У Національному музеї історії України працює виставка “Скарби Криму. Повернення”. Там представлено “скіфське золото” – колекція древніх артефактів, за яку Україна понад 10 років судилася з РФ.
565 експонатів із чотирьох музеїв Криму і одного закладу Києва передали на виставку до Амстердаму перед окупацією Криму. Коли Росія захопила півострів – почала вимагати повернути коштовності. Натомість Україна звернулася до Нідерландів із закликом передати колекцію у Київ.
У 2021-му Апеляційний суд Нідерландів постановив, що культурна спадщина належить саме народу України, а не музеям на тимчасово окупованих територіях. Пізніше “скіфське золото” передали Києву.
Скарби перебуватимуть у Києві, допоки Крим визволять. Тоді перевезуть на півострів.
Кореспондентки Gazeta.ua побували на виставці та розпитали про найцінніші експонати колекції. Також дізналися історії віднайдення цих коштовностей.
ВИКРАДЕНА СПАДЩИНА
Музей знаходиться на території заповідника Києво-Печерська лавра. Квиток на виставку коштує 150 грн, пільговий для дітей, студентів і пенсіонерів – 80 грн. Додатково можна доплатити за послуги екскурсовода – 250 грн за групу до чотирьох людей. Якщо відвідувачів більше, то додатково необхідно сплатити по 50 грн за людину.
Відвідувачів приходить чимало у вихідні дні. Могло бути би ще більше, але про виставку мало хто знає, кажуть музейники.
– Музей не має зараз потужної реклами, – жаліються працівники. – На початку, коли виставку широко рекламували на телебаченні, а у метро висіли банери – потік відвідувачів був значно більшим.
Перед входом зустрічає Оксана Ліфантій – провідна наукова співробітниця музею та кураторка виставки. Заводить у першу залу. На чорних стінах з обох сторін розмістили детальну інфографіку про історію переміщення експонатів, ключові дати судових справ та історію пошуків історичної спадщини. Праворуч – велика карта розкопок.
– Якби в нас було більше часу, то можливо ми якось вигадливіше закріпили би предмети. Міністерство культури допомогло нам знайти спонсора. Від друку банерів, етикеток і всього іншого – це гроші меценатів, – зізнається Оксана Ліфантій і підходить до карти. – Часто цю колекцію називають “скіфське золото”. Але золота зі скіфських курганів тут немає. Представлене золото походить із склепів пізніх скіфів.
Предмети з колекції було знайдено на території сучасної України під час археологічних розкопок курганів, що належали скіфській цивілізації, зокрема у Криму. Ці артефакти датуються VIIIII ст. до нашої ери.
– Ось тут на карті окремо помаранчевим відмічені пункти, де окупаційна влада продовжує розкопки й зараз. Ми не можемо це проконтролювати. Україна не знає, куди ці речі йдуть.
Україна не знає, куди ці речі йдуть
Центром експозиції першої зали є кам’яні акротерії – архітектурні деталі будівель або поховальних стел. А також один рельєф, виготовлений з мармуру. Його знайшли на території Таманського півострова (сучасна Росія. – Gazeta.ua) наприкінці XIX століття і датують часами Боспорського царства, коли столицею там був Пантікапей (сучасна Керч. – Gazeta.ua).
– Артефакт оздоблений тамгою, яка символізувала владу правителя Тіберія Юлія Євпатора. Такі символи були рідкісними й використовувалися лише кількома правителями, – розказує Оксана. – Два акротерії зроблені з пісковика – м’яка порода каменю, з якої виготовлена більша частина кам’яної скульптури. Ймовірно, вироби були створені місцевими майстрами. Це – надмогильні стели.
У лівому кутку зали біля дверей виставили сірий ящик із дорожніми позначками. У ньому й доставили акротерій.
– Таких ящиків було дуже багато, вони займали цілий зал. Ми вирішили залишити один серед експонатів, як частину історії, – пояснює кураторка виставки.
