У будь-яких заявах російських лідерів важко знайти правду, але й таке можливе. Спостереження, яке доведене на практиці, показує, що якщо змінювати всі твердження Кремля на протилежні, то можна зрозуміти, що насправді відбувається. Таке припущення описують у Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
Як зазначається, те, що російські медіа розповідають про українську армію, цілком відповідає реальностям російських військ. Росіяни у війні продемонстрували відсутність внутрішньої дисципліни, низьку мотивацію та розбійницьку сутність, яка проявилась у садизмі та дріб’язковому мародерстві, про що, звісно, скажуть на росТБ не про них, а про ЗСУ.
Зокрема, часто пропагандисти розповідають про те, яка українська армія невміла і що нічого вона не може. ЗС РФ завжди привласнюють собі перемоги, навіть якщо впродовж своєї історії в їхній склад завжди входять підкорені народи. Усі шаблони, наполегливо складені пропагандою, розбилися в друзки, коли довелося воювати проти України. Замість “Київ за три дні” тепер маємо справу з постійними “перегрупуваннями” і “жестами доброї волі” від російських окупантів. На противагу оборони Маріуполя до останнього у росіян був передчасно зданий Херсон, а замість блискавичного визволення Балаклії та Ізюму нескінченне перекидання штурмовиків у передмістя Бахмуту.
До того ж пропагандисти кажуть, що українські війська відсталі. Армія для Росії була улюбленим дітищем вождів та народу, який не мав матеріального достатку. Саме війська були впевненістю РФ у своїй перевазі, тож на їхнє забезпечення не скупилися. Однак, як виявилося, війна в Україні швидко виснажила запаси озброєння Росії західні “запозичення” тепер не можна дістати, танкісти пересідають на старезні Т-62, а ракети й дрони доводиться просити в Ірану, який сам вже десятиріччями знаходиться під санкціями.
Натомість ЗСУ демонструють вражаючі успіхи модернізації, розвиваючи власний оборонпром та опановуючи останні новинки західних арсеналів. Впроваджуються нові системи управління наприклад, програма ведення бою “Кропива”, яка оптимізувала наведення артилерії.
Інший наратив, який полюбляють окупанти, це те, що українська армія чинить воєнні злочини. Таким чином деякі зі своїх злочинів росіяни передикають на ЗСУ. Численні випадки злочинів російських військових світ вже побачив: це і різанина в Бучі, і концтабір у Ягідному, і стрільба по цивільним автівкам та пішоходам, і зґвалтування, і мародерства, і руйнування населених пунктів як-от Маріуполь, Бородянка чи Ізюм. Наразі є можливість спостерігати, як Росія цілеспрямовано нищить інфраструктуру України, прагнучи залишити населення без благ цивілізації. Тож аби замилити свої злочини, росіяни надають погано верифіковані випадки злочинів українців.
З іншого боку, кремлівська пропаганда аткивно стверджує, що за Україну воює не армія, а нерегулярні формування, бойовики, націоналісти та радикали. Тож тут слід детальніше розглянути склад російських військ, які представляють собою різношерстні угруповання.
По-перше, союзниками Росії постають так звані народні міліції двох псевдореспублік “ДНР” і “ЛНР”, а також полки військ зі сформованими на швидку руку мешканцями ОРДЛО. Інше гарматне м’ясо це “частково мобілізовані” громадяни Росії. По-друге, це такі формування як кадировці та вагнерівці. Останні взагалі вже мають у своєму складі переважно зеків. На додачу є ще різні екзотичні формування: козаки, БАРС, регіональні іменні батальйони тощо. Міжетнічна ворожнеча, випадки з’ясування стосунків, не злагоджена взаємодія це все про збройні сили РФ, а не про українську армію.
Врешті-решт, російські медіа заявляють, що українські війська деморалізовані і вже не хочуть воювати. На протиставлення насправді шаленій мотивації українців є виснажена пропаганда росіян, на користь якої вже не надто надійно працюють навіть популярні гасла по типу “можем повторить”. Солдати РФ занепали духом, “СВО” виявилася кривавішою, тривалішою, ніж було спочатку обіцяно. Справжні цілі залишаються для більшості росіян загадкою, а шулерські запевнення, що все йде за планом, вже породжують не впевненість, а болісне прозріння.