У столиці відкрили виставковий проєкт “Ніч… Відбиток часу”. Роботи сучасника Анатолія Криволапа, який є “найдорожчим” митцем в Україні, поєднали з класиками. Представили роботи художників за останні 300 років, які писали нічний пейзаж. Окрім картин Криволапа показують Архипа Куїнджи, Миколи Глущенка, Григорія Світлицького і графіка Тараса Шевченка. Подію приурочили до 100-річчя “Київської картинної галереї”, в якій проходить виставка.
Анатолія Криволапа називають засновником нового українського пейзажу. Ця тема центральна в його творчості. Славу “найдорожчого” – митець отримав після того, як його картину “Кінь. Ніч” на аукціоні в Лондоні 2013 року продали за $186 тис. Середня вартість картин $ 40 тис.
Заходимо у масивні дерев’яні двері бачимо юрму глядачів в холі біля великого дзеркала. Тут обладнали “фуршетний стіл”. На лаковану тумбу виставили 3 ряди келихів з вином. Навпроти гардероб. Глядачі можуть здати верхній одяг, а потім взяти келих “білого сухого” або воду. З напоєм дозволяють іти до експозиції. Маски й сертифікати не перевіряють.
– Французьке вино, – задумливо каже молодий чоловік у джинсах і просторому светрі. Відпиває з келиха. Поглядає на кількох яскраво вбраних дівчат, що проходять на виставку. Уважно роздивляється напис на пляшці, з якої наливають. – А ні, бачте, і тут все неправда, – на етикетці написали, що з Нідерландів, – сміється. На виставку не йде.
На відкриття – вхід без запрошень. Проходимо в першу залу там 3 картини. Біля темного полотно великого формату роблять селфі одразу четверо відвідувачів. Ще троє то підходять до “чорної картини” то відходять назад.
“Ух, так це ж кінь!”, – каже здивовано пара молодих відвідувачів. Стоять на віддалі від полотна. А зблизька здається, що просто чорний квадрат.
“Чорний квадрат вже є… канонічний. Це чорний прямокутник”. відповідає дівчина. Всміхаються.
Поряд позує висока блондинка. Ніяк не може вибрати ракурс. Піднімає долоню, щоб начебто “підтримати” морду коня. Позаду хтось єхидно коментує, що такі фото модно було робити ще в минулому столітті.
“Кінь” найдорожче полотно виставки. Має розмір 2 на 3 м, коштує від 150 тис. доларів. Полотно написане лише в чорному кольорі. Обриси скакуна проявляються, тільки якщо розглядати роботу здалеку.
Дві жінки віком за 60 років на вигляд роздивляються безіменну картину класика живопису Архипа Куїджі – в іншій частині зали. На тій також переважають чорні кольори, у воді відблиски місяця.
“Вот так между нами говоря, розказивают, что Куїджи, получил настолько большой успех за эту роботу, что все просили ее повторять-повторять, и на этом заработивать, – говорить жінка у чорній шапці і фіолетовому светрі. – А вот он понял, что деградирует. І наступил на горло своєму кошельку і перестал етим заниматся. Вот это я считаю моральний пример для молодежи. Что нельзя все время експлуатировать свою работу. Вот что он создал один раз. В том разобрался и там стоит, и все – дальше не идет.
Анатолій намалював місяць на небі, а Куїджі лише відображення на воді. Різниця в часі між картинами майже півтора століття, але вони перегукуються
Навпроти картини Куїджі нова робота Анатолія Криволапа. “Повний місяць”. Створив її у грудні 2021 року спеціально для проєкту “Ніч… Відбиток часу”. Ця робота відрізняється від попередніх. У ній нехарактерно багато чорного кольору.
“Це певний діалог Криволапа із Куїджі. Картини розмовляють. Спеціально їх розмістили навпроти. Анатолій намалював місяць на небі, а Куїджі лише відображення на воді. Різниця в часі між картинами майже півтора століття, але вони перегукуються”, – говорить Юрій Комельков, куратор виставки. Стоїть посередині залив сірому костюмі й краватці.
“Ідея проєкту у мене виникла давно. Планував відкрити виставку до 100-річчя галереї у січні. А це період свят новорічні, різдвяні. І всі вони асоціюються з саме з ніччю. Ця тема сакральна для українців. До неї і Гоголь звертався. А от в живописі ця тема рідкісна. Я перебрав усі фонди музею а це 16 тисяч робіт, то знайшлися кілька картин, але вони не всі підійшли. Так сталося, що 20 років тому першу картину Криволапа, яку я придбав “Зимова ніч” – це була й перша робота Анатолія у напрямку нічного пейзажу. Зараз у моїй колекції понад десятки робіт”.
