Великі футбольні турніри Кубок світу чи Євро найкраще закарбовуються в пам’яті в дитинстві. Добре пам’ятаю змагання найкращих команд планети 30 років тому. 1994-го змагання приймали Сполучені Штати Америки. Востаннє у фінальній частині брали участь 24 команди, розподілені на шість груп. До 1/8 фіналу виходили не тільки ті, хто посів перші два місця в кожній, а й чотири з шести, які фінішували третіми.
У групі Е зібралися команди Італії, Ірландії, Мексики та Норвегії. За підсумками групового турніру всі збірні здобули по чотири очки. Троє пройшли далі. Зайвими виявилися скандинави.
Очевидно, ті емоції, які пережили тоді норвезькі вболівальники, нині наздогнали українських. Бо наші теж фінішували четвертими, маючи ті ж самі чотири очки, що й суперники Бельгія, Румунія та Словаччина. І вилетіли з турніру після групового етапу. На попередньому Євро команді Андрія Шевченка вистачило трьох очок, щоб пройти далі й дістатися чвертьфіналу. А команді Сергія Реброва пощастило менше.
Ми не вийшли з групи, яку, враховуючи потенціал української команди, зобов’язані були подолати. Це провал. І винен у ньому насамперед тренер Сергій Ребров.
Враження, що він погано відчував цю команду. Парадокс: його друг Єрмак поставив керувати найталановитішою в історії України збірною найкращого українського тренера. Але не врахував очевидної речі. Ребров може бути скільки завгодно тактичним майстром, але тренерство це ще чиста психологія. Особливо на рівні національної команди, де немає часу на відпрацювання зіграності, а мотиваційна частина важить багато. У штабі Реброва не виявилося тренера, який міг би завести команду. Найкращим свідченням цього факту є те, що після ганебної поразки від Румунії гравці попросили тренера залишити роздягальню, щоб поговорити між собою. Довелося втручатись і чинному президенту Федерації футболу Андрієві Шевченку.
Частково це допомогло. Принаймні в грі зі Словаччиною наші діяли краще більшу частину зустрічі. Можна сказати, що наша тактика спрацювала. Україна пожертвувала стартом зустрічі. Він склався ще гірше, ніж проти Румунії. Але цього разу Ребров вгадав із воротарем. Ні, я не звинувачую тренера у виборі Андрія Луніна на гру з румунами. Важко посадити на лаву запасних, вважай, основного воротаря “Реала” цього сезону. Хоча було зрозуміло, що вже дворазовий переможець Ліги чемпіонів людина куражу. Натомість Анатолій Трубін менш зірковий, проте стабільний.
Саме Трубін залишив нас у грі під час найбільш провального її відрізка. Добре, що пропустили тільки один гол і згодом зуміли вирвати перемогу, натиснувши після перерви на вікових словаків.
Проте стратегічного мислення Реброву не вистачило. Перемоги 2:1 над Словаччиною після румунських 0:3 було замало. Що, власне, й показав матч останнього туру: Бельгію треба було обігрувати, а ми не змогли. Діяли непогано, проте на три очки не заслужили. І посіли четверте місце. Воно непрохідне навіть за пільгових умов, які склалися внаслідок розширення кількості учасників до 24 команд.
Українські вболівальники відчули те, що норвежці тридцять років тому
Реброва по-людськи можна зрозуміти. Він не пішов на ризик, бо ніхто не зрозумів би нічиєї зі словаками після халепи проти Румунії. Але минув час і стало зрозуміло: нічия з бельгійцями нічого збірній не дала. Як і те, що вперше на Євро зіграли на нуль. Та ще й проти Бельгії команди, яка не така потужна, як кілька років тому, але має Де Брейне та Лукаку.
Головного завдання не виконали. І тренер мав би сам піти у відставку. Але цього не буде, бо Ребров прикриється вдалим матчем проти Бельгії, браком часу й необхідністю продовжити розпочату роботу.
Виправдання можна прийняти. Але змити ганьбу Євро-2024 спроможний навіть не вихід до фінальної частини Кубка світу-2026, а врешті подолання Ребровим там стадії групового турніру.
Те, що йому не вдалося в найважчий для нашої держави час.