Вони не приведуть до збільшення ресурсу системи та підвищення її ефективності
Кадрові зміни в уряді президент Володимир Зеленський анонсував іще пів року тому, коли змінювали військове керівництво. І ось цикл кадрових змін, пробуксовуючи, завершився. Чим і пояснюється те, що п’ять міністерських посад були вакантними. Вони чекали на загальне перезавантаження. Під нього не потрапили міністри та чиновники, замішані в корупційних та інших скандалах. Природа перезавантаження уряду полягала не у відповіді на суспільні запити чи скандали, а саме в заповненні порожніх місць у Кабміні та перестановці в ресурсних місцях. Також ці зміни стали відповіддю на запитання про відставку уряду, що вже висіло в повітрі. Підвішеність прем’єра Дениса Шмигаля, що не може піти у відставку під час воєнного стану, вже почала бути деструктивною для керованості ситуації в Кабміні. Треба було або знімати прем’єр-міністра, або давати йому мандат на те, щоб він залишався. Заміна лише частини уряду пояснюється тим, що у владі чудово розуміють: система не може впоратися з нагальними викликами, як-от мобілізація та енергетика. Ці й інші питання продемонстрували, що ми досягли серйозного рівня амортизації нинішньої моделі квазіручного керування з підвищеним рівнем централізації, але водночас влада демонструє неготовність змінювати цю систему. Тому йде шляхом точкових змін кадрів, перестановок між відомствами тих самих міністрів із тим, щоб спробувати підвищити ефективність уряду, але не здійснювати жодних принципових змін.
Ці кадрові зміни як ін’єкція адреналіну. Навіть старі новопризначені міністри мають продемонструвати хоч якісь швидкі успіхи, але в довгостроковій перспективі ці перестановки не призведуть до збільшення ресурсу самої системи та підвищення її ефективності. Стеля, в яку ми вперлися, залишатиметься. Тому у стратегічному плані ми навряд чи матимемо якісь серйозні зрушення на краще.
Очевидно, що хрещеним батьком цього перезавантаження став глава Офісу президента Андрій Єрмак. Низку людей дібрала саме його команда. Зокрема, лави Кабміну поповнили собою представники ОП. Але знов-таки жодних змін не відбулося Кабмін і до цього мав пряму орієнтованість на Офіс президента. Просто тепер це стало більш наочним, але сказати, що впливи ОП на уряд серйозно зросли, також не можна.
Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості очолив Герман Сметанін, ексдиректор Укроборонпрому. Для нього це, швидше, підвищення. Сметанін проявив себе достатньо ефективно як керівник Укроборонпрому. Відповідно, його тепер поставили очолювати всю галузь. А Олександра Камишіна, який очолював це міністерство, перекинули на посилення Офісу президента як ефективного менеджера для зовнішньополітичної та міжгалузевої взаємодії щодо оборонного сектора. Очевидно, що в цій перестановці кадри драбинкою пішли на підвищення, але все одно залишаються однією командою з тими самими завданнями і пріоритетами.
Парламент не готовий демонструвати власну суб’єктність
Рішення про заміну міністра закордонних справ Дмитра Кулеби ухвалювалося ще раніше. Для цього відбулася рокіровка між Офісом президента і МЗС, куди був відправлений першим заступником міністра Андрій Сибіга спеціально для того, щоб перейняти справи Кулеби й потім максимально безшумно замінити його на посаді міністра. Позитив цього рішення може бути в тому, що Кулеба, який авансом через рішення Володимира Зеленського прийшов на посаду міністра закордонних справ і перебував на ній безпрецедентно довго чотири з половиною роки, так само на прохання президента пішов із цієї посади, коли в Офісі вирішили, що він має бути замінений на Сибігу. Перед останнім тепер стоїть завдання розбудови системи МЗС. В Офісі президента це вважали слабкою стороною Кулеби за всієї його зовнішньополітичної успішності. А негативне трактування може бути таке: Кулеба виріс політично, найперше в очах наших західних партнерів, здобув авторитет і серйозні контакти за кордоном. Відповідно, це могло стати підґрунтям для зростання його внутрішньополітичних амбіцій. Офіс президента відомий ревнивим ставленням до будь-яких інших політичних суб’єктних фігур. Тому зняття Кулеби могло бути пов’язане зі зростанням його політичної ваги.
Не думаю, що найближчим часом варто очікувати, що парламент набуде суб’єктності. Але навіть через це напівперезавантаження уряду ми побачили здатність парламенту надати голоси за відставку певних міністрів і складність набрати голоси за призначення. Це відбулося тільки після персонального звернення президента Володимира Зеленського до власної фракції. Парламент усе більше демонструє незгоду з безсуб’єктною моделлю, але ще не готовий демонструвати власну суб’єктність, і не факт, що буде здатний конструктивно продемонструвати її.
Ідея про скорочення кількості держслужбовців із серії “простих рішень”. Сьогодні державна служба і служба в публічному секторі є вкрай непривабливими, особливо для людей, які йдуть туди не з корупційними інтересами. За цих умов у нас серйозний кадровий недокомплект у багатьох відомствах. Треба провести нормальний аудит. Зрозуміти, в яких саме відомствах бракує службовців і де потрібно збільшувати їх кількість, а де, навпаки, є нераціонально задіяні кадри й роздутий штат. Тому говорити про банальне скорочення, коли ціла низка кадрових позицій є вакантною, це неправильна постановка питання, яке ми вирішуємо.
Є ініціатива “7 кроків до перемоги”, яку розробила група Сергія Гайдая та Олеся Донія, де теж ідеться про скорочення державного апарату, створення професійної армії та перерозподіл держбюджету. Я вважаю, що має бути конкуренція візій та ідей, тому позитивно оцінюю появу такої програми. Вона доволі ідеалістична. Але візії такі й мають бути. Є низка позицій, із якими я міг би погодитися, є позиції, з якими міг би посперечатися. Але однозначно добре, що такі речі з’являються. Погоджуюся з цілями, закладеними в цій програмі, а от щодо механізмів серйозно подискутував би.
Передплатити журнал “Країна”