ПОВЕРНЕННЯ АРТЕФАКТІВ
Кімнати в цій частині музею не мають вікон. Кроки відбиваються луною від високих стель. У наступній залі – найменшій з усіх – прохолодно. На підлозі стоїть зволожувач повітря. Тут представлені дерев’яні вироби, які потребують відповідного зберігання й особливих температурних умов. Вітрини яскраво підсвічуються, коштовні речі виблискують.
Особливе місце серед експонатів займають дерев’яні лаковані шкатулки виготовлені в Китаї: дві трискладові і одна двоскладова. Їх знайшли в західному Криму. Предмети так добре збереглися, що можна розгледіти візерунки.
– Це унікальна знахідка, бо до розкопок в 1990-х роках вважалося, що такі лаковані вироби не доходили далі Центральної Азії. Потім виявилося, що вони були в Криму, – із захватом розповідає Ліфантій.
Шкатулки виготовлені з дерева та вкриті тонким шаром лаку, що захищає поверхню та надає їй блиску. Їх використовували для зберігання коштовностей, прикрас або інших цінностей, які належали представникам скіфської еліти.
– Їх знайшли в 1996-1999-х роках, а змогли відреставрувати лише до 2010-го. Спочатку думали робити закордонну виставку в Японії, але Фукусіма (у 2011-му в цьому місті сталася аварія на АЕС. – Gazeta.ua) цьому завадила і виставку перенесли до Німеччини, – згадує науковиця початок закордонного турне “скіфського золота”. – І відповідно підтягнули яскраві речі з цього ж могильника. Саме ці шкатулки посприяли тому, що експонати поїхали за кордон і не потрапили в окупацію (мова про те, що саме шкатулки зацікавили дослідників історії за кордоном. І завдяки їм там були організовані виставки. – Gazeta.ua).
У 2014 році колекцію скіфських скарбів з кримських та київського музеїв передали до музею Алларда Пірсона в Амстердамі. Після анексії Криму Росія заявила про права на артефакти. Україна ж наполягала, що ці цінності є частиною державного фонду і не можуть бути передані разом із територією.
Через апеляції Росії процес затягнувся
– Пропагандистська російська машина на Заході працює дуже активно. Незаконні розкопки, які проводяться в окупованому Криму, спрямовані на те, щоб у науці закріпити уявлення про Крим як частину Росії, – каже кураторка виставки.
Артефакти стали об’єктом тривалого судового розгляду. Україна, заручившись підтримкою юристів, істориків і музейних працівників, доводила у нідерландських судах, що скіфське золото належить державі, а не окупованій території. У 2016 році суд постановив повернути колекцію Україні, але через апеляції Росії процес затягнувся. Лише у 2021 році Апеляційний суд Амстердама остаточно визнав права України на артефакти.
– Це була безперечно моральна перемога і революційна подія зі збереження спадщини, – каже Ліфантій. – Це рішення вважається першим такого роду в міжнародній судовій практиці, бо ухвалене під час активної фази війни.
ЗВʼЯЗКИ Й БАГАТОГРАННІСТЬ КРИМУ
Виставка демонструє історичну багатогранність Криму, запевняє науковиця. У кожну епоху півострів населяли різні народи. Вона також відображає тісні зв’язки Криму з материковими країнами й розвінчує хибне уявлення про те, що півострів “належить” якійсь одній нації.
– Крим ніколи не був територією одного постійного етносу – його степи й узбережжя слугували прихистком для численних культур. Наприклад, домінування скіфів почалося з материкової України, але згодом їхні спільноти перемістилися в Крим, де знайшли новий дім. Ця історична взаємодія степового Криму та степової України створила глибокі зв’язки між регіонами, які простежуються й досі.
Артефакти з Криму, зокрема ті, що знайдені у прибережній зоні та курганах – є свідченням цих зв’язків, каже Ліфантій.
– Якщо копати, хто був перший, то знайдеш інший народ. І що – тоді греки мають захоплювати України, чи скіфи? Це показує абсурдність історичних спроб переділу вже існуючого розподілу землі.
Ландшафт із курганами, античними руїнами й степами вплинув на формування українського етносу та культури, додає жінка.
– Є багато етнографічних та археологічних експедицій в яких брали участь відомі письменники і надихались античною спадщиною. Навіть Шевченко брав участь в розкопках скіфських курганів. Ці артефакти – не просто пам’ятки історії. Вони є частиною ландшафту, який формував українську ідентичність.
ЗОЛОТІ ВІНКИ Й ЖІНОЧЕ ПОХОВАННЯ
За міцним склом вітрин у третій залі висять золоті прикраси, поховальні вінки з тоненьких золотих пелюсток та амулети. Збережені фрагменти зброї та фурнітура поясів пізніх скіфів. Також в одному з могильників знайшли рештки шовкової сорочки, виготовленої в Китаї.
У кімнаті прохолодно. На підлозі стоять амфори. У вітринах – стародавній посуд для вина, зокрема патера.
– За допомогою такого посуду, імовірно, робили узливання богам. Чим більш нарядніше та із зображенням богів – тим вірогідніше, що це був ритуальний посуд, – розповідає Оксана.
Більшість могил були пограбовані і наразі збереглося мало золотих виробів, зізнається науковиця.
– У цій вітрині – артефакти з парного жіночого поховання. Померлі, імовірно, мали значний вплив у своєму суспільстві. Примітно, що їхня могила була пограбована, як і багато інших поховань у цьому регіоні. Проте залишки артефактів свідчать про вправність майстрів і поховальні традиції. Грабіжники точно знали, де шукати цінності. І забрали все, що вважали найціннішим.
Поховальні прикраси виготовлялися з тонкого матеріалу
Серед речей – окислений ключ, який використовувався для відкривання шкатулки. Це свідчить про наявність у похованні предметів, які були важливими для власниць.
– Цікаво, що більшість знайдених артефактів, таких як золоті накладки на очі та рот, поховальні вінки – виготовлялися виключно для поховання і не використовувалися за життя. Їхня фольга настільки тонка, що вона сильно пошкоджена через час і вагу ґрунту. Це підтверджує, що ці речі мали переважно символічне значення, хоча й виготовлялися зі справжнього золота, – розказує кураторка. – Порівняно з речами для повсякденного використання, які були міцними та добротними, поховальні прикраси виготовлялися з тонкого матеріалу й не призначалися для довготривалого використання.
На тканині висять дві ажурні золоті пластинки з рослинним орнаментом. Накладки для очей і рота, а також вінки – дещо пошкоджені і м’яті.
Серед унікальних експонатів виставки – частки сокири доби бронзи, що датуються ІІІ тисячоліттям до нашої ери. У виставці представлені також предмети з різноманітних матеріалів: дерево, срібло, бронза, кераміка. Прикраси, які робили з гальки та мушель.
У скіфських коштовностях використовували дорогоцінні камені: аметисти, гранати, серделіти. Зустрічаються також рідкісні предмети зі слонової кістки.
Оксана звертає увагу на амулет з чоловічої могили.
– У цьому амулеті як вставку використали шматочок мушлі, який вмонтували в золоту оправу. Тобто, тут дуже багато різноманітних комбінацій.
Оксана проводить в останню залу, яка до виставки була повністю заставлена ящиками. Тут найнижча температура й трохи тьмяне світло. Багато речей з одного поховання частково поїхали на виставку, а частково залишились в Криму, додає кураторка.
– Часто питають: “Це ж все із Криму врятували?”. Ні, не все, – розглядає залишки лука Оксана і з сумом в очах усміхається. – Дуже багато комплектів розірваних є. Навіть на прикладі напівдіви-напіврослини у центрі попереднього залу. Частина її камʼяних паростків лишилася в Керченському музеї. Тобто навіть шматок однієї скульптури розірваний між Україною і окупованою територією.
Зараз у столиці – мала частина того, що зберігалося в Криму до окупації.
