“Справедливість рідко панує”

Мною рухають три пристрасті: музика, спорт і жінка.

Живу за принципом: пізнавай і проявляйся.

Перший спогад дитинства: мені дали гроші на морозиво і я біжу його купувати. Солодкий спомин і післясмак.

Бачу есхатологічні сни. Я в космосі. По центру червоний хрест. З нього лине червоне світло, яке поглинає Землю. Відчуття, що всьому кінець: планети й галактики немає. Кінцесвітню емоцію часом використовую у своїх віршах.

Жахливі сни дають мені відчуття крихкості. По суті, ми живемо на шкірі Землі. Маленькому її прошарку. Під нею вогонь і клекіт магми, а нам пощастило жити над ними.

Раціональне в мені сильніше за віру в Бога. Ніколи не мав осяянь і доказів його існування. Втім, можливо, що ми просто з ним іще не перетнулися. Хоча, коли мені сняться кошмари, читаю “Отче наш” й жахіття зникають. Цю молитву знаю з дитинства. Водночас моральний кодекс Нового Заповіту й культурний вимір християнства невіддільна частина нашого суспільства, яку вважаю корисною не лише для вірян.

Сприймаю себе корисною піщинкою людства. Намагаюся не змаліти, а рости. Піщинка маленька, втім, і велика водночас. З важливих малих піщинок постає суспільство.

Людський розвиток це баланс мисленнєвого й тілесного.

Іноді мене заносить. Я не затятий гравець, та раз на кілька років цікава комп’ютерна гра може мене засмоктати на день, а то й на тиждень. Нещодавно за день навчився їздити на мотоциклі бездоріжжям. Серце пульсувало шалено. Цікаво було опанувати нове.

Дитиною думав, що буду водієм. Аж у 18 вирішив стати письменником. Отримав премію “Смолоскип”. Зрозумів: це справді серйозно і це мені глибоко близьке.

Не уявляю себе без музики. Батько з малих літ віддав мене на баян. Та цей інструмент виявився важким для мене малого. І музично, і фізично. Потім були чотири класи гри на фортепіано. У 12 самотужки опанував гітару. Грав по 56 годин на день. Згодом збагнув: гітарну техніку легко втратити, місяць не погравши. З літературою легше можеш мати не п’ять пальців, а всі 50. Це інший інструментарій, і я обрав його. Пізніше виникло паралельне захоплення барабанами.

Барабанне музичне мислення згруповує мене як особис­тість. Коли чітко граю під метроном, ця чіткість шліфує й у позамузичному житті. У барабанах головне правильне звуковидобування, яке може заповнити концертну залу й фестивальне поле. Барабани як проєкція життя ритм дає фундамент, звук тарілок дає тонкі творчі напівтони.

Родовід це те, що дає нам силу через тяглість. Мої предки були здебільшого аграрії. Дослідив батькову гілку свого родоводу до 1752-го. Мій рід походить із Хмільків на Холмщині. Тепер це територія Польщі. Тоді ж це було православне та уніатське село, а отже українське. Тогочасна національність визначалася ­віросповіданням. Перерив польські архіви: метричні книжки про народження, шлюб та смерть. Усе оцифровано й у відкритому доступі. Так мало бути й в Україні. Не знайшов жодного поляка, всі предки українці.

Під час Другої світової мій далекий родич Гаврило Коробчук вивіз Холмську ікону Богородиці ХІІ століття із Польщі на Волинь. У розібраному стані, з нанесеною на образ шпаклівкою, ікону аж до незалежної України переховували від радянської влади. Це найстаріша ікона Богородиці в Україні, а можливо, й найдавніша українська ікона взагалі. Тепер вона у фонді Волинського музею ікони.

Україна могла називатися Великою Волинню. Про це свідчить Радзивіллівська карта 1613 року, де вперше вказано Україну. Слово “Україна” там значиться біля Черкащини. Уся ж наша територія означена як Велика Волинь. Якби ця топонімічна назва збереглася, ми називалися б по-іншому. 1187-го є перша згадка про Україну, а Волинь згадували ще до Русі, у ІХ столітті. Зокрема арабські мандрівники казали про волинян на Південному Поліссі. Науковці стверджують, що слов’яни розселилися з Полісся, зокрема з Волині.

Штучний інтелект не зможе замінити природності людського подання. Принаймні поки що. Людина знає, звідки бере свою енергію й куди її спрямовує. Скажімо, з душі в пісню. ШІ працює автоматично-холоднокровно. Справжня творчість має викликати емоції.

Людина складається з пам’яті, емоцій та тіла. Якщо зберегти тяглість свідомості, це буде цілісна людина. Якщо людську свідомість передати роботові, це буде світоглядно майже та сама людина.