До Комелькова поспішають четверо жінок років 40-ка. Вбрані у сукні, з яскравими аксесуарами. Голосно вітаються.
“А ми знову прийшли на Криволапа, – каже учасниця компанії у зеленій квітчастій хустці. Ви нас кілька років тому як познайомили з його творчістю – тепер виставок не пропускаємо”, – чути радісний сміх.
“Потужний жіночий десант підтримки, – сміється куратор. В Анатолія Криволапа на показах завжди багато колекціонерів, художників і обов’язково – жінок-прихильниць”.
Поряд стоять двоє чоловіків у дорогих костюмах, говорять між собою. приглядаються до картин. Видно оцінюють. Комельков пояснює – це колекціонери, вже мають роботи Криволапа. Приглядаються до нових.
Біля візитівки проєкту картини “Повний місяць” стоїть черга з відвідувачів. Чекають, щоби заселфитись. Поблизу картини дівчина у хутряній шапці, видовженій на потилиці, рукави сукні із дизайнерськими “дірочками”. Намагається завершити діалог із чоловіком, що “навис” над нею з келихом.
– Така шапка! Дорога, видно. Підбирала спеціально під виставку? єхидно усміхається.
Дівчина відповідає зверхнім поглядом, поправляє трендовий аксесуар на голові. Мовчки йде.
“Він схожий на свої картини, – захоплено вигукує дівчина років 25-ти. Здалеку приглядається до чоловіка в у темно-фіолетовому гольфі та тьмяно-бордовому светрі і взутті такого ж кольору. “Цікаво чи спеціально таке вбрання сьогодні обрав? Здається, це таки основні кольори його пейзажів”.
Більшість людей не бачать ночі. Особливо ті, що живуть у місті. Спостерігають лише світло і темряву
Анатолій Криволап неподалік розмовляє з двома чорнявими жінками. Періодично нахиляється ближче до них, тепло посміхається. Поряд черга із охочих зробити фото з митцем.
“Більшість людей не бачать ночі. Особливо ті, що живуть у місті. Спостерігають лише світло і темряву. А ніч накриває побутове людське життя вічністю. Там втрачаються силуети, якісь конкретні об’єкти. Це таїна невідомо чого. Попадання в новий емоційний вимір”, – каже Анатолій Криволап рудоволосій жінці із пірсінгом на брові. Та просить його розповісти про нову картину. Як назвав цю роботу не пам’ятає. Але каже, що це одна із найкращих робіт. Разом сідають на лавочці навпроти полотна і митець переповідає про емоції, що вирували в ньому під час створення картини. Жестикулює, від руху – скельця окулярів поблискують. Жінка переводить погляд з художника на картину, тоді знову на художника. Видно, що захоплена розповіддю. В очах загоряється такий же блиск, як у митця. На полотні місячна ніч. Синьо-фіолетове небо зливається із водами озера такого ж кольору. По центру – червоно-бордовий місяць і його відображення у водоймі.
“Те, що ви створюєте, по моєму скромному розумінню, як науковця, це дуже круто. Ви прославляєте українські пейзажі, – говорить сивуватий чоловік з чорним довгим шарфом на шиї. Тримає штатив від фотоапарата очевидно він на редакційному завданні. Анатолію Кривопал скромно дякує. – Цікаво, в яких ви відносинах з таким самим крутим Марчуком, – підносить праву руку і показує жест, яким зазвичай ілюструють перерахунок грошей. Але ж він так само крутий, як і ви. Бо от зараз Оксана Забужко, наприклад, має тенденцію усіх “топити” – хоче бути першою. Ви ж не хочете бути першим?
Що відповідає Криволап не чутно, бо позаду гучно говорять двоє жінок. Хочуть швидше зробити фото.
“Прийшов, бо захоплююсь майстром. Він – метр. Виставка смілива. Розробили цікаву концепцію. Твори Анатолія висять поряд із класикою, – каже високий чоловік із довгим волоссям з сивими пасмами. У другій залі розглядає картину Глущенка. – Криволап міряє себе по великих прізвищах. Тому у кожному залі висять роботи ще кількох митців. Дві роботи Куїнджі, Глущенка, Світлицького і Тарас Григорович Шевченко. Криволапу не соромно повісити свої картини поруч. Звісно, вони дещо різні. Але високий ґатунок, який він собі поставив заслуговує на похвалу. Сміливість митця”, – каже, сдіє на стілець навпроти яскравого пейзажу.
