fbpx

Українка, що надихала Пікассо й Шагала, зачарувала світ наївністю

Головна Сторінка » Українка, що надихала Пікассо й Шагала, зачарувала світ наївністю

12 січня відзначають день народження всесвітньо відомої художниці й майстрині наївного мистецтва Марії Оксентіївни Примаченко. Народилася 1909 року в селі Болотня, колись Іванківського, а нині Вишгородського району Київської області.

Про українську народна художницю дізнався увесь світ завдяки її роботам у жанрі “наївного мистецтва”. Лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка, Заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України все життя прожила в рідній Болотні.

З 6 років хворіла на поліомієліт, її права нога була коротша, тож Марії доводилося все життя носити протез. Щоб прикрити його, завжди вдягала довгі спідниці. Та хвороба щось забрала, а щось дала: через неї Марія стала вельми спостережлива, мала гострий слух і зір.

Перші малюнки зробила на батьківській хаті ще в дитинстві – синюватим глеєм, який знайшла, коли пасла гусей. Намалювала пишні квіти. Доволі скоро односельці стали звертатися до дівчинки, щоб і їм створила таку красу.

До школи не ходила, удома почала малювати й ткати. Її панно беруть на обласні виставки.

Коли 1934-го в Києві відкрили Школу народних майстрів, за деякий час до неї запросили й Марію Примаченко. За два роки її роботи не просто потрапили на Першу Республіканську виставку народної творчості, їм відвели цілу експозиційну залу. За участь Марію Оксентіївну нагородили дипломом І ступеня. Цю виставку демонстрували в Москві, Ленінграді, Варшаві. Наступного року роботи художниці виставляли в Парижі. Відтоді її твори з незмінним успіхом експонують у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Показали 180 картин Марії Примаченко

Одну з виставок Марії Примаченко відвідав Пабло Пікассо. Згодом зізнався, що зачарований прекрасними роботами геніальної жінки. Чудернацькими істотами з робіт талановитої українки надихався Марк Шагал – настільки, що перейняв у власну творчість подібні мотиви.

Поки світ захоплювався її мистецтвом, у рідному селі за 70 км від Києва Примаченко була звичайною жінкою з непростою долею: самотужки виховувала сина після того, як чоловік загинув на війні.

Односельці довго вважали творчість Примаченко дивакуватою та не вірили в її широку славу. У селі жінку знали більше як добру швачку, яка могла без жодних примірок пошити найкращу сорочку. Переконати в тому, що поруч живе успішна майстриня, зуміли навіть не регулярне навідування режисера Сