Сага про санкції: як це (не) працює

Епізод четвертий: Чому Україна досі не може “розкуркулити” Медведчуків

Уся країна спостерігає за епопеєю з позбавленням майна Віктора Медведчука та його “зіркової” половини Оксани Марченко. І доки пересічна публіка хвилюється, де пришвартується яхта Royal Romance та коли коштовні годинники сірого кардинала експрезидента Леоніда Кучми можна буде купити на Prozorro, у Вищому антикорупційному суді тихо, без участі преси та громадських активістів, триває судовий процес. Його предмет стягнення в дохід держави всіх, зокрема вельми серйозних, активів подружжя. Бо виявляється, годинники та яхта лише невелика видима частина того, чим володіють Медведчуки. У невидимій же стратегічні підприємства енергетики, нафтовий термінал, літаки й вертольоти. І все це, включно з морським флотом і обленерго, продовжує працювати на нашу солодку парочку. А ще цікаво, що Віктор Медведчук на тлі своєї дружини не просто бідний, а дуже вже бідний родич ­основним майном володіє саме Оксана Марченко

Сто вісімдесят сторінок зауважень

8:00, у Вищому антикорупційному суді розпочинається засідання за позовом Міністерства юстиції до підсанкційних відповідачів Вік­тора Медведчука й Оксани Марченко. Уже третє засідання в цій справі. І кожне проходить за однаковою схемою: суд декілька годин слухає зауваження до позову, поданого державою, від адвоката Медведчука Олексія Каліннікова. Потім голова суду Сергій Мойсак зупиняє адвоката і призначає нову дату продовження засідання. Воно, відповідно, почнеться з того місця, де зупинився адвокат.

Цього разу поталанило: через 2 години після початку засідання адвокат замовк. 180 сторінок зауважень до позову Мін’юсту від Медведчука вичерпались. Їх зміст зрозумілий, але щоразу дивуєшся вмінню адвокатів чорне називати білим. “Медведчук Віктор Володимирович як український політичний діяч, народний депутат, опозиційний політик у своїй діяльності виходив з огляду на свою неодноразово оголошену правову та відповідну громадську позицію в засобах масової інформації. Така його позиція призвела до політичного переслідування. Подання позову є продовженням цього політичного переслідування”, говорить адвокат Калінніков. Тобто намагання держави позбавити майна Медведчука, який роками знищував цю державу, це політичне переслідування.

Та повернімося до реальності й простежмо санкційну історію подружжя Медведчук Марченко.

Коли дрони ефективніші за санкції

Уперше під персональні санкції нардеп від забороненої нині “Опозиційної платформи “За життя” Віктор Медведчук та його дружина Оксана Марченко потрапили в лютому ­2021-го. Обмеження на три роки наклали на майно, активи, ліцензії, торговельні операції. Зокрема й на Новошахтинський нафтопереробний завод, який на 75% належав Оксані Марченко. 25% були у власності Наталії Лавренюк, цивільної дружини нардепа від ОПЗЖ Тараса Козака. Якось незвично, що наф­то­переробним заводом нібито опікуються дві далекі від цієї сфери жінки. РНБО констатувала: завод забезпечує нафтопродуктами так звані ДНР і ЛНР. Та санкції, як ви­явилося, були віртуальні, бо анітрохи не зупинили доставки нафтопродуктів на окуповані території. Українські дрони 5 червня 2024 року нарешті “санкціонували” Новошахтинський завод значно рішучіше, ніж уся державна машина. За даними розвідки, внаслідок удару по НПЗ російські окупанти втратили 1,5 млн т нафти й нафтопродуктів.

Також санкції наклали й на транс­портну компанію “Роузвуд шиппінг”, яка володіє, зокрема, п’ятьма танкерами, портом реєстрації яких є Таганрог, РФ. Але тут нагадала про себе проблема в законодавстві України немає норми, за якою можна накласти санкції на власників суден, пояснює “Країні” експерт Інституту законодавчих ідей Андрій Климосюк. Тобто підсанкційні кораблі продовжують доправляти потрібні Медведчукам вантажі з пункту А в пункт Б, заробляючи агресору грубі гроші, точніше рублі.

