“Росія була, є та буде загрозою” – ексміністр оборони Латвії

Треба розділити запитання. Одне – ЄС, а друге – країни Європи в НАТО. Багато хто змішує ці поняття. Немає армії Альянсу. Зате є 30 армій її членів.

ЄС – не військове, а фінансово-економічне об’єднання. Завдяки таким країнам, як Латвія протягом року, що минув, нарешті відбувається співпраця в військовій сфері. Але процес тільки розпочався.

Більшість країн Євросоюзу, особливо на його західному фланзі, виявилися неготовими до вторгнення. Вони до 24 лютого 2022 року бачили в Росії країну, з якою можна співпрацювати, купувати нафту, газ та іншу сировину. Але не уявляли її як серйозну загрозу для себе. Бачили, що Москва захищає свої інтереси в сусідніх країнах Молдові, Грузії, що анексувала Крим і почала війну на Донбас. Розглядали це не як великий конфлікт, а як територіальні суперечки між сусідами.

Коли рік тому Росія вторглася, для багатьох в Західній Європі це стало шоком. Усі західні журналісти почали дзвонити таким політикам як я, із країн Балтії, Польщі, щоб зрозуміти, що ж сталося.

За цей рік зникли ілюзії, що можна співпрацювати з Росією. Також в Європі змінилося ставлення до війська. 30 років після розпаду СРСР західні країни роззброювалися. Думали, що настала доба миру та ліберальної демократії. Як написав Френсіс Фукуяма про “кінець історії”, то, мовляв, зброї та армій нам більше не треба. Не треба танків, артилерії. Бо війн не буде. Виявилося, треба.

Тепер країни почали вкладати в оборону. Запускають нові проєкти військової співпраці. Фінляндія і Швеція готуються приєднатися до НАТО. Вони зрозуміли те, що ми, в країнах Балтії, завжди розуміли – Росія була, є та буде загрозою. Ніхто більше не хоче бути в вакуумі поза Альянсом. На країну НАТО ні разу не нападали.

Росіяни мають замислитися: чому всі їхні сусіди так хочуть вступити в НАТО? Чому відчувають загрозу зі боку Росії? Якщо б ніхто не боявся нападу РФ, ніхто б до цього блоку не прагнув. Альянс оборонна організація. Латвія не планує нападати на РФ. Ми вступили в НАТО та ЄС, бо зрозуміли зі своєї історії, що нейтральність і позаблоковість самогубство для нас.

Не надто. Москва давила на країни НАТО, що вступ України буде загрозою для Росії. До початку вторгнення ніхто на Заході серйозно не сприймав ваше членство в Альянсі чи в ЄС. Ніхто не був готовий приймати туди. Тепер все змінилося. Ви стали частиною Заходу. Так, вам ще потрібно провести багато реформ. Але ви вже на правильному шляху.

Фактично Росія змусила визначитись та підштовхнула не лише фінів та шведів, а й вас. А також взаємно підштовхнула західні країни ближче до України. Там зрозуміли, що треба допомагати українцям, щоб змогли приєднатися до цих організацій. Інакше залишатиметься російська загроза для всіх решта.

Також зрозуміли, що не можемо довіряти Росії. Що повинні якомога більше озброюватися. Це головний висновок саміту НАТО в Мадриді, який відбувся в кінці червня 2022 року. Одним із його рішень стало збільшення військ Альянсу в країнах Балтії, Польщі, Румунії. Ми весь час наполягаємо на збільшені військ Альянсу в наших країнах. Будемо робити все, щоб показати росіянам, що будь-який перехід нашого кордону, буде означати війну з НАТО, зі США, й ми не збираємось здаватись в разі агресії.

Це повернення до політики стримування часів холодної війни. Її не було 30 років. Усі агресивні дії Росії залишалися без відповіді війна в Грузії, анексія Криму, війна на Донбасі були без належної реакції. Але росіяни сильно прорахувалися рік тому.

ЗСУ та Генштаб роблять все, що можуть. Впевнений, бо це питання виживання самої країни та нації. Захід міг би зробити більше. Я про це казав ще рік тому в інтерв’ю Financial Times. Що кожна країна, яка може допомогти Україні, має це зробити. Й не стільки, скільки хоче, а стільки, скільки може дати, пропорційно до свого ВВП.

