За день до початку саміту НАТО, де має вирішуватись подальша доля України, кровожерлива влада РФ вдалась до чергової масованої ракетної атаки. Зокрема, по Києву та інших знакових містах. Цинічний приціл по дитячій, відомій як у нас, так і за кордоном, лікарні “Охматдит” – це один із трагічних фрагментів тиску на владу України та членів Альянсу про угоду на умовах Кремля. Розрахунок кегебістський: такий обстріл має ще більше налякати наших партнерів, щоби вони наполегливіше спонукали нас до перемовин.
Тривалий час на Володимира Зеленського тиснуть з усіх боків. З одного, адміністрація Білого дому, ймовірно, вимагатиме, щоб він погодився не лише на переговори з РФ, а й на територіальні поступки. З іншого – прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, коли був з візитом у Києві, то просував тезу про “перерву” у війні та перемовини з терористичною Росією. Вочевидь, робив це від чималої частини Європи та, не здивуємось, якщо й від самого диктатора Путіна. Шкода, що Орбана не було в Києві 8 липня.
Тож українські політологи вже назвали цугцвангом стан, у який потрапив український президент. То що вибере влада: популізм чи чітке усвідомлення реальності, що виключає задоволення амбіцій?
Байдену потрібні рейтингові перемоги
Чому ми схиляємось до думки, що Білий Дім дедалі більше тиснутиме на Володимира Зеленського щодо пришвидшення переговорів з Путіним? Це стало ще більш очевидним після першого раунду дебатів між Джо Байденом і Дональдом Трампом. Чинному президенту США конче необхідно продемонструвати важливі перемоги і на зовнішньополітичній арені, особливо враховуючи невдале виведення військ США з Афганістану, конфлікт у Палестині, який може вже в цьому місяці, липні, перерости у війну між Ізраїлем та Ліваном.
За словами політолога Максима Ялі, для Байдена в цьому контексті є лише один варіант спробувати посадити за стіл переговорів Володимира Зеленського та Володимира Путіна.
“Двосторонній формат переговорів, природно, не може бути в принципі. Ані Зеленський, ані Путін на це не підуть. Змусити Путіна піти на поступки, виходячи із ситуації на фронті, буде складно. Для цього необхідно буде надати набагато більше зброї Україні, ніж зараз. Тому програмою максимум буде змусити Зеленського оголосити про готовність піти на переговори з РФ за посередництва”, вважає Ялі.
Водночас, перед Зеленським постало інше проблемне питання: як це пояснити українському суспільству, які слова підібрати, щоб попри все достукатись до здорової логіки своїх співгромадян?
Або, як зазначив Ялі, владі необхідно буде переконувати в тому, що відмова від повернення всіх територій та “заморозка” конфлікту по лінії зіткнення не означатиме поразку.
Водночас, президент України не може не розуміти, що далі може бути ще гірше ситуація в енергетиці з наближенням зими погіршуватиметься, а апетити Путіна лише зростатимуть.
Прикметно, що низка експертів – і цивільних, і військових навесні активізувала прогнози, що Банкова таки розпочала підготовку до миру з Росією.
Ширма стриманості
Усім було цікаво дізнатись, як же насправді Володимир Зеленський відреагував на пропозицію Орбана про зупинку війни та початок переговорів з РФ. До речі, її угорський прем’єр озвучував тричі.
Про публічну реакцію президента на таке прохання угорського премʼєра в ефірі телемарафону дещо розповів заступник керівника офісу президента Ігор Жовква. Зокрема, за його словами, Зеленський надав Орбану можливість висловити всі свої думки. При цьому Жовква зазначив, що переговори відбулися у декількох форматах: спочатку лідери розмовляли наодинці, а потім у складі делегацій. Пропозиція про перемовини з Росією звучала в обох частинах зустрічі, і Орбан повторив її на прес-конференції. Він наголошував на тому, що війна, у якій живуть українці, інтенсивно впливає на безпеку всієї Європи.
Ігор Жовква зазначив, що це не перша країна, яка висуває таку пропозицію.
За його словами, президент Зеленський вислухав пропозицію, але відповів чіткою та вже відомою позицією України: “Наша держава прагне миру і вже провела перший саміт миру, готуючись до наступного. Під час підготовки Україна планує вибудувати певний ланцюжок дій та створити проєкт свого плану для встановлення миру”.
Жовква підкреслив, що якщо країна-агресорка буде готова дослухатися до цього плану і говорити про нього, а не висувати ультиматуми, то під час другого саміту миру представники Росії зможуть бути присутніми у тому чи іншому форматі.
П’ять копійок Єрмака
Водночас, у день візиту до Києва прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана
суфлер українського президента, за сумісництвом глава його офісу – Андрій Єрмак перебував у Вашингтоні. Звідти він як головний по швидкозшивачах в ОП висловив свою думку щодо пропозиції перемовин з Росією для встановлення миру.
Мовляв, Україна не готова йти на компроміс з Росією та віддати будь-яку частину своєї території заради припинення війни.
Але коментар Єрмака стосувався не пропозиції Орбана, а, за повідомленням інформаційного агентства Reuters, заяви кандидата в президенти США Дональда Трампа про те, як він може швидко завершити конфлікт.
Андрій Єрмак зазначив, що Київ прислухається до будь-яких порад про те, як досягти “справедливого миру”.
“Але ми не готові йти на компроміс заради дуже важливих речей і цінностей … незалежності, свободи, демократії, територіальної цілісності, суверенітету”, – сказав він.
Відповідаючи на запитання, як Україна оцінює те, що Трамп можливо впорається з війною, Єрмак сказав: “Відповім чесно, я не знаю. Подивимося”.
Глава ОП також зазначив, що Україна вестиме переговори із новою адміністрацією президента США, щоб та продовжила надавати підтримку. Він нагадав, що Україна отримала двопартійну підтримку у Вашингтоні, а опитування показують, що більшість американців все ще підтримують Україну після двох років повномасштабної війни.
“Це буде… рішення американського народу. Ми будемо поважати цей вибір”, – сказав Єрмак про вибори президента США.
Нагадаємо, минулого тижня Дональд Трамп під час дебатів заявив, що якщо його переоберуть у листопаді, він швидко вирішить війну в Україні, ще до того, як вступить на посаду в січні. При цьому Трамп не говорив про якісь можливі деталі, але відомо, що два ключові радники Трампа представили йому план, який передбачає можливість скорочення американської допомоги, якщо Київ не вступить у переговори з Москвою.
Водночас, під час дебатів Трамп заявив, що не приймає умови президента Росії Владіміра Путіна, який хоче узаконити захоплення ним чотирьох областей та півострова Крим.
У війні протипоказаний популізм
Тим не менше, красиві формулювання про те, що Україна не готова йти на компроміс з Росією та віддати будь-яку частину своєї території заради припинення війни, більше схожі на популістські гасла. Бо є чимало вторинних ознак, що повсюдне вживання подібних тез більше схоже на механізм досягнення й утримання влади кон’юнктурниками у чинній владі.
Звісно, сьогоднішній популізм є своєрідним маркером того, що суспільство прагне змін і його треба розглядати не як загрозу, а як можливість.
Загрозу суспільному розвитку якраз несе панівна верхівка. У нас було достатньо часу, аби відстежити в чому ж проявляється сьогодні владний популізм?
У тому, що він грає не за встановленими правилами.
Він зневажає класичні політологічні схеми та не дотримується жодних ідеологічних направлень.
Він кардинально змінює політичну структуру суспільства, яка склалася ще з часів французької революції, та заснована на протистоянні “правих” і “лівих”.
Замість цього він поляризує суспільство “периферія” проти “центру”, “простолюд” проти “істеблішменту”.
Він направлений проти пануючого класу, який сприймається як олігархія, що живе лише власними інтересами. Тому його можна розглядати, як відповідь народу політичним елітам, які повністю втратили зв’язок із суспільством.
Популізм, в усьому цьому, спирається на те, чого в підсумку хочуть прості люди.
Звісно, вони, ми з вами хочемо зберегти Україну, відстояти державу й зберегти життя українців, бо без них держави не буде. Але в нас досі висять відповідні питання без відповідей до влади.
Наразі ж й президенту, й суспільству треба по дорослому усвідомлювати, що амбіції нічого не важать, що навіть партійні різночитання нічого не важать, коли на кону життя держави.
Сировинний додаток політика економіки
Є ще не прямі ознаки того, що війна може бути припинена саме за сценарієм, що нам його нав’язують і близькі, і далекі партнери гіпотетична майбутня модель економіки.
Усе вказує на те, що вітчизняні реформатори консервують сировинну модель економіки України.
Зрозуміло, що поки ситуативних технократів і системних корупціонерів у владі не замінять озброєні національною ідеєю фахівці, держава стоятиме на колінах.
Але про що ми взагалі зараз? Адже реформатори у нас це “мейнстримна бульбашка”, яка концентрує свої зусилля на консервації сировинної моделі, нераціонального природокористування та втраті країною людського капіталу. І це, до речі, відбувалося в нас увесь час, починаючи від серпня 1991 року.
Найбільш небезпечний неоколоніалізм зараз біосферний.
Яскравий приклад такої політики квоти на викиди вуглецю та податок на “вуглецевий слід”.
Унаслідок “зеленого податку”, країни, що розвиваються, втрачають суттєву частину горизонту для власного розвитку.
Хоча всім зрозуміло, що найбільші забруднювачі та користувачі біосферного потенціалу планети це саме розвинуті країни, а не ті, що розвиваються. Фахівці вважають, що це є вищою стадією колоніальних практик.
Наприклад, консервація монокультурного аграрного укладу в Україні. Це і виснаження родючості землі внаслідок вирощування монокультур кукурудзи, соняшнику, ріпаку. І отруєння населення та біосфери гербіцидами, забороненим в Європі, гліфосатом.
Це і виснаження водних ресурсів під час видобування того ж літію.
І окрема болюча тема України виснаження водних ресурсів тотальним птахівництвом та тому ж таки монокультурному аграрному укладі.
Експорт кукурудзи експорт поживних речовин (земля плюс добрива) та вологи (водні ресурси).
Атмосферний неоколоніалізм це коли ти продаєш свої квоти на викиди вуглецю і купуєш за ці гроші імпортні автомобілі.
До речі Тайвань та Південна Корея свого часу відмовились від аграрного укладу, виснаження своїх природних ресурсів та втрати людського капіталу.
Бо коли ж ти виробляєш умовно чіпи, то твоя земля не виснажується, водні ресурси не втрачаються, а твоя атмосфера не забруднюється. І твій людський капітал тільки покращується…
Що цікаво, ці дві названі азійські країни перебувають у західній глобальній системі розподілу праці, але вони перестали бути об’єктом неколоніальних практик. Хоча після громадянської війни (1950-1953), консультанти зі США пропонували Південній Кореї сконцентруватись на аграрно-сировинній спеціалізації: цукор, рис і борошно плюс цінна мінеральна сировина – нікель, кобальт.
Тож неоколоніалізм це не приречення і не глобальний фатум, який невблаганно чатує на бідні, сировинні країни. Це в першу чергу мова про зрілість нації та її політичних еліт.