“Росія – світова загроза з ядерною бомбою та туалетами на вулиці” – Ерік Шлоссер

Думка у виданні The Atlantic автора книги “Командування та управління: ядерна зброя, аварія в Дамаску, ілюзія безпеки та нація фаст-фуду” Еріка Шлоссера

Вранці 5 грудня 2022 року на авіабазі Енгельс, приблизно за 800 км від Москви, стався потужний вибух. Аеродром одна з двох основних баз у Росії, де стоять далекі стратегічні бомбардувальники. Ось уже 11 місяців із Енгельса злітають Ту-160. Вони несуть крилаті ракети та стріляють ними по містах України. Вибух був спричинений українським дроном. Пошкодив два Ту-95 величезні турбогвинтові бомбардувальники, які з початку 1950-х були символом кремлівської авіації. Більшість статей про атаку були зосереджені на зухвалості атаки, провалі російської системи ППО та впливі на бойовий дух росіян. Але атака мала ширше значення, яке залишилося практично непоміченим.

Приблизно за 7 км від злітно-посадкової смуги в Енгельсі, де стався вибух, у кількох підземних бункерах лежать сотні ядерних боєголовок. Літаки Ту розробили під час холодної війни для завдання ядерних ударів по країнах НАТО, і вони досі відіграють цю роль у військових планах Росії. Атака на Енгельс стала важливою віхою у військовій історії це перша у світі повітряна атака на ядерну базу. Ймовірність ядерного вибуху була мала навіть за прямого потрапляння в сильно укріплені бункери. Але наявність ядерних боєголовок нагадує, наскільки небезпечною залишається ця війна. 26 грудня Енгельс атакували інші українські дрони. В результаті, загинули троє військових.

Вторгнення в Україну від початку супроводжувалося погрозами Росії застосувати ядерну зброю. Через кілька днів після початку війни Володимир Путін нарікав, що “країни НАТО роблять агресивні заяви щодо РФ”, і попередив, що російські ядерні сили переведуть в “особливий режим бойового чергування”. За цим попередженням не було жодних явних змін у оперативній готовності. Але в підконтрольних РФ ЗМІ майже щоденні загрози застосування ядерної зброї стали центральною частиною російської пропаганди, яка прагне навіяти страх на НАТО, перешкодити вступу Альянсу у війну та обмежити постачання військової допомоги Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Для України ключова ціль Мелітополь” Сергій Грабський

Побоювання щодо можливого обміну ядерними ударами досі стримували США та НАТО від надання Україні танків, літаків та ракет великої дальності, які могли б змінити перебіг війни. Якщо ядерні загрози або фактичне застосування ядерної зброї призведуть до поразки України, Росія може використовувати їх для примусу інших країн. Така тактика може стати нормальним явищем. Ядерна зброя більше не розглядатиметься виключно як останній засіб стримування. Дев’ять країн, які її мають, отримають ще більший вплив. Країни, які не мають, прагнутимуть отримати. Глобальний ризик ядерних війн зросте у геометричній прогресії. Ось чому найбільша ядерна загроза, з якою стикаємося це перемога Росії в Україні.

У Росії близько 6 тис. ядерне боєголовок більше, ніж у будь-якої іншої країни. Протягом багатьох років Путін показував ядерну зброю як джерело національної гордості. Його клятва покладатися на неї як оборонний крок свідчить про приховану погрозу – спроба повернути собі українські землі, анексовані РФ, і визнані Путіним частиною “нашої країни”, може призвести до ядерної відповіді. У грудні він заявив, що ризик ядерної війни зростає, але “реальна небезпека походить не від Росії”.

Хоча слова Путіна були відкритими для інтерпретацій, пропагандистські ЗМІ, які він контролює, протягом майже року постійно погрожували ядерною війною. Такий поділ праці дозволяє Путіну здаватися державним діячем, тоді як його підлеглі сіють страх та нормалізують ідею використання ядерної зброї для масових убивств мирних жителів.

Популярна культура Росії відзначена рівнем ядерного фанатизму, який раніше асоціювався з Північною Кореєю. Нічого подібного не було за часів холодної війни. На листопадовому мітингу, організованому зі схвалення Кремля, учасники йшли маршем вулицями центру Москви на чолі з макетом міжконтинентальної балістичної ракети РС-28 “Сармат” та виконували пісню з текстом, який закликав до ядерної атаки на США.

Окрім заохочення суспільної поваги до ядерної зброї, Путін просував поклоніння такій зброї в російській армії. У книзі “Російське ядерне православ’я” від 2019 року Дмитро Адамський, професор Лаудерської школи державного управління, дипломатії та стратегії Університету Рейхмана в Ізраїлі, описує багаторічні зусилля Путіна щодо поширення містичного вчення РПЦ серед персоналу, що має справу з ядерною зброєю, як засіб виховання патріотизму, дисципліни та послуху.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Відбувається перша війна за участі роботів” Валерій Яковенко

“Кожна гілка ядерної тріади має свого святого покровителя. Їхні ікони висять на стінах освячених штабів та командних пунктів”, – пише Адамський.

Зв’язок Путіна та російського православ’я з російською ядерною стратегією допомагає узаконити плани винищення ворогів нації. У 2018 році Путін заявив, що Росія не розпочинатиме ядерну війну проти НАТО, але, в результаті, виграє, якщо та розпочнеться: “Ми, як мученики, потрапимо в рай, а вони просто здохнуть”.

Згідно з кремлівською пропагандою, розширення НАТО – серйозна військова загроза, яка виправдовує модернізацію російського ядерного арсеналу, і вторгнення в Україну. Коли у грудні 1991 року розпався СРСР, в НАТО входили 16 країн. Сьогодні 30. Майже половина з них – колишні союзники чи республіки СРСР, а Швеція і Фінляндія очікують на схвалення членства. Психологічний вплив на Кремль від нових ліній на карті, мінливих союзів та втрати імперії зрозумілий. Але аргумент, що протягом останніх 30 років НАТО розширюється, щоб атакувати Росію, є абсурдним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Путін готується до великої ескалації” Олександр Данилюк

Восени 1991 року, коли СРСР був близьким до розпаду, президент Джордж Буш-старший спробував зменшити небезпеку ядерної війни і запевнив Москву, що НАТО – суто оборонний альянс. Буш заявив, що США не лише виведуть з Європи всю ядерну зброю малої дальності наземного базування, а й повернуть її до США і знищать. Ця “тактична” зброя призначалася для використання на полі бою. Крім того, Буш пообіцяв, що вся ядерна зброя буде знята з американських бойових кораблів та ударних підводних човнів. Ці великі скорочення США зробили в односторонньому порядку, без будь-яких вимог, щоб Москва зробила те саме. Через кілька місяців Буш оголосив про подальші односторонні скорочення ядерного арсеналу НАТО. Зусилля Буша запевнити Москву стали “наймасштабнішими скороченнями ядерних озброєнь в історії”.

У 1991 році сили НАТО мали понад 3000 одиниць тактичної ядерної зброї. Сьогодні у НАТО їх близько 100, і все це гравітаційні бомби, встановлення яких на літаки зайняло б багато годин, якщо не днів. Хоча в 1991 році Кремль обіцяв провести аналогічні скорочення, цього не сталося. Сьогодні Росія має близько 2000 тактичних ядерних боєголовок, багато з яких були недавно модернізовані та озброєні крилатими ракетами.

Після закінчення холодної війни скорочення звичайних сил НАТО було ще більш драматичним. У 1990 році в США було близько 5000 танків у Німеччині. Сьогодні їх нема. Останні 22 американські танки вивели з ФРН у 2013 році. Наприкінці холодної війни у німецькій армії було понад 7000 танків. Сьогодні – 225, що навряд чи можна назвати жахливою силою для вторгнення. Росія вже втратила вдесятеро більше танків в Україні. Хоча країни Балтії є членами НАТО, але Латвія, Литва та Естонія становлять ще меншу загрозу для РФ. У їхніх арміях немає жодного танка.

Країни НАТО десятиліттями не задумували таємного вторгнення та знищення Росії. Навпаки, дали Москві трильйони доларів у вигляді прямих інвестицій, передачі технологій та платежів за нафту, газ та інші ресурси. Переважно, завдяки торгівлі з Заходом у РФ вперше в історії з’явився великий середній клас, а середньомісячний дохід збільшився з 1992 року приблизно з $25 до $1206.

Але політика Кремля також створила в країні найбільш нерівноправну економіку у світі, де 500 олігархів контролюють більше, ніж сукупні активи 99% дорослого населення Росії. Імперські амбіції РФ, які відновилися, і прославлення ядерної зброї корисні Кремлю як відволікання від постійних економічних труднощів. За даними Федеральної служби державної статистики Росії, у 2018 році п’ята частина домогосподарств країни не мала водопроводу. Близько чверті не мала туалетів вдома. У сільській місцевості Росії справи ще гірші. Дві третини господарств не мають туалетів у будинку.

