Підписали угоду про поділ України

30 січня 1667-го у селищі Андрусово – тепер Смоленської області Росії, Московія та Річ Посполита уклали перемир’я на 13,5 років. Держави припинили бойові дії та розділили Україну між собою за спинами козаків.

Польща пішла на угоду через виснаження від внутрішнього конфлікту. Коронний гетьман Єжи Себастьян Любомирський виступив проти короля Яна II Казимира та його реформ. Переміг королівську армію у декількох битвах у часи московсько-польської війни. Раділи угоді і московити – це давало змогу закріпити за собою Україну та Смоленщину. Вийшовши із війни, Московія порушила взяті на себе перед козаками зобов’язання за Березневими, Переяславськими та Московськими статтями. Мали визволити Україну з-під влади Польщі.

За сепаратною угодою, Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом, Стародубщина і Смоленськ закріплювалися за Московією. Річ Посполита зберегла Правобережну Україну та білоруські землі. Київ із околицями передавався на 2 роки Московщині, тоді мав повернутися до Польщі. Запорізька Січ перебувала під спільною владою обох держав. Царський уряд сплачував Польщі компенсацію за Лівобережжя в 1 млн польских злотих.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Іван Богун був противником Польщі й Москви

Угода закріпила насильницький поділ України на дві частини. На Лівобережжі вона спричинила повстання козаків під проводом гетьмана Івана Брюховецького – уже московського боярина. Виступили проти неї й інші. Із вступом гетьмана Правобережжя Петра Дорошенка на Лівобережну Україну Іван Брюховецький поїхав до нього на переговори, планував об’єднати зусилля. Там козаки сотника Брацлавського схопили гетьмана, направили до табору Дорошенка де, за істориком Наталією Яковенко, прикували до гармати і за наказом Дорошенка стратили. Ця подія ще більше роз’єднала українців та не дала змоги розпочати нову національно-визвольну війну.