Вчені зробили сенсаційне відкриття, перевернувши уявлення про давні знахідки на Алясці. Кістки, що понад 70 років вважалися останками шерстистого мамонта, насправді належать абсолютно іншим, несподіваним тваринам – китам. Це відкриття додає нових загадок до палеонтології регіону.
У 1951 році археолог Отто Гайст виявив дві епіфізарні пластинки хребта у внутрішніх районах Аляски, відомих як Берінгія. На підставі їхнього зовнішнього вигляду та місця знахідки, Гайст припустив, що це були кістки мамонта. Така ідентифікація здавалася логічною через поширеність мегафауни пізнього плейстоцену в цьому регіоні.
Величезні розміри хребців переконливо вказували на слоноподібну тварину, що посилило впевненість у гіпотезі про мамонта. Знахідка десятиліттями зберігалася в Музеї Півночі при Університеті Аляски. Лише тепер, в рамках програми «Adopt-a-Mammoth», було проведено детальне дослідження цих скам’янілостей.
Радіовуглецевий аналіз виявив, що кістки були занадто молоді для шерстистого мамонта, адже їхній вік становить лише 2000-3000 років. Переважна більшість мамонтів вимерла близько 13 тисяч років тому, за винятком нечисленних популяцій, що проіснували до чотирьох тисяч років тому. Це розходження одразу ж викликало сумніви у первинній ідентифікації.
Додаткові дані зі стабільних ізотопів азоту-15 та вуглецю-13 підтвердили підозри вчених. Рівні цих ізотопів були набагато вищими, ніж очікувалося від травоїдної сухопутної тварини, якою є мамонт. Вони частіше зустрічаються в океані та накопичуються у морських істот.
Щоб остаточно встановити істину, дослідники провели аналіз давньої ДНК, що виявилося вирішальним. Витягнута мітохондріальна ДНК була порівняна з базами даних відомих видів. Результати показали, що кістки належать північному тихоокеанському киту (Eubalaena japonica) та звичайному малому смугастику (Balaenoptera acutorostrata).
Це відкриття породило нову, ще складнішу загадку: як останки двох китів віком понад 1000 років опинилися на відстані понад 250 кілометрів від узбережжя, глибоко всередині Аляски? Вчені розглядають кілька гіпотез для пояснення цього феномену.
Одна з них — «вторгнення китів у внутрішні райони» через стародавні затоки та річки. Однак такий сценарій видається малоймовірним, враховуючи величезні розміри цих видів китів і невеликі розміри внутрішніх водойм Аляски. До того ж, їжа для китів у таких умовах була б дефіцитною.
Інша, більш вірогідна гіпотеза, припускає, що кістки були перенесені з узбережжя стародавніми людьми. Такі випадки транспортування морських останків людьми вже документувалися в інших регіонах Аляски. Люди могли використовувати кістки для будівництва або як інструменти.
Також існує можливість простої помилки в колекції. Оскільки Гайст збирав експонати з різних регіонів Аляски, зразки могли випадково переплутатися протягом десятиліть зберігання. Ця незвичайна знахідка відкриває нові горизонти для досліджень історії регіону.