“Україна та Росія готуються до битви за наступний ключовий регіон” – що пише про нас світова преса

Росіяни перетворили найбільшу АЕС у Європі, Запорізьку, на артилерійський склад та базу, тому Україна не може їх там бомбити. Це загрожує повторенням Чорнобильської катастрофи. Росія захопила Луганську область і готуватиметься до захоплення Донецької, щоб завершити окупацію всього Донбасу. А також історія іноземців, котрі воюють за Україну, і добре себе показали. Особливо “Іноземний легіон” у боях за Сіверськодонецьк. Ось дещо з того, що писали про нас у світових ЗМІ.

“Російська армія перетворила найбільшу в Україні АЕС на військову базу”, The Wall Street Journal, США

Російська армія перетворює найбільшу в Європі АЕС на військову базу, що посилює багатомісячну безпекову кризу для величезного об’єкта і тисяч його працівників.

За словами робітників, на Запорізькій АЕС понад 500 російських солдатів, які захопили об’єкт у березні, розгорнули батареї важкої артилерії та встановили протипіхотні міни вздовж берегів водосховища, вода якого охолоджує шість реакторів. Українська армія утримує міста на протилежному березі, приблизно за 5 км від неї, але не бачить простого способу атакувати АЕС, враховуючи небезпеку, притаманну артилерійським боям навколо діючих ядерних реакторів.

Це ефективно захищає станцію від контратаки українських сил і рівнозначно тому, чого атомна енергетика, яка ретельно регулюється, ніколи раніше не бачила – повільне перетворення АЕС на військовий гарнізон. Російська армія день у день розміщує все більше озброєння навколо АЕС, яка є однією з найбільших у світі. Вона використовує її для закріплення контролю за лінією фронту, що йде через південну Україну.

Минулого місяця росіяни розмістили там артилерійську систему “Смерч”. Додавши її до “Градів”, танків та бронетранспортерів. Земля навколо АЕС порита траншеями. Старші технічні фахівці “Росатому” влаштували базу в бункері під станцією.

“Вони утримують АЕС як базу для своєї артилерії. Вони розуміють, що Україна не відповідатиме на їхні атаки зі станції”, – сказав європейський чиновник, відряджений до найближчого міста Запоріжжя, яке залишається під контролем України.

“Схоже, це одна з тактик РФ взяти критично важливу інфраструктуру та використовувати її як щит. Ми не збираємось штурмувати АЕС. Єдиний спосіб зробити це оточити її, захопити прилеглі райони та попросити їх піти геть”, сказав колишній міністр оборони Андрій Загороднюк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Захід посилає Україні достатньо зброї, щоб вижила, але замало для перемоги” американська експертка Мелінда Гарінґ

Запорізькі робітники та їхні сім’ї побоюються, що зростаюча мілітаризація станції може призвести до нової атомної аварії всього за 500 км від Чорнобиля – місця найстрашнішої ядерної катастрофи у світі.

Минулого тижня ядерний регулятор ООН три дні не знав про ситуацію на станції після того, як передача даних з АЕС зникла, перш ніж була відновлена. Це другий випадок від початку російського вторгнення, коли МАГАТЕ втратила зв’язок із камерами та приладами, які передають записи з камер спостереження та свідчення про безпеку на АЕС.

У міру того, як окупація триває, деякі російські солдати на станції перейшли до стратегії викрадення деяких з 11 тис. заводських робітників, щоб отримати викуп. За словами робітників, зараз у полоні понад 40 осіб, а їхні сім’ї використовують групові чати, щоб ділитися фото викрадених працівників та збирати кошти на викуп. Люди на АЕС скаржаться, що їм доводиться працювати понаднормово, щоб прикрити зміни жертв викрадення.

“Будь ласка, допоможіть”, – написав один з працівників у Viber, поділившись фото свого побитого обличчя та правої ноги, а також правого ока, налитого кров’ю. Він додав, що росіяни відпустять його лише, якщо збере 50 тис. грн, що еквівалентно $1681 протягом трьох днів.

“Такі випадки непоодинокі. Ніхто не хоче бути наступним”, – сказав робітник заводу, який недавно втік з району до неокупованої України.