Якби військова допомога вам надходила вчасно, а не з затримкою в кілька місяців від таких країн як Франція та Німеччина, якби йшла такими темпами як з Латвії чи Польщі, то війна вже б завершилася українською перемогою.

Ця допомога занадто повільна. Розумію, чому. По-перше, політики на Заході виявилися неготовими до великої війни в Європі. Їм знадобився час, щоб усвідомити нову реальність.

Не розумно розділяти зброю “для захисту” та “для нападу”. Бо всяка зброя має вбивати ворогів. Якщо Україна нею захищає свою територіальну цілісність та населення, то це зброя для захисту.

Друга причина в країнах Заходу виявилося, що немає достатньої кількості зброї. 30 років роззброєння дали наслідки. Розвинуті країни виявилися не готовими до війни масштабів Першої чи Другої світової. Військове виробництво було згорнуте. Західні економіки збагнули, що їм слід адаптуватися до нової реальності. Політики тепер дають бізнесу відповідні скерування й гроші, щоб знову запустити цей процес.

Західні економіки 50% світової. Російська 2-3%. Якщо б вони взялися відразу допомогти Україні всім необхідним, то у росіян не було б шансу опиратися.

Хочуть пересидіти Україну. Домогтися втоми західних суспільств від війни. Адже це демократії. Вони обирають свою владу. Громадяни за рік, що минув, мають більше платити за комунальні послуги, інфляцію. Москва сподівається, що ці суспільства скажуть “нам набридло”, й будуть штовхати Київ за стіл переговорів з росіянами, дозволивши їм зберегти територіальні надбання.

Західні країни надто вклалися в України. Їм теж потрібна українська перемога. До літа Росія повинна побачити, що західна допомога Україні не припиниться.

Російське керівництво теж адаптується. Просить допомоги в Північній Кореї, в Ірану, старається отримати щось від китайців. Але це для них, мабуть, принизливо програвати від країни, існування якої заперечують.

Думаю, вже більше, ніж 300 млн євро. Для нас ця допомога дається складно. Ми – країна, що розвивається. Але Рига робить усе можливе, щоб допомогти. Водночас, розуміємо, які ставки в Україні.

Латвійці розуміють українців та прекрасно уявляють, що сталося в Бучі, Маріуполі, Ізюмі. У нас кожна сім’я пройшла через радянські табори та репресії під час та після Другої світової вбивства цивільних, грабунок, зґвалтування, депортації. Нам, на відміну від жителів країн Західної Європи, не треба про це нагадувати.

Нічого нового в поведінці російських солдатів немає. Російське суспільство стало цинічним, втратило будь-який моральний компас. Як інакше розуміти, що 70-80% росіян підтримують вторгнення, всі воєнні злочини, які творять від їх імені. Виходячи з цього, в нас немає сумнівів, що маємо вам допомагати. Так само думають всі, хто межує з РФ. Бо ви боретеся за нашу свободу теж. Якщо програєте війну, то наступна буде між нами і росіянами.

Перед вторгненням вважав, що в Росії більше якісної інформації про Україну. До кінця не вірив, що зважаться на війну. Гадав, у Москві розуміють, що не можуть тими силами, що мали, окупувати величезну країну.

Був переконаний, що Україну росіяни не зможуть захопити ні за 3 дні, ні за 300 днів. Тож вважав, що Росія не повинна цього робити. Це нерозумно.

Було очевидно, що після вторгнення РФ ізолюють. Так і є. Москва не зможе досягти своїх цілей. Але в Кремлі живуть в своєму світі, тому пішли на напад.

ЗСУ отримають все необхідне для успішного контрнаступу. Й навіть більше, ніж розраховують. Зокрема, Україна має отримати західні винищувачі. Ми ці прохання твердо відстоюємо на всіх можливих майданчиках.

Я б хотів сподіватися, що війна буде позитивно йти для України. І в якийсь момент Росія визнає, що програла, й сяде за стіл переговорів на українських пропозиціях.

Я б хотів сподіватися, що не вся окупована територія поверталася під контроль України силою, але частина теж завдяки дипломатії. В історії з Кримом, добре б було, щоб росіяни зрозуміли, що пора завершувати війну та повертати анексовані землі.