“На перший погляд – як же ж можна з Іваном Порфіровочем чи з Глущенком сперечатись у творчості. Ні, тут одне доповнює інше. І вдало віддзеркалює. Передається атмосфера. От висить робота Глущенка – він 2 роки мешкав в майстерні Матіса. Зараз маю нагоду підглянути, вихопити цю атмосферу. На мій погляд це чудово. Подивіться, який Куїнджі прекрасний, – показує на картину з пейзажем. Це унікальна мала робота митця, яку вперше представили на загал. І як на контрасті упіймати те, що об’єднує. Що виросло з цілої культури. Аплодую. Це високе мистецтво”.
Зізнається, що картини Криволапа майже ніколи вживу не бачив. Спеціально з Дніпра приїхав у столицю на кілька культурних заходів. Ця виставка увійшла у його “топі”.
“Тут цінно, що зміг прийти і побалакати. Захоплений, бо зустрівся, подивився Анатолію в очі. Криволап для мене період. Епоха. Людей, які почали бути дуже популярними у дев’яностих-двохтисячних. Така виставка привід побути з людьми, нагадати про себе”, – додає Олександр.
“Та я ж теж художниця”, – каже до відвідувачки худорлява молода брюнетка у обтислій короткій сукні з глибоким декольте і еко-торбиною. Злегка припіднімає підборіддя. Стає поряд із великою картиною з яскравими синіми кольорами. Демонстративно надпиває з келиха вино. Я дружу з Анатолієм, а не роздаю його контакти. Якщо треба номер підійдіть до працівника”, – дивиться з-під лоба.
“Не люблю, коли мене з піарниками плутають. Це принижує”. пояснює лисуватому чоловіку років 50 в окулярах. Той міряє її іронічним поглядом. Опирається рукою об одвірок, в руці бокал.
Класики остаются класиками. Куиджи от этой выставки не пострадал. То же самое Глущенко и Шевченко
“Знаете, что я вам за художников скажу? примружується. – Класики остаются класиками. Куиджи от этой выставки не пострадал. То же самое Глущенко и Шевченко. Когда висталяются художники обычные, которие проходят вместе со временем, мне грустно”, – каже, поправляє окуляри із товстим склом. “Криволап художник интресний, роботи хорошие, но день пройдет и я забуду. Это нескромно ставить себя в один ряд с безсмертними художнимками. А вот Светлицкого хату я не забуду. Как будто не луна ее осветила, а сам бог, – робить паузу, обдумуючи наступні слова. Зізнається, що випив уже сім бокалів шампанського. – Я всегда жду откритие. Я вимущений переселенець, – останню фразу чомусь говорить українською. – В Донецьке ходил в хужожествений музей. Думаю, что Россия со временем все украдет і все вивезет. Это в ее стиле. Россия умеет красиво вороват, красиво убивать. Красиво не признаваться, что они там. Я раньше Россию боготворл, но в 14 году она для мене умерла”, – йде.
За 40-50 хв від початку виставки вино і шампанське закінчується. На стіл навпроти дзеркала виставляють паперові стаканчики з водою. Повз пробігає дівчина і жваво закликає подруг йти у третю залу, бо там зараз Анатолій Криволап.
“А що йому комусь тепер доказувати? Він й так найкращий. Його картини практично усі розкупили. Навіть і ті, що тут на виставці”, – шепочуться.
Люди поволі розходяться. На виході зустрічаємо Олександра із Дніпра, просить зорієнтувати в якій стороні метро.
“Високий вечір скінчився. Вертаємось до мирського життя. А ви знали, що все, що ми тут сьогодні побачили – вже продано?”.
Згодом уточнюємо у куратора виставки картини представили публіці вперше, тому розкупити їх ще не встигли.
Захід триватиме до 14 лютого. Вартість квитка 100 грн.
Анатолій Криволап – майстер українського нефігурального живопису та пейзажу. Його картинам притаманні монохромність та яскраві кольори. Основною темою творчості є українські пейзажі. Саме за цикл із семи картин “Український мотив” художник 2012 року отримав найвищу державну нагороду Національну Шевченківську премію. Ці роботи Анатолій Криволап присвятив змалюванню багатства й краси української природи від Кримських гір та Карпат до рідних для художника пейзажів Київщини. Пейзажі, які згодом стали його “візитівкою”, почав створювати у 1980-х.
“У мене був перелом наприкінці 1980-х. Це був пейзаж. Червона земля, синє вечірнє небо й майже абстрактне дерево, що вливається в це синє. Найцікавіше, коли Тетяна Яблонська якось прийшла до мене, а я виставив ту роботу серед класичних полотен. Вона вказала на неї: “Це ви”. Був вражений”, – розповів художник.