“Селянський хлопець розповів, що роздарував друзям до двадцяти унікальних монет”

Після знахідки Ніжинського скарбу визнали існування карбованих грошей Русі

“Син ніжинського козака Сергія Бориса орав поле між передмістям Магерки та хутором Бобрик і зачепив якусь посудину. У ній побачив гроші. Зібрав і відніс батькові 179 монет. Потім хлопці знайшли в землі від того скарбу ще до 20 штук. Професор ліцею князя Безбородька Тулов першим звернув увагу на гроші й відкрив у них руські монети. Усі вони розійшлися по руках, але, на щастя, одній людині в Києві вдалося придбати 70 монет. Їх передали в університет. Ця важлива знахідка остаточно вирішує питання про існування карбованої монети Русі” написала 1 вересня 1852 року газета “Северная пчела”, яку видавали в Санкт-Петербурзі.

Тоді на північно-західній околиці Ніжина нині райцентр на Чернігівщині місцевий хлопець знайшов скарб. Його батько відніс знайдені монети волосному писареві, який почав їх продавати. Одну з давніх копійок у годинникаря побачив професор словесності Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька, 38-річний Михайло Тулов. Дізнавшись про скарб, він одразу знайшов хлопця і разом із ним вирушив на місце знахідки.

“Ми не знайшли там ні черепків, ні найменших ознак розритої землі, писав 8 серпня 1852-го Тулов у записці, що її передав у ліцей разом із двома монетами для нумізматичної колекції. Якщо хлопчик не обманював мене, то пояснив це наслідком злив, які справді пройшли в нас. Іще селянський хлопець розповів, що роздарував друзям до 20 унікальних монет”.

Михайло Тулов першим оцінив важливість знахідки й повідомив про скарб колегам у Київ. Тоді до Ніжина приїхали помічник попечителя Київського учбового округу Михайло Юзефович і професор історії Київського університету Яків Волошинський. Зібрали серед місцевих жителів майже 70 монет. Намагалися знайти фрагменти глиняного горщика, в якому були закопані монети, але марно.

Скарб 1852 року знайшли на місці поселення, яке археологи згодом назвали “Магерки-1”. Тут русло річки Остер стикувалося з обширним болотом Смолянка, висушеним у 19301950 роках. Воно мало глибину до 1 м і тягнулося на понад 40 км на північ і північний захід від Ніжина. За часів Русі вздовж східного берега болота Смолянка пролягала дорога, що сполучала Ніжин із Черніговом.

Археологічна експедиція Чернігівського історичного музею 1986-го виявила в цій місцевості навіть не одне, а декілька поселень давньоруського часу. Вони розташовувалися вздовж болота на відстані 0,51 км одне від одного.

За кілька років у центрі Ніжина й на його східній околиці виявили залишки двох городищ кінця ХХІІІ ст. Дослідники відкопали фрагменти давньоруського посуду кінця X першої половини ХІІІ ст., залізні вироби, бронзові ліроподібні пряжки. Існування цих поселень і торгового шляху доводять, що тут у часи Русі вирувало життя.

Монети Ніжинського скарбу належали князям Володимирові Святославичу (9781015), Святополкові Ярополковичу (10161018) та Ярославові Мудрому (10181054). Найбільше Володимирових.

Виготовлені вони в різні часи, тому мають багато відмінностей. Найдавніші монети мали такий вигляд. На одному боці зображення Володимира Великого й ліворуч від нього тризуб князівський знак Рюриковичів. По колу напис “ВЛАДИМИРЪ НА ­СТОЛ?” або “ВЛАДИМИРЪ А СЕ ЕГО СРЕБРО”. На звороті розміщене погрудне зображення Ісуса Христа. За композицією ці монети нагадували соліди візантійських імператорів. Пізніше на реверсі замість Ісуса Христа почали карбувати тризуб, виконаний плетінкою, ІІ, ІІІ, IV тип срібників. Таких монет набагато більше, ніж І типу.

На срібниках Святополка Окаянного та Яро­слава Мудрого знак Рюриковичів мав інші форми. На них фігурував двозуб, лівий зуб якого завершено хрестом. В одному з варіантів між зубами розміщено ще й півмісяць. На монетах Ярослава тризуб мав кружок на середньому зубі та декоративні крапки.

Юзефович і Волошинський одразу підтвердили здогадки Тулова про цінність скарбу. Вони ще довго не полишали спроб відшукати всі відкопані селянами монети. За різними оцінками, зібрали до 140. Із майже 50 срібняків Юзефович сформував колекції, решту передав Київському університету, розіслав іншим науковим установам Російської імперії, подарував відомим колекціонерам і чиновникам.

П’ять срібняків із Ніжинського скарбу презентували російському імператору Миколі I, коли той відвідав Київ. Ці монети започаткували колекцію давньоруських срібняків Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Після того її різними шляхами активно збільшували та перетворили на найбільше зібрання монет київських князів у світі 130 екземплярів. Більшість із них походить із Ніжинського скарбу.