Але повернімося в 2021 рік. У травні Медведчук стає фігурантом справи про державну зраду і Печерський районний суд відправляє його під домашній арешт. У перші дні великої війни Медведчук утікає. Доки його шукають, Печерський райсуд на закритих засіданнях у березні задовольнив низку клопотань слідчих Нацполіції про обшуки в будинках, квартирах та приміщеннях компаній, що належали Вікторові Медведчуку й Оксані Марченко. На початку квітня той же суд на клопотання ДБР та Офісу генпрокурора виніс три ухвали про арешт об’єктів нерухомого майна, яке в цьому кримінальному розслідуванні було визнане речовими доказами. Нарешті цей же суд наклав арешт і на колекцію 20 коштовних годинників, ювелірні вироби, предмети інтер’єру й колекцію кількох сотень картин.

Тим часом Медведчука затримали й уся країна побачила його фото в наручниках та військовій формі.

Арештованого майна було так багато, що зберігання його стало проблемою для правоохоронних органів. А за Кримінально-процесуальним кодексом, речові докази вартістю понад 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передають за письмовою згодою власника, а за її відсутності рішенням суду, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами АРМА. 2022 року прожитковий мінімум для працездатної особи становив 2481 грн. Тобто кожен речовий доказ вартістю понад 496,2 тис. грн, передали АРМА. Згодом, у вересні 2022-го, Медведчука обміняли на 200 українських захисників, які перебували в російському полоні. Так він зник з України, але не з поля зору української Феміди.

Два роки на подання позову

19 жовтня 2022-го за указом президента Володимира Зеленського подружжя знову потрапило в санкційний список. І тут є добрі новини. У травні 2022-го набула чинності норма, передбачена п.11 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про санкції”, про те, що під час дії воєнного стану активи фізичних та юридичних осіб після блокування активів за рішенням суду передають державі.

Але вкотре нагадаємо, як працює механізм санкцій.

РНБО оприлюднює список підсанкційних осіб, президент скріплює його своїм указом, і це стає формальним стартом тривалого і складного процесу. Мін’юст подає позов до ВАКСу, щоб довести вину підсанкційного суб’єкта. А суб’єкт своєю чергою може подати до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду позов до президента України проти факту накладення санкцій.

Мін’юсту знадобилося два роки (!), щоб подати позов до ­ВАКСу про стягнення активів Медведчука в дохід держави. За цей час АРМА встигла розпродати частину переданих їй активів. Так, це про ті самі годинники, які АРМА реалізує через тендерні процедури, автомобіль Mercedes-Benz Maybach, розкішну яхту, яку ось-ось продадуть у Хорватії. Що ж залишилося? Відповідь на це запитання з’явилася, коли 4 липня 2024-го суд прийняв позов до розгляду. Як видно з допису заступниці міністра юстиції Інни Богатих у фейсбуку, це 24 автомобілі, прогулянкове судно “Романс1”, грошові кошти в еквіваленті майже 1,9 млн грн, понад тисячу одиниць історико-культурних та матеріальних цінностей, літак Gulfstream G650 та гвинтокрил Bell-427, зареєстровані на офшорні компанії. Як з’ясувала “Країна”, обидва транспортні засоби перебувають в Україні. Та найцікавіше понад 20 об’єктів нерухомого майна й корпоративні права 22 юридичних осіб. Це вже не просто предмет розкошів чи засіб пересування, а те, що може генерувати дохід і давати прибуток.

Чому під санкціями Оксана Марченко

Як так сталося, що під санкціями перебуває не тільки Віктор Медведчук, а і його дружина Оксана Марченко? Бо вона є номінальним власником більшості активів свого чоловіка. Оскільки Медведчук був народним депутатом, тобто держслужбовцем, то не міг мати у власності бізнес-­активи. Відповідно, їх записували на Марченко. В одних компаніях вона є засновником і має 100% акцій, в інших цей пакет варіюється від 3% до 14%. Водночас вона володіє частками в бізнесі одразу в декількох стратегічних сферах, а саме в енергетиці: ПрАТ “Львівобленерго”, ПрАТ “Прикарпаттяобленерго”, ПАТ “Запоріжжяобленерго”; у сфері металургійних заводів: ПрАТ “Електрометалургійний завод “Дніпроспецсталь” і АТ “Запорізький завод феросплавів”; у логістичних компаніях, які входять у систему так званого Одеського перевалкового комплексу: ПАТ “Ексімнафтопродукт”, ПрАТ “Чорноморський паливний термінал” і АТ “Одеснафтопродукт”.