Росія стріляє з Чорного моря та з глибини території РФ по цивільних об’єктах в Україні. Ми проводили атаки на російські аеродроми всередині РФ. Чи можуть нам дати західні дрони або ракети, щоб ми теж били по військових цілях в глибині Росії?

Не виключаю такої перспективи. Кожен лікар мав би знати дію своїх ліків.

Цих літаків у світі багато. Відтак багато країн могли б дати. Те, що бачимо з попередніх місяців війни, Україна, врешті, за певний час отримує всю зброю, яку просила. Тільки відбувається затримка в 2-3 місяці. Першими після самої влади в Києві про це починаємо говорити ми, політики з країн Балтії, Польщі. Потім про це говорять всі. Згодом воно потрапляє в Україну.

Розмови про літаки розпочалися, тому їх, скоріш за все, дадуть. Уже тренують пілотів. Будуть не лише F-16, але теж А-10 (американський броньований одномісний штурмовик, призначений для знищення танків, бронеавтомобілів та інших наземних цілей. Gazeta.ua). Й усе, що потрібно. Але тут ще багато роботи переконати тих, хто приймає рішення.

Так, голос країн східного флангу НАТО став значно важливішим при прийнятті рішень. До мене особисто минулого року приходили західні міністри та генерали й вибачалися, що не вірили в наші попередження. Що вони тепер повірили, що все, про що ми попереджали, виявилося правдою. Наші позиції в Альянсі значно посилилися.

У майбутньому, після української перемоги, вплив країн східного флангу НАТО, а також України, буде значно більшим у Європі.

Вони стали значно краще нас розуміти. Там різні суспільства. Російська пропаганда впливала останні 20 років. Працювала з політиками, журналістами, лідерами думок. Зараз, за рік, багато чого змінилося. Один приклад Німеччина повністю відмовилася від енергоресурсів із РФ. Уявити таке два роки тому було неможливо.

Впевнений, в найближчі п’ять років Україна вступить в ЄС. Але спершу ще потрібно буде пройти шлях реформ. Ми його теж проходили.

Щодо НАТО в мене такої впевненості немає. Багато залежить від вас та від політиків у країнах Альянсу. Тому перспектива 50% на 50%. Перед вторгненням шанси України були 5% проти 95%. Усе буде залежати від того, як завершиться війна. Якими будуть відносини між Україною та Росією. Та від усієї післявоєнної геополітики.

Навіть, якщо Україна в найближчі 10 років не стане членом НАТО, ми в Латвії будемо вважати вас країною, з якою ми б хотіли активної військової співпраці.

Будуть перспективи для нових форматів військової співпраці. Не тільки в межах НАТО. Україна залишиться важливою регіональною військовою потугою. Вступ в Альянс не лише про військову готовність, але теж про політичні рішення. Він залежить від багатьох змінних.

Китай буде дуже обережним у відносинах з Росією й не дасть їм зброю. Компоненти так, але зброю ні. Навряд Пекін зважиться на пряму конфронтацію з усім Заходом, допомагаючи росіянам.

Щодо козирів, важко сказати. Не хочеться підкидати росіянам хороші ідеї. Вони повинні зрозуміти, що ніяк не можуть перемогти. Можуть покласти ще тисячі людей. Можуть воювати ще рік-два. Але перемогти – ні. Ніхто не визнає претензій Росії на території сусідньої країни.

Для РФ існує єдине питання: як краще програти? Вони контролюють думки свого населення через пропаганду, тому завжди можуть будь-яку поразку назвати перемогою.

Це буде щось подібне до “плану Маршалла” (програма економічної допомоги країнам Європи після Другої світової, висунута в 1947 році держсекретарем США Джорджем Маршаллом, й почала діяти в 1948 році. Програма реалізовувалася протягом чотирьох років, з квітня 1948 року по червень 1952 року. У той час Америка надала близько $13 млрд, понад $161 млрд нині. Gazeta.ua). Ця допомога буде йти паралельно з вашою інтеграцією в ЄС.

Країни Заходу зацікавлені давати вам економічну допомогу. Дуже сподіваюсь, що українська влада, народ та бізнес будуть віддавати перевагу в інвестиціях тим країнам, які першими допомогли у важкий час Польща, країни Балтії. Потім, коли вляжеться пил війни, усі побіжуть в Україну з пропозиціями співпраці. Відбудова буде важкою.