РИМСЬКИЙ ПОСУД
Серед експонатів – прикраси, пекторалі та предмети зброї. Грецькі колоністи, які заснували міста-держави, залишили по собі керамічні вироби, амфори й архітектурні деталі.
Є прикраси для кінської збруї, виготовлені в різноманітних формах, часто із зображеннями голів тварин, таких як барани, хижі кішки чи вовки. Подібні прикраси були популярними серед варварських народів, особливо сарматів і аланів.
– Вплив цих культур був настільки сильним, що навіть боспорські правителі адаптували їхні традиції. Помітно, що в аланських похованнях IV століття нашої ери переважають срібні вироби, а золото зустрічається рідше, – Оксана переходить до вітрини поруч. – Серед знахідок є й посуд римської та провінційно-римської роботи. Зокрема, розписний грецький і римський посуд, датований V століттям до нашої ери є найдавнішими експонатами цієї колекції, яким понад 2,5 тис. років. Інший посуд із цієї вітрини належить до IV століття.
За склом стоять мармурові рельєфи та декрети, які слугували вшануванням видатних громадян античних міст. Один із них присвячений торговцю з Сінопи, який прославився своєю діяльністю в Херсонесі, збагативши поліс. Його досягнення увічнили у проксимічному декреті – почесному написі для іноземця. Рельєфи, створені на честь таких людей, зазвичай розміщували в центрі міста, щоб під час свят громада могла бачити і вшановувати їх.
– Є декрет, присвячений історикові, який народився і працював у Херсонесі. Хоча його твори не збереглися, про його заслуги свідчать уламки мармурових плит, знайдені серед руїн. Вважається, що його також нагородили золотим вінком, оскільки його зобразили на декреті, – розказує Оксана Ліфантій.
Окремий інтерес викликає предмет, імовірно, виготовлений зі слонової кістки, датований IV століттям н.е. На ньому зображено богиню з дитиною на руках, що може нагадувати іконографічний прообраз, хоча він значно відрізняється від християнських традицій.
У вітрині також представлено архітектурний декор із Херсонеса: карнизи, черепиця, зливи у вигляді левів та прості надгробки. Надгробні плити спочатку вважалися залишками поховань місцевого таврського населення, але їхня кількість вказує на те, що це були маркери для небагатих громадян Херсонеса.
Науковиця проводить до двох надгробків – чоловіка та юнака-гімназиста. У той час дівчата здобували освіту вдома, адже для них не існувало спеціальних навчальних закладів. А от хлопці відвідували гімназії. Згідно з написом, цей юнак – Єрмадор, син Алкіма – не встиг стати повноправним членом суспільства, адже помер, перебуваючи ще у статусі учня.
Надгробки закладали в середину стіни
– Цікаво, що кольорові розписи на надгробках збереглися завдяки їхньому перевикористанню. Спочатку ці плити встановлювали над могилами, але в часи скрути їх використовували для будівництва оборонної стіни, – пояснює Ліфантій, показуючи на кольорові розписи стел. – Надгробки разом із деталями храмів та іншими залишками будівель закладали в середину стіни, щоб зміцнити її.
Археологи, які досліджували цю стіну в 1960-х роках, виявили, що вона складалася з різноманітних матеріалів. Ймовірно, ці укріплення споруджували для захисту від пізніх скіфів.
Закінчується виставка уламками посуду з написами, відомими як остракони. У Херсонесі, який найдовше в Криму зберігав демократичний устрій, такі черепки використовували для голосування, зокрема під час остракізму – вигнання небажаних громадян. Також вони слугували для записів чисел, магічних знаків, проклять, а ще – для передачі повідомлень між людьми або богам.
“ЧОРНІ” АРХЕОЛОГИ
Між залами неквапливо ходить жінка у довгій спідниці, светрі й жилеті з підкладкою з овчини. На шиї висять окуляри. У Національному музеї Галина Клименок працює доглядачкою понад 10 років. Її завдання – слідкувати за відвідувачами й підтримувати у залах оптимальні умови для зберігання експонатів.