Після руйнування Хіросіми і Нагасакі в 1945 році Роберт Оппенгеймер, відомий як батько атомної бомби, попередив, що ядерну зброю “не так вже й складно виготовити” і “дуже дешево, якщо хтось захоче”. Він боявся, що багато країн можуть зробити її, і що ядерна війна поставить під загрозу майбутнє людства. У 1963 році президент Джон Кеннеді боявся, що в наступному десятилітті може з’явитися від 15 до 25 країн, які мають ядерну зброю. У виступі по телебаченню він казав: “Прошу вас зупинитися і подумати на мить, що б означало мати ядерну зброю в багатьох руках, в руках великих і малих країн, стабільних і не стабільних, відповідальних і безвідповідальних по всьому світу”.

За активної підтримки США та СРСР у 1968 році був укладений і набув чинності два роки Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Його підписала 191 країна. Договір дозволяє п’яти з них, США, Великій Британії, Росії, Китаю та Франції, мати ядерну зброю. Але також від цих п’ятьох вимагається повного ядерного роззброєння. В обмін на доступ до мирної ядерної енергії інші учасники договору погодилися не набувати ядерної зброї. Три країни – Індія, Пакистан і Північна Корея відкрито створили ядерну зброю всупереч договору. Одна зробила таємно Ізраїль. Чотири здали ядерну зброю ПАР, Білорусь, Казахстан і Україна. 15 розпочали, а потім припинили програми створення ядерної зброї. Найгірші страхи Оппенгеймера та Кеннеді ще не справдилися. Але все може швидко змінитись, якщо ядерні погрози, напади чи шантаж дозволять Росії отримати вигоду з вторгнення в Україну.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Ми вдарили по найбільш захищеному ядерному об’єкту РФ” – Валерій Рябих

У Японії – тонни плутонію, що залишився від програми атомної енергетики. Вона може створити невеликий ядерний арсенал за рік. Південна Корея могла б зробити те саме за два роки. 11 січня її президент заявив про можливість того, що його країні може знадобитися “власна ядерна зброя”. Японія та Південна Корея стикаються з ядерними погрозами Північної Кореї та Китаю. Понад 70% південнокорейців вважають, що їхня країна має отримати ядерну зброю, а Японія вирішила подвоїти розмір військового бюджету. Тайвань може отримати власну ядерну зброю через кілька років після ухвалення рішення про її створення. Саудівська Аравія може отримати швидко. На конференції в Абу-Дабі у грудні 2022 року глава МЗС Саудівської Аравії заявив, що “якщо Іран отримає ядерну зброю, всі ставки буде знято”. Якщо Саудівська Аравія отримає ядерну зброю, Туреччина, Єгипет та Алжир теж можуть незабаром її зробити.

У ряді випадків під час холодної війни США та СРСР були у небезпечній близькості до ядерного конфлікту, якого не хотіла жодна зі сторін. До конфлікту, який міг забрати життя сотень мільйонів людей. Але жодне місто не було зруйноване атомним вибухом з часів Нагасакі у 1945 році. Поширення ядерної зброї серед більшої кількості країн на тлі націоналізму і міжетнічної ненависті, що росте, безсумнівно, збільшило б ймовірність, що грибоподібні хмари піднімуться над уламками міст.

Поразка Росії в Україні зміцнить договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Українських успіхів на полі бою було досягнуто за допомогою звичайної зброї. Якщо країна, яка має найбільшу кількість ядерної зброї у світі, не зможе здобути перемогу, важливість ядерної зброї значно зменшиться. Потреба в її ліквідації стане ще очевиднішою.

Теорії ядерного стримування ґрунтуються на поведінці раціональних лідерів. Вони погано захищають від тих, хто помиляється, схильний до суїциду чи релігійних фанатиків. Загроза ядерного знищення ніколи не зникне до дня, доки існуватиме ядерна зброя.

Завершення війни в Україні вимагатиме вирішення багатьох складних питань розслідування військових злочинів, репарацій, обміну військовополоненими, повернення викрадених Росією дітей. Київ, а не США чи НАТО вирішуватиме, як діяти далі. Але основа справедливого врегулювання проста. Коли репортер запитав прем’єра Фінляндії Санну Марін, чи варто дати Росії змогу “з’їхати з магістралі”, щоб уникнути приниження та запобігти ядерній війні, вона не до кінця зрозуміла запитання. Термін “з’їхати з магістралі” видався їй незнайомим. “Знайти вихід із війни”, – пояснив журналіст. Марін запитала. “Вихід із війни вихід військ Росії з України. Це єдиний вихід. Спасибі”. Потім обернулася, усміхнулася і пішла.

Переклад Gazeta.ua