У Ермітажі вдалося попрацювати провідному досліднику монет Русі Івану Спаському. Він народився в Ніжині 1904 року. Після навчання в Ленінграді створив і очолив музей у рідному містечку. 1934-го музейника звинуватили у приналежності до Російської національної партії, якої не існувало, й заслали в Казахстан. Підстава підготовка експозиції середньовічної української зброї для музею в Харкові. Нею нібито збирався озброїти ворогів влади.

Після Другої світової війни Спаського запросили у відділ нумізматики Ермітажу. Йому вдалося простежити переміщення й долю буквально кожної монети з-під Ніжина, узагальнити інформацію та впорядкувати класифікацію. Разом з ученицею Марією Сотниковою уклав найповніший каталог давньоруських монет.

Нині монети Ніжинського скарбу, крім Ермітажу, перебувають у Київському історичному музеї, Історичному музеї й Оружейній палаті обидві установи в Москві.

330 срібників та 11 золотників, які карбували руські князі, дослідили науковці та внесли до каталогу 1995 року. Понад 100 оригінальних давньоруських монет знайшли й реалізували у приватні колекції чорні археологи. 2020-го біля селища Городниця Новоград-Волинського району на Житомирщині місцевий житель Сергій Комар знайшов іще 38 срібників, які передав обласному краєзнавчому музею

“Що представляє сей знак, про се можемо тільки здогадуватися. Знак сей, як то бувало з такими старинними речами, стилізований, себто реальний образ предмету, котрий він представляє, змінений. Постилізований він так, що представляє з себе гарний везерунок. Се оздоба питоменна, не запозичена, зв’язана з нашою тисячолітньою державною політичною і культурною історією”,

Михайло Грушевський (18661934), історик, писав про тризуб у статті, присвяченій українській символіці, 1918-го. Тоді велися дискусії про державний герб Української Народної Республіки. 25 лютого 1918 року Мала Рада ухвалила рішення: “Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської Держави часів Володимира Святого”

Найбільший скарб Східної Європи знайшли на Полтавщині. Його вкрав Ермітаж

29 травня 1912 року поблизу села Мала Перещепина за 35 км від Полтави кілька пастушків пасли худобу. Нога одного з них провалилася в порожнину. Хлопчики почали розгрібати пісок і побачили широке горло позолоченої посудини. Пастухи дістали з неї декілька золотих і срібних речей. Віднесли батькам. Ті разом із сусідами взяли лопати й пішли розкопувати місце цінних ­знахідок.

З ями завглибшки до 1 м і шириною 1,5 м дістали понад 800 предметів. Коштовності були перекладені глиняними дощечками. Цінні речі селяни поділили між собою.

Коли про скарб стало відомо в Полтаві, до Малої Перещепини вирушили поліцейські й археологи. Вони почали вилучати в людей знахідки.

Зібрали 25 кг золотих і майже 50 кг срібних виробів 35 посудин, два кубки-роги, облицювання дерев’яного глека, позолочену палицю, деталі поясів, прикраси гривну, сережку, сім брас­летів і сім перснів зі вставками з аметистів, сапфірів, тигрового ока, гранатів, гірського кришталю і смарагдів, намисто з візантійських монет, накладки й монети, що їх нашивали на одяг. Біля Малої Перещепини також викопали залізний меч із позолоченими руків’ям і піхвами, фрагменти інших мечів та кинджалів. Скарб визнали найбільшим у Східній Європі.

За розпорядженням російського імператора Миколи ІІ, всі речі під конвоєм звезли до Ермітажу в Санкт-Петербурзі. Установа почала діяти за Катерини ІІ як зібрання цінностей, вивезених із захоплених територій Речі Посполитої. У його основі лежали варшавська бібліотека Залуських із 300 тис. томів, 10 тис. рукописів, велике зібрання гравюр і полотен із королівського замку, двірських ансамблів “Лазенки” й “Вілянов” маєтків у Пулавах, Сєняві, Нєсвіжі, Підгірцях і Мітаві.

Деякі артефакти селяни змогли приховати і продати пізніше. Частину вдалося купити київському колекціонеру Богданові Ханенку. Він поділився ними з науковцями. Ті відправили їх теж у Ермітаж.

Завдяки знайденим у Малій Перещепині монетам скарб датували VII ст. Дослідники вирішили, що речі належали якомусь вождю степових кочівників. У цей час на півдні Східної Європи існувало два державних об’єднання, вожді яких могли мати такі багатства, Велика Болгарія і Хозарський каганат. У обох версій було багато прихильників.

У радянські часи Перещепинський скарб приписували хозарам. Опиралися на теоретичні здогадки. Ретельного дослідження речей, які досі перебували в Ермітажі, не проводили.

За вивчення скарбу взявся у 1980-х німецький професор Йоахим Вернер. Пізніше до нього приєдналися австрієць Вернер Зайбт і болгарські історики. Вони дослідили предмети Перещепинського скарбу, прочитали написи на перснях-печатках.

У монографії 1984-го Вернер зробив висновок, що знахідки з Полтавщини речі, пов’язані з похованням хана Кубрата. Цей правитель зміг об’єднати тюркські племена у Велику Болгарію, яка існувала між Дунаєм, Волгою та Кавказькими горами. Кубрат загинув 660 року. Місце знахідки скарбу вважають його похованням, там встановили пам’ятник. Його доглядають і шанують болгари, які вважають себе нащадками булгар.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”