– Зараз тут вологість 53,1, а коли вона доходить до 55, то ми включаємо генератори, – розказує Галина Василівна. – Вони працюють як осушувачі. У залах із лакованими шкатулками та літографіями працюють зволожувачі, щоб вони не пересихали. Ми постійно слідкуємо за цими параметрами.
Із відкриттям нової виставки всі працівники повернулися до роботи, що стало справжнім святом, зізнається жінка.
– Знаєте, дуже позитивно відреагували на повернення цих скарбів в Україну. Ми ж не працювали на початку Великої війни, бо всі експонати евакуювали, а багато працівників залишилися без роботи, – каже доглядачка. – Коли почали відкривати тимчасові виставки, запросили працювати тих, хто найбільше потребував роботи. А вже з відкриттям цієї великої виставки змогли повернути всіх. Це була подвійна радість – і для нас, і для музею.
Серед її улюблених експонатів – знаменита скіфська пектораль, чохол на акінак із грецькими сюжетами, а також вироби з пісковика, яких у музеї раніше майже не було.
– Ми дуже боляче реагуємо на те, що Росія масово вивозить нашу культурну спадщину. Вони проводять розкопки некрополів без дотримання жодних наукових вимог, як чорні археологи, – додає вона схвильовано. – Потім забудовують території та намагаються представити все так, ніби це російська земля. Це просто нестерпно для нас, бо це наша робота, наша історія, за яку ми боролися стільки років.
Науковці детально підготували стенди з інформацією, які дають змогу дізнатися всю історію навіть без екскурсійного супроводу. Виставку хвалять як українці, так і іноземні відвідувачі, додає.
– Іноземці часто в шоці, коли бачать таку різноманітність експонатів. Їм дуже подобається. Раніше до нас приїжджали групи з Латинської Америки, Індії, Китаю, Японії, – каже наостанок Галина Василівна і йде в сусідню залу перевірити температуру.
ЖЕРТВОПРИНОШЕННЯ Й ТОРГІВЛЯ
– Більшість предметів на цій виставці мають свій контекст. Вони не знайдені випадково металошукачами чи людьми, які могли не повідомити про місце знахідки, а виявлені переважно освіченими людьми, – Оксана Ліфантій проводить до вітрини, у центрі якої невеликий черепок. На ньому ледь видно напис.
На шматку стінки амфори тонко наскрябано: “Здрастуйте, відкрий мішок та візьми з мішка гроші”. Амфору датують IV століттям до нашої ери.
– Цей текст, а особливо слово “мішок”, що означає велику торбу грошей, свідчить про значну торгівельну операцію. Якби хтось побачив це під ногами, не звернув би уваги, – знизує плечима науковиця. – Але цей шматочок амфори дає неймовірно багато інформації про тогочасне життя.
Кураторка виставки показує маленький мармуровий вівтарик. Його знайшли під час розкопок Херсонеського театру. У Причорномор’ї театри мали бути в кожному полісі, але збереглися рештки лише в Херсонесі. Це єдиний театр, від якого залишилися такі значущі сліди. Решта були розібрані або зруйновані.
– Цей вівтар свідчить, що театр ремонтували за часів римських легіонів. Сам вівтар був споруджений на кошти римського легіонера, про що є напис: він доклався до ремонту театру та спорудив вівтар як дарунок богині Немезіді. Вівтар привезений з інших територій, і на ньому приносили жертви богині, – розповідає вона. – Це могли бути тварини, рослини, вино чи олія – усе, що люди вирощували або здобували. Люди намагалися заручитися прихильністю богів і вірили, що це принесе їм добробут – дощі, гарний врожай чи спокійне море.
Музей працює щодня з 10:00 до 18:00, а каса зачиняється о 17:00. Купити квитки можна також онлайн. У залах спокій порушує тільки тихий голос екскурсовода й кроки відвідувачів, що зітхають, зачаровані красою кримських скарбів.