“Філологічєская пєрєзагрузка ето самоє главноє в програмє спецопєрації” це так був недавно прохопився один рускій літєратор. Скажімо, такий собі пісатєль З. Або Z, так іще логічніше. Хоча вони всі там однакові, особливо щодо українських реалій. Просто цей лисий Z ще й неймовірно балакучий, ніби аж язик не вміщається в ротовій порожнині. От і злітає з того язика різне, часом взаємозаперечувальне. “Народи-братья”. “Адін народ”. “Нє била, нєт і бить нє может”. Ну, як завжди, зрештою. Вкотре забувсь і бовкнув зайвину. Хоч і так усе давно зрозуміло.
Але чому ж таки кацапи збройно приперлися в Україну, або в “бившую украіну”, як пише багато хто з колег згадуваного Z? Яка головна причина нападу, як вони пояснюють це хоча б самим собі? Адже танкові колони і штурмові роти, все це залізяччя “сарматів” та “іскандерів” мають зрушуватися не пустопорожніми гаслами, а чимось більшим. Так, мотивація жевріє в кожному окупантському серці, уречевлюючись у поцуплений унітаз або трофейну кавоварку, але бажано б іще чогось, вагомішого. Якщо не віри, то хоча б ідеологічного підґрунтя. І отут починається різнобій. Понуре офіційне агітрядно, зсотане з “демілітаризації” й “денацифікації”, смикається врізнобіч і розцвічується новими латками-версіями.
Мовляв, визволяємо жителів Донбасу від зловорожих українських хвошистів. Або ширший замах: забираємо взад, вертаємо в ісконне лоно Новоросію, жителі якої жажденно ждуть із караваями на Антонівському й Варварівському мостах, видивляючись визволителів. Випереджаємо удар Заходу, відсуваючи потенційні натовські бази від рубежів расєюшкі. Дехто штибу помоховілого “солов’я генштаба” намагається банальну людоїдську агресію вгорнути в містичний туман. Омовіння якесь, дєскать, запалювання свічок. Чвакання броньованого лаптя в українській крові він називає “вєлікім паходам”, а вкрадена бучанська ваза під пером фахівця перетворюється на “крістал рускай гасударствєннасті”. Інший “літератор”, ворушачи вусиками під роздутими ніздрями, розкриває істинну мету на свій лад. Виявляється, російські війська в Україні лягають кістьми за те, щоб спокушені західними віяннями покоління молодих українців не перетворювалися на педерастів і лесбійок. Від таких перспектив люди в нєчєрнозєм’є і забайкальє спати не можуть. Тож по супостатському ЛГБТ скрєпним РСЗВ (ракетна система залпового вогню), такий ось рецепт і невигадливий вибір.
Версій багато, вони вже самі плутаються у власному крутійстві. Навіть довготелесий автор пісеньки про “хатят лі рускіє вайни” хитро мружиться з позасвіття. Лисий Z сипле словами, хоча ще не може сказати прямо, як упир із телеграм-каналу “Тєрєм-Тєрємок”. Цитую: “Часть украинцев необходимо убить, большую часть выгнать в Европу, оставшихся переделать в русских в плавильном котле рускава мира, их дети должны вырасти русскими”. Лисий представник красно-кривавого письменства ще грається в метафори: “Каждая ракєта стараєцца доставіть в Одєсу єщьо одну букву с”. Так ніхто й не сперечається. Як і з іншим письмацьким відкриттям “істінного протівостоянія: Пушкін протів Тараса”. Так і є. Тільки треба усвідомлювати одну дрібничку: в Тараса під рідним небом конкурентів не існує. Та й занадто нав’язливе втюхування нікому не потрібної с чи такої ж z може завершитися неочікувано. Скажімо, від якоїсь пихатої столиці залишиться хіба “… ква” з Божою поміччю всяке може бути.