Серед робітників, затриманих заради викупу, є його друг, інструктор з безпеки, який також надавав психологічні консультації персоналу заводу.

Російські війська розпочали артилерійський та реактивний обстріл ЗАЕС вранці 4 березня. В результаті атаки було підпалено навчальний центр станції, всього за кількасот метрів від шести реакторів, тільки два з яких усе ще працюють. Фахівці з ядерної безпеки кажуть, що без відвідування об’єкта незалежними експертами, важко оцінити ризики, які російські артилерія і погано дисципліновані солдати представляють для двох реакторів, що діють.

“Україна та Росія готуються до битви за наступний ключовий регіон”, Die Welt, Німеччина

Росія готується до атаки на Донеччині. На цьому тлі українська влада закликає мирне населення втікати. Мер Слов’янська Вадим Лях заявив, що мирних жителів будуть вивозити на захід країни автобусами та потягами.

Недавно українська армія пішла з Лисичанська останнього бастіону у Луганській області. Луганська та Донецька області складають Донбас регіон, який Москва хоче завоювати, після провалу атаки на Київ.

Українські війська відбили наступ росіян на Слов’янськ. Згідно з дослідженням американського аналітичного центру “Інститут вивчення війни” ISW, нинішні бойові дії в регіоні мають спорадичний характер. Російська армія перегруповується для великого удару по Донецькій області. Спочатку по містах Бахмут та Слов’янськ.

Це свідчить про паузу у діях росіян. Росія тепер хоче спочатку створити умови для більших атак і зібрати для цього необхідну зброю та солдатів.

Україна теж готується до чергових важких боїв. Президент Володимир Зеленський заявив, що західні системи озброєння вже є потужним підкріпленням для української армії. За допомогою точної артилерії Київ знищує склади та інші важливі для російської логістики об’єкти, заявив Зеленський.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Росіяни потріпані, не мають сил захопити навіть Донбас” литовська політологиня Довіль Якнюнайте

“Це суттєво знижує наступальний потенціал російської армії. Втрати окупантів збільшуватимуться з кожним тижнем”, – сказав він.

Фахівець із міжнародних відносин Сорбоннського університету П’єр Грассер заявив, що ніхто не може перешкодити російським військам взяти під повний контроль Донбас. Однак російські війська показали нездатність занадто далеко просунутися вперед.

“Російський каток добре працює біля кордонів РФ, їх логістичних центрів та авіабаз. Чим далі йдуть від них, тим складніше”, – каже П’єр Разу з Середземноморського фонду стратегічних досліджень.

На початку війни російська армія швидко захопила Херсон. Але ситуація на березі Чорного моря нестабільна. Австралійський військовий експерт Мік Раян вважає, що війна на півдні та “звільнення українських портів від російського впливу” мають “дуже велике стратегічне значення”.

“Контроль над узбережжям дав Москві суміжну територію з Кримом, а також доступ до українських портів на Чорному морі. Але українські контратаки на півдні ставлять перед росіянами дилему. Вони продовжують наступ на сході чи зміцнюються південь?”, – запитує Райан.

“Для іноземних військових в Україні триває війна, якої вони ще не бачили”, The New York Times, США

Після того, як Росія вторглася в Україну, іноземні ветерани бойових дій відгукнулися на заклик українського президента і борються з виснажливою реальністю війни, не схожою на жодну з тих, яку досі бачили.

Багато хто з них є американськими та британськими ветеранами воєн в Афганістані та Іраку, де вони могли розраховувати на авіаудари для прикриття та іншу важливу підтримку. В Україні українські сили та їхніх союзники-іноземці воюють з більшими та краще збройними російськими силами, часто без елементарних речей.

“Це набагато інтенсивніше, ніж те, що бачив в Афганістані”, – каже Браян, колишній десантник армії США, який не хотів, щоб його прізвище використовували з міркувань безпеки.

За словами бійців-добровольців, ця реальність відштовхнула деяких із сотень чоловіків. Деякі з тих, хто залишився, тепер працюють безпосередньо на українську армію, яка тихо і ефективно використала їх, щоб заповнити прогалини у передових можливостях, зокрема, гостру потребу у медиках. Найпрофесійніші іноземні солдати дедалі більше заслуговують на повагу у своїх українських товаришів, а також керівництва країни.

Радник президента Олексій Арестович особливо аплодував тим, хто недавно бився в одній із найвиснажливіших битв війни, у Сіверськодонецьку. Він заявив, що їхня “мотивація, професіоналізм, готовність до міських боїв” відіграли важливу роль у довгому стримуванні російських військ.

Цифри вбитих іноземців меркнуть, порівняно з втратами, завданими українцями, але ризики, з якими вони стикаються, останніми тижнями посилилися. 9 червня Росія засудила трьох захоплених іноземців до страти, і з’явилися повідомлення про загибель як мінімум чотирьох американців.

Професіоналізм, про який говорив Арестович, виник із первісного хаосу потоку добровольців. Деякі з них були досвідченими ветеранами, інші бійцями-початківцями, які прибувають з рюкзаками, повними військового спорядження, але без досвіду бойових дій. Вони прийшли, щоб відповісти на те, що було сигналом лиха від Зеленського в перші дні війни, коли багато світових лідерів та аналітиків припускали, що росіяни швидко розгромлять українців.

За кілька днів добровольці почали прилітати до Польщі та прямувати до її кордону з Україною. Протягом кількох тижнів Львів був переповнений американцями та іншими іноземцями, які прибували поїздами та автобусами у дорозі на фронт. Оскільки майже не існувало структури, яка могла б визначити, хто придатний до бою, чи допомогти новоприбулим знайти місце, деякі добровольці блукали Львовом, поки не знайшли когось, хто міг би направити їх до військкомату. Інші у розпачі повернулися додому.

Через чотири місяці після початку війни багато що про іноземні війська залишається незрозумілим. За оцінкою Арестовича, у боях брало участь близько 1000 осіб. Але ніхто не знає напевно без центрального інформаційного центру для добровольців. Ще сотні чи тисячі прийшли допомогти з небойовими обов’язками.

Президент Джо Байден відмовляв американців від поїздки в Україну, і недавно підтвердив це, коли двоє американських ветеранів зникли безвісти та, як повідомлялося, заарештовані росіянами.

Найвідомішим із іноземних бойових угруповань є “Іноземний легіон захисту України”, створений українським урядом на заклик Зеленського. Він не повідомляє кількість своїх членів, але його представник Демієн Магру заявив, що з країн, представлених у його лавах, на вершині США та Велика Британія. За його словами, всі прийняті до Легіону підписують контракти з українською армією, служать у частинах, де іноземні унтер-офіцери підпорядковуються українським офіцерам, і отримують таку ж платню, як і українські військові.

Відео, опубліковане недавно у соцмережах, показує бійців Легіону у напружених міських боях. На відео, яке змонтоване і зняте в Сіверськодонецьку, видно, як група солдатів, явно добре навчених і добре екіпірованих, рухається розбомбленими будинками і веде вогонь по російських військах. Досвідчені бійці безпосередньо брали участь у деяких із найжорстокіших битв війни.

Більшість зусиль Легіону у ЗМІ спрямовано на посилення іноземної громадської підтримки військових дій України, і на доведення інформації про те, що Україні потрібна сучасніша зброя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У Норвегії є спільний кордон із Росією. Ми готові до військової агресії” Сандра Андерсен Ейра

Магру сказав, що після початкового ширшого прийому, Легіон тепер приймає лише тих, хто має бойовий досвід, пройшов біографічні та психологічні перевірки, і не висловлює екстремістських поглядів. Але деякі з відкинутих Легіоном, за його словами, були прийняті іншими підрозділами іноземців або потрапили на передову та сформували свої власні бойові групи.

Причини, через які люди вирішують ризикнути життям за чужу країну, дуже різняться. Браян, американський ветеран, який воював в Афганістані, сказав, що приїхав, бо багато років тому навчав українців, як стримувати підтримувані Росією сепаратистські сили, і багато його друзів-українців загинули в боях.

Метью Робінсон, британець, колишній військовий підрядник у США в Іраку, сказав, що розглядає службу в Україні як форму “спокути” за отримання прибутку від війни, яку він тепер вважає несправедливою. У результаті Робінсон навчав українців по всій країні, зокрема, поблизу лінії фронту на сході, де відбувалися одні з найнапруженіших битв.