Щоправда, в реєстрах Оксана Марченко не фігурує. Усе записано на офшорні компанії на екзотичних островах. Так ПрАТ “Прикарпаттяобленерго” розписане на п’ять офшорних компаній. Оксані належить 14,6% загальної кількості акцій через компанію Kerelio Commercial Limited, та належить компанії Lex Perfecta Limited, а далі ще матрьошка з трьох офшорних фірм. Частка власності Марченко ніби невелика. Вона міноритарний акціо­нер, який кардинально не впливає на діяльність підприємства. Але тут треба подивитися, хто ще володіє акціями Прикарпаттяобленерго. А це давній соратник Медведчука Ігор Суркіс, власник футбольного клубу “Динамо”, а також бізнес-партнер Ігоря Коломойського Геннадій Боголюбов. Суркіс залишив Україну 26 лютого 2022 року. Про те, як тікав за кордон Боголюбов у червні 2024-го, читали всі. Але сучасні засоби комунікацій дають тому ж Медведчукові змогу координуватися з партнерами по бізнесу. Тож не дивно, що бізнес досі приносить дохід усім трьом.

“Країна” з’ясувала, що дохід ПрАТ “Прикарпаттяобленерго” 2023 року становив понад 3,3 млрд грн, чистий прибуток ­понад 153 млн грн. ПрАТ “Львівобл­енерго”, що у власності цих же осіб, за минулий рік заробило 5,6 млрд грн і принесло своїм акціонерам 32,7 млн грн чистого прибутку.

Так само влаштовано систему власності Чорноморського паливного терміналу, яким володіють сім офшорних компаній, за даними реєстру власників акцій SMIDA. Оксані Марченко належить 5,85% загальної кількості акцій. Ними вона опосередковано володіє через дві кіпрські компанії Clanton Consulting Limited і Conlar Holdings Limited.

У червні 2023-го СБУ наклала арешт на Чорноморський паливний термінал і супутні підприємства в Одеській області, співвласницею яких є Марченко. Термінал практично перестав працювати. Мета була правильна убезпечити майно від пере­реєстрації на підставних осіб і в подальшому передати на користь держави. Але протягом цього часу компанія вже могла би працювати на державу. Натомість за минулий рік вона не заробила й копійки, зате боргів згенерувала на 252 млн грн.

У правосуддя була ще одна причина накласти санкції на Марченко. Як з’ясувала “Країна”, це діяльність компанії ТОВ “Таврія-інвест”, що займається нерухомим майном у Криму. Згідно з російським реєстром платників податків, після анексії півострова “Таврія-інвест” була перереєстрована в РФ і працює на території тимчасово окупованого Криму. Як заявила під час оголошення в суді позовної заяви юристка Мін’юсту Ірина Сербін, компанія укладає договори на охорону об’єктів нерухомого майна зі структурами Росгвардії та поліції країни-агресора. На підставі зібраних доказів слідчі Служби безпеки 6 лютого 2023 року повідомили Оксані Марченко про підозру за ч. 3 ст. 1102 Кримінального кодексу України фінансування дій, вчинених із метою насильницької зміни чи повалення ­конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України.

Повернімося до судового процесу. Медведчуки добре почуваються в Росії, де слова типу “правосуддя” давно вживаються хіба що з іронією. Але парочка сповна користується всіма інструментами правосуддя в Україні. Наступного засідання судді знову слухатимуть аргументи адвоката Олексія Каліннікова. Він має представити відзив на позов Мін’юсту до Оксани Марченко. І слухати доведеться не одне засідання. Бо там теж 180 сторінок аргументів, як і у відзиві Віктора Медведчука.

Чому важливо, скільки триватиме судовий процес? По-перше, активи мають працювати на державу, а вони ж або заморожені, або працюють на агресора. По-друге, що довше триває процес, то менше шансів, що все майно вціліє. Або принаймні збережеться в належному стані. Це можна проілюструвати на прикладі колекції картин. Завдяки новинам у медіа маємо ілюзію, що живопис із медведчуківської колекції стає народним надбанням. Насправді за лаштунками влади інтрига з цією колекцією розвивається майже за законами детективного жанру. Лише з тією різницею, що сюжет пишеться з безліччю імпровізацій і ніхто не знає фіналу цього детективу.