Востаннє пробило на сльозу під час перегляду фільму Пола Андерсона “Одна битва за іншою”. Батько революціонер-невдаха нічого не вміє, але намагається врятувати викрадену доньку. Йому це не вдається, й донька рятується сама. Вона не знає, що батько її шукає. Мить їхньої зустрічі мене розчулила.

Люблю розбивати художні твори на конструкти, щоб збагнути все раціонально. Та часом якийсь момент розчулює і збиває з пантелику мою раціональність.

Найважче на службі втрати. Тих, кого знав особисто, і тих, про яких чув від побратимів. Моя найсумніша історія великої війни це загибель на фронті Максима Остяка, лідера гурту Reve ta stohne. Я кілька разів із ним грав. Дивився документальний фільм про нього й не міг змиритися, що Макса вже немає. Як і братів Ратушних Василя та Романа. Це для мене чорна діра, в яку важко зазирати.

Найвеселіші на службі армійські жарти. Якось колег просили зробити фото QR-коду, який провадив би охочих на соцмережі наших загонів. Солдати вирішили виконати завдання оригінально. Хотіли викопати в полі QR-код у вигляді окопних лабіринтів і сфотографувати з дрона. Ця винахідливість нас усіх розвеселила.

Стрільба вчить зосереджуватися на процесі. З пістолета мені стріляти зручніше, так більше контролюю своє тіло. Не применшую поваги до автомата. Мабуть, люблю пістолет більше, бо стріляю з нього влучніше.

Мова спосіб осмислення себе й навколишнього світу. Всесвіту, космосу і своєї місії на Землі. А також засіб спілкування й порозуміння з іншими людьми. Всесвіт як суб’єкт створив людину, провівши її лабіринтом еволюції. Мова спосіб осмислення всесвіту людиною.

Свобода це шлях і спектр осягнення себе. Можна бути вільним навіть у тюрмі, як Василь Стус чи Ігор Мазур-“Тополя”.

Революція це прояв свободи, втілення її ідеалів.

Мова і свобода рівноцінні за важливістю для українців. Мова внутрішній об’єднавчий чинник. Свобода зовнішній. Україна готова експортувати своє розуміння і проживання свободи для підживлення Європи.

Культура перший і головний рушій цивілізації. Науково-технічний прогрес іде навздогін культурі. Це перша надбудова над суспільством. Цивілізації розвивалися не завдяки винайденню колеса й пороху, а завдяки культурним нашаруванням.

Протистояти російській агресії культурно українці мають правдивістю своєї позиції. Об чистоту й правдомовність нашої інформації мають розбиватися російські боти. Пропагандистська машина сильна, тож треба посилювати наш міжнародний голос та інформаційну присутність. Маємо використовувати кожну слушну нагоду. Як Мстислав Чернов у промові з нагоди отримання “Оскара”.

Зло часто перемагає добро, бо справедливість рідко панує. Не завжди відмова опиратися злу й непокараність примножує його. Часто ігнорування зла позбавляє його сили. Тоді зло не живиться увагою до себе й гасне. Втім, це не стосується Росії. Вона реагує тільки на силу.

Ми більше ніколи не подаруємо росіянам відчуття вседозволеності. Пробачення теж. Хіба в наступному житті, років через 100. Але це вже ляже на плечі моїх правнуків.

“Вибачаємо і просимо пробачення” формула, яка допоможе знайти наші точки дотику з поляками. Це шлях пошуку спільного, а не відмінного й роз’єднавчого.

Не можу пробачити відсутність емоційного інтелекту, емоційну тупість людини. Коли вона не розуміє, чому ображена на когось. Тупість у неспроможності вибачати й зрозуміти, чому це вибачення важливе.

Коли сперечаємося з дружиною, то на мирову перший іду я. Загалом просити вибачення має той, хто перший дозрів до нього емоційно.

Секрет гармонійного подружжя комбінація розуму й почуття гумору. Розум каже: “Це не трагедія, не кінець світу. Ми переступимо цю перешкоду, щоб іти далі”. Гумор згладжує гострі кути й каже: це не проблема, посміймося над нашою упертістю й серйозністю.

На безлюдний острів узяв би кулінарну книжку народів світу, картину “Соняхи” Ван Ґога і дримбу. Та якби був вибір, замість цих речей узяв би дружину. Спілкування робить нас людьми.

Перемога це тяглість, а не момент. Хоч би як завершилася ця війна, українці вже перемогли і продовжують перемагати. Ця перемога триває у книжках, виданих у час агресії, в перемогах на Євробаченні й здобутті “Оскара”. Ця перемога триває завдяки здобуткам наших предків козаків, петлюрівців, упівців. Перемога це те, що дає імпульс українському розвитку. В цьому вимірі вона вже є.

Військово-політична перемога прийде раніше, ніж за 10 років. Може, за два-три. Вірю, що доживу до неї.

За 10 років бачу себе у вишнево-бузковому садку в товаристві дітей і дружини, які читають книжки. Україну бачу державою розквітлої демократії та літературних фестивалів.