зовсім не гарантоване. Причин для зменшення поставок досить багато – ї вони як об’єктивні (елементарне вичерпання зброї на складах), так і суб’єктивні (США входять в рік президентських виборів, коли на повістку виходять внутрішні проблеми, які переважають зовнішні).
У найближчому майбутньому варто очікувати продовження російських атак по всіх напрямках, інтенсивність яких в зимовий період буде підвищуватись або знижуватись залежно від погодних умов
З іншої сторони, у найближчому майбутньому варто очікувати продовження російських атак по всім напрямкам, інтенсивність яких в зимовий період буде підвищуватись або знижуватись залежно від погодних умов.
Причому навряд чи варто очікувати масштабного російського наступу раніше літа. Очевидно, що до середини весни за поточної кількості військ і рівня їхнього поповнення (а, на жаль, кампанія з найму нових солдатів виявилася успішнішою, ніж багато хто очікував) російські військові зможуть продовжувати бойові дії. Практично гарантовано, що до перевиборів Путіна у березні 2024 року масштабної хвилі мобілізації в РФ не буде, а навіть якщо буде пізніше, то у будь-якому випадку буде потрібен час для елементарної підготовки мобілізованих та бойового злагодження підрозділів.
Деякі думки про майбутнє
На сьогодні очевидно, що російсько-українська війна набуває затяжного характеру. Мало того, західний світ виявився не готовим до військових дій такого масштабу в XXI столітті, тому саме зараз Україна має певний дефіцит 155-мм снарядів та й боєприпасів взагалі. І подальший вектор розвитку для України – це максимальна ставка на налагодження виробництва всього необхідного для фронту всередині країни. Саме це є таким собі запобіжником, який дозволить пом’якшити зовнішні ризики в довгостроковій перспективі. І в цьому сенсі зараз дуже важлива технічна допомога зі сторони партнерів – наприклад, допомога у виробництві боєприпасів, розгортання виробництва бронетехніки, технічне обслуговування транспортних засобів.
Інший напрямок – це інноваційний розвиток. В нашому випадку це перш за все увага на створення і серійне виробництво засобів радіоелектронної боротьби в дуже широкому спектрі – від умовно “окопних РЕБ” до потужних станцій для прикриття стратегічних об’єктів.
Тактика “розміну людей на території”, яку намагається нав’язати нам Росія, є для нас неприйнятною
Щодо невійськової складової, то потребують також зміни і підходи к мобілізації – очевидно, що людський потенціал у порівнянні з агресором у нас менший, тому та тактика “розміну людей на території”, яку намагається нав’язати нам Росія, для нас є неприйнятною.
І, нарешті, потрібно щось робити з політичними чварами всередині країни – тим більше, що є приклад Ізраїлю, де одразу після початку чергового загострення був сформований Уряд національної єдності. Мало того, намагання втягнути в політичну боротьбу і армію (тобто військових лідерів) дуже негативно впливає на моральну складову боротьби і опосередковано на ситуацію на фронті.