Чи побачимо медведчуківських імпресіоністів?

На останньому засіданні судді розглянули клопотання від АРМА про залучення до процесу, оскільки його результати вплинуть на діяльність агентства. З повідомлень від керівниці агентства Олени Думи видно, що АРМА продовжує обліковувати арештовані активи Медведчука, зокрема колекцію картин. Поки що вони зберігаються в окремому приміщенні Національного художнього музею, відповідно до необхідних умов і температурного режиму, заявляли в АРМА. Але ексзаступниця міністра культури Ірина Подоляк написала в соцмережі, що це не зовсім так. “Колекція нині розділена за місцем знаходження: найцінніша частина в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, інша (не найцінніша) на перетримці в Національному художньому музеї і може ще десь, невідомо. Можемо припустити, що за таким принципом розподілено всі колекції Медведчука з різних його маєтків на Закарпатті, в Києві й ще Бог зна де”, написала Ірина Подоляк. Це було реакцією на пропозицію Агентства у квітні 2024-го про реалізацію арештованих картин. Дивно, що АРМА за два роки не оприлюднила повного переліку полотен із колекції Медведчука, яку збирається виставити на продаж. І як відбувався б цей продаж, якщо в переліку полотна не пронумеровані й інколи під досить цікавими формулюваннями. Наприклад, “Картина в декоративній рамці із зображенням кораблів у морі”. Як її продавати: як роботу Айвазовського чи як полотно невідомого художника? Відповідно, як оцінити в кількасот гривень чи в мільйони? Тож після низки публічних заяв мистецтвознавців АРМІ довелося зайнятися експертизою картин.

У травні 2024-го Олена Дума заявила: “148 картин передадуть до Національного художнього музею України, щоб вони стали надбанням майбутніх поколінь українців, а 136 картин, які не мають значної культурної цінності, реалізують через Prozorro”.

Справді бо, яку художню цінність можуть мати такі “шедеври”, як “Ведмідь із бурштину” або “Картина, в декоративній рамці із жовтого каміння із зображенням портрета Вік­тора Медведчука”? Натомість гідні уваги полотна, що належать до двох напрямів, яким послідовно віддавав перевагу Медведчук. Перший твори закарпатських художників різних стилів XX століття від постімпресіо­нізму до соцреалізму. Другий твори кримських художників минулого століття, відомі автори та роботи. І такі полотна справді варто зберегти для нащадків.

І от нещодавно в телеграм-каналі АРМА Олена Дума повідомила, що на зустрічі з тодішнім в. о. міністра культури Ростиславом Карандєєвим обговорили передання картин до Національного художнього музею України. Але, здається, чиновники заради піару біжать попереду воза. Адже судовий процес, що дасть змогу державі отримати у власність картини Медведчука, ще тільки на старті. І державі доведеться немало вкласти в зберігання цих картин. А ще має з’явитися правовий механізм, що дозволить передання їх саме цьому музею. Нині це тільки законопроєкт “Про особливості управління культурними цінностями та іншими активами”. Тож що швидше закінчиться судовий процес, то більше шансів, що колекцію картин буде збережено. Бо є різні епізоди в історії АРМА. Приміром, у квітні 2023-го на засіданні ТСК Верховної Ради прозвучало: десятки вагонів із калієм, які належали товариствам “Уралкалій” та “Бєларуськалій” і перебували на балансі АРМА, безслідно зникли. І це вагони, яких під пахвою не винесеш.

Нагадаємо, Закон України “Про санкції” націлює на розгляд позову та стягнення активів протягом місяця. Уже давно місяць минув, а свого виступу ще не завершив перший адвокат, а їх у судовому процесі восьмеро. Переконати суддів і прискорити процес могли б вироки у кримінальних справах проти Віктора Медведчука й Оксани Марченко. Про деякі з цих справ ми вже розповідали. Але на сьогодні з дев’яти таких справ у жодній вироку немає.

На початку процесу голова суддівської колегії Сергій Мойсак просив учасників суду бути конструктивними, “бо є ризик, що процес розтягнеться на два роки”. Але хто його чує? Доки черговий адвокат виступає, у Медведчука й Марченко все не так уже й погано.

Передплатити журнал “Країна”