Вперше в Києві на фестивалі Bouquet Kyiv Stage зіграли концерт-виставу “Барвінський. Повернення”. Солоспіви українського піаніста та композитора Василя Барвінського виконали Наталія Половинка та Національний президентський оркестр. Послухати музику прийшли режисер Роман Балаян та головний редактор видавництва “Дух і літера” Леонід Фінберг.
“Про Барвінського не можна говорити без сліз. Це сльози співчуття через трагічне завершення його життєвого шляху. І сльози гордості, бо ця людина прославляла Україну, – каже музикознавиця Любов Морозова. – Народився у 1887 році у Тернополі, походив з давнього шляхетного роду. Його прадід був ректором Львівського університету. А сам Василь Барвінський 33 роки очолював спочатку музичний інститут, а потім консерваторію у Львові. Він отримав прекрасну освіту у Львові та Празі, музичну та юридичну. Першим в Україні написав і започаткував фортепіанний концерт, симфонічну рапсодію. Написав багато віолончельних творів і зробив репертуар української віолончельної музики. Він творив в той час модернову і дуже цікаву музику, яку можна порівняти з львівською сецесію. Вона як розкішний український сад, в якому є відчуття катастрофи, що колись наблизиться. І трагедія не оминула Барвінського.
Він був зятем видатного фізика Івана Пулюя, одного з перших винахідників рентгенографії. Його дружина Наталя Пулюй – прекрасна піаністка, неймовірна красуня та аристократка. Сьогодні б її назвали світською левицею. В такому середовищі він творив. Коли прийшли совєти на західну Україну, як патріот він не поїхав, лишився на Батьківщині. У 1948 році його репресували жахливим чином. Його підопічні, викладачі консерваторії на подвір’ї цього закладу спалили його рукописи. Катували й самого Барвінського. Знесиленого, побитого примусили підписати папір, де він відмовився від своїх рукописів. Дозволив їх знищити. 10 років з дружиною відбували покарання в Мордовії. В сусідніх таборах, але не знали цього. Зустрілися лише через 8 років. Листувалися, бачилася раз на рік. Коли повернулися додому, йому було 70, був дуже знесилений. Дружина паралізована. Але на фотографіях ми бачимо красиві обличчя. Його реабілітували через рік після смерті зусиллями друзів і шанувальників. 25 років після того його творчість була заборонена. Потайки знаходили його твори, записували.
Він став першим українським композитором, якого друкували видавництва Америки, Європи та Японії
Він став першим українським композитором, якого друкували видавництва Америки, Європи та Японії. У 1937 році музика Барвінського звучала на перших спробах телетрансляції у Британії. У 1970 році прем’єру віолончельного концерту Барвінського, який той написав у таборі з думкою про сина-віолончеліста, виконали у Білому домі. У 20 столітті він поширював славу України за кордоном. А відродження імені почалося лише з 1989 року. Дотепер ми ще не відкрили творчість Барвінського. Маємо купу білих плям. Деякі рукописи або копії збереглися у знайомих. Вражає, з якою віддачею і сльозами на очах Наталка Половинка пропагує ім’я цієї людини, наскільки багато він для неї значить. Таке глибоке занурення в матеріал бачила лише у західних музикантів-дослідників”.
На екранах показують родинні фотографії Василя Барвінського. На сцену виходить львівська акторка і співачка Наталя Половинка. Одягнена в чорну сукню, зверху плащ. Виконує 12 солоспівів. Серед них пісні на слова Тараса Шевченка. Івана Франка, Богдана Лепкого. Після вистави їй дарують букети троянд і хризантем.
“Цей концерт вже презентувала у Львові. Музика та ж, але картинка інша, – каже вона. Попросила, аби на початку на екранах були світлини Барвінського, щоб люди побачили його. Етично важливо повернути Барвінського. Це наш великий композитор, якого ми не знаємо. Як людина я просто зобов’язана щось зробити, аби цю музику ми почули, прийняли як свою. Нам просто відбили пам’ять, і ми повинні її повернути. Ноти творів по всьому світу збирали його учні. Знаходили в Аргентині Америці. Але велика частина втрачена. Третина чи половина не дійшла. Барвінський дещо сам згадав, коли повернувся з таборів. Львівська композиторка Богдана Фроляк на моє замовлення реконструювала всі 12 солоспівів Барвінського. Оркеструвала його фортепіанний концерт.
Нам просто відбили пам’ять, і ми повинні її повернути
Барвінський імпонує мені і як людина. Його учениця згадувала, що займалася в холодних класах. Барвінський сказав їй: панночко, я вас попрошу, перейдіть в мій кабінет. Він мені до обіду не потрібний. Прошу займатися в моєму кабінеті й водночас відповідати на нечасті дзвінки. Потім вона зрозуміла, що він її пожалів, і ці пів дня працював в іншій холодній кімнаті. Потім так само ввічливо запропонував роботу вчительки скрипки під Львовом. І допоміг вижити.
Його музика зчитує час, але йде попереду, багато в чому новаторська. Він запровадив кластер як музичне поняття. І сьогодні дух його музики поза часом. Це говорить про геній. Це можна побачити й на його фотографіях. Обличчя, яке дивиться крізь час. Знаменита світлина, де він виглядає як скульптура, нахилений над фортепіано. Це янгол, який дивиться на тебе крізь вічність. Це не лише сприйняття фотографії. Ми з піаністом Єжи Єрмінем граємо камерну виставу “Барвінський. Право на особисте”. Там ці солоспіви йдуть з фортепіано, як і записано Барвінським. На одну з вистав прийшла художниця. Розповіла, що коли маленькою гралася на Високому Замку, щодня там прогулювався дивний чоловік. Завжди був в плащі, тісно підперезаний ремінь, худа і пряма постава. Йшов і завжди дивився вниз або дуже далеко. Барвінський останні роки життя жив біля Високого Замку у своїй хаті. Ходив і намагався пригадати свої твори. Діти дивилися на нього як на чарівника. Не розуміли, з якого він часу. Був інакший ніж всі. Це якість крізь час. Чистота, якої не торкнулися ні польські погроми, ні прихід совєтів, ні мордовські табори. В його музиці не чуєш жодного доторку цієї радянської доби. Чуєш тільки велике запитання до життя, бачиш скерованість погляду в основи буття людини на землі у всі часи.
Це канон молитви та народної пісні, правічні основи людського буття
Пишуть, що музика Барвінського – імпресіонізм, нова простота. Там є імпресіоністичні прийоми, але як засіб, не суть. А в глибині екзистенціалізм. Ще глибше – народний мелос. Він не впадає в очі, не цитується. Але ти чуєш, звідки він родом. Музика потрапляє прямо в серце. Це канон молитви та народної пісні, правічні основи людського буття. До таких композиторів відносяться і Валентин Сильвестров, і Арво Пярт. У них є те, куди звернений погляд людини в усі часи. І водночас музика належить цьому часу”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Мені в Києві не вистачає масштабу” – засновник Bouquet Kyiv Stage Євгеній Уткін
Наталія Половинка українська співачка, актриса театру і кіно, режисер, педагог. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка, Заслужена артистка України.
Представниця традиційного співу у всіх його жанрах : давні духовні напіви України, традиційна українська пісня, канти, псальми, український класичний романс; виконавиця класичної музики та сучасної академічної музики В. Сильвестрова, А. Загайкевич, В. Полєвої, Б. Фроляк та ін.
Навчалась: у Львівській національній музичній академіії ім. М. Лисенка, в класі професора Марії Тарнавецької; у театрального режисера Єжи Гротовського в Центрі Є. Гротовського в Понтедері, Італії, та в майстрів театру: Клім (Володимир Клименко), Сергій Ковалевич.
З 2010 засновниця, художній керівник , режисер, актриса Театрального Центру “Слово і голоС”, який несе ідею Живої Традиції та проявляє її в сучасних музично-театральних формах. З 2015 р. автор і лідер Міжнародного театрального фестивалю Традиції ДРЕВО.
Авторка унікальної методології роботи з голосом та співом: веде майстерні голосу та співу в Колумбійському, Пенсильванському, Єлльському університетах США, Уельському Великобританія, педагог “Ательє” Міжнародного Інституту Є. Гротовського (Польща).