Анжела Юрківська створила витинанку з 56 шарів кольорового паперу
Захопилася витинанками 2015-го. Тоді доглядала сестру після інсульту. Щоб чимось себе зайняти, почали вирізати з паперу. Коли створювала першу роботу, дивилася серіал “Величне століття”. Тому ту витинанку назвала “Роксоляна”.
Спершу я просто вирізала, потім стала окреслювати розміри олівцем, щоб не виходити за ці рамки. Інтернет тоді ще не був настільки доступним, тому доводилося багато чого робити інтуїтивно. Спочатку вирізаю сюжет, а потім під низ підкладаю інші шари. Так створюю композицію. Згодом почала вирізати з кольорового паперу. Складність полягала в тому, що потрібно дібрати папір, який у майбутньому не втрачав би кольору. Якщо ж немає потрібного відтінку, доводиться підкладати шматочки так, щоб досягти бажаного результату.
Батьківщиною витинанки вважають Китай. З появою паперу та перших примітивних ножиць виникли перші витинанки. Ними прикрашали оселі. Згодом почали зображати різних духів, божества, квіти.
Папір за класичною технікою витинання складають удвоє, вчетверо, увосьмеро, що дає змогу робити сталі композиції. Спочатку це мистецтво було доступне тільки заможним людям, але з розвитком паперової промисловості поширилося серед багатьох. В Україні традиційно витинанка слугувала прикрасою на Різдвяні свята у вигляді сніжинки на вікнах чи фіранках. Проте є складні витинанки. Здебільшого зображали геометричні візерунки, рослини, траплялися також предмети побуту й архітектури.
Довго не наважувалася демонструвати свої роботи. Витинала картини і складала в шафу. 2019 року натрапила на оголошення в соцмережі про конкурс “Витинаємо разом”. Якраз тоді до мене зайшла сусідка, щоб розділити радість католицького Великодня. Хоч я православна, але було приємно. Коли вона пішла, я сіла за роботу над новою витинанкою. Працювала до ранку. Саме цю картину відправила на конкурс. Тоді вперше побачила, наскільки людям подобаються мої роботи. Це додало сил і впевненості.
2014-го працювала вчителькою образотворчого мистецтва в Маріуполі. Тоді для мене розпочалася війна, в повітрі був стійкий запах пороху. Якось прийшла з учнями до картинної галереї. Там відбувалася зустріч із воїнами полку “Азов”. Випадково почула, як воїн тихенько запитав мого учня про те, чи той сам прийшов, чи його змусили. Хлопчик відповів, що всі діти прийшли за власним бажанням. Це була правда.
Щоб не збожеволіти, почала вирізати картину
2016-го переїхала на Київщину. Тут працюю керівником студії образотворчого мистецтва “Імпреса Арт”.
Неймовірно злякалася, коли почалося повномасштабне вторгнення, адже всі мої родичі жили в Маріуполі. Зателефонувала сестрі. Вона якраз мала спускатися в підвал, бо було чути вибухи. Зв’язок був поганий. Порадила їй відключати телефон, щоб не розряджався. Вона заспокоїла, мовляв, має два павербанки. Сказала, що в підвалі вони не збираються довго сидіти. Думали, що буде як 2014-го трохи побахкає і перестане. Тому останній евакуаційний потяг із Маріуполя 26 лютого був майже порожній.
Я не знаходила місця, телефонувала рідним, але всі були поза зоною досяжності. Нарешті змогла додзвонитися до племінниці. Вона розказала, що всі сидять у підвалі. У них майже скінчилася їжа, води також не було. Тому родичі вирішили вибиратися з міста. Племінниця пообіцяла зателефонувати, коли проїдуть останній блокпост.
Щоб не збожеволіти й відвернути увагу, почала вирізати картину. Якоїсь чіткої задумки не мала. Почала з прямої лінії і світлого паперу. Дивилася сюжети по телебаченню про рідне місто, плакала й вирізала. Спочатку зобразила тризуб. Коли побачила сюжет про зруйнований пологовий будинок у Маріуполі, вирізала двох янголів, а згодом додала їм крила, які символізують сльози. Потім прийшла не менш страшна звістка про зруйнований драматичний театр, загибель людей. У картині це відобразилося краплями крові. А згодом вийшов птах. Раніше в мене ніколи не було таких об’ємних робіт, адже в цій картині вмістився мій біль за Маріуполь. Придумала казку: щойно довитинаю цю картину, війна скінчиться. Тому намагалася закінчити її якнайшвидше, вирізала вдень і вночі. Роботу завершила за місяць, саме на Великдень, і назвала “Воскресіння”.
У лютому 2023-го цю картину представила в Києві, на виставці в Будинку художника. Там мене познайомили з митцем Валерієм Юричківським із Маріуполя. Він розповів, як жив під обстрілами та вибирався з окупованого міста. Говорили, як давні знайомі. Раптом Валерій поглянув на мене й запитав: “Це ж Воскресіння Маріуполя?” Він відчув мої емоції.
Мені надходили пропозиції продати роботи. Зокрема представники діаспори США хотіли придбати витинанку для музею. Але я відмовила. Щоб зробити виставку, довелося багато працювати за рік можу створити три або чотири витинанки. Тому своїх робіт не продаю.
Цьогоріч встановила рекорд, створила витинанку у своїй авторській техніці з 56 шарів кольорового паперу. Це інтерпретація мозаїчного панно “Квітуча Україна” Алли Горської. У Маріуполі мозаїку виклали художники-монументалісти Галина Зубченко та Григорій Пришедько. Композиція площею 60 квадратних метрів прикрашала стіну гастроному “Київ”. Це єдина мозаїка, яка вціліла в центрі Маріуполя після повномасштабного вторгнення.
Маю творчі плани й розумію, що мої роботи потрібні людям. Прагну популяризувати та збагачувати цей вид мистецтва. Важливо, що можу творити в Україні й бути дотичною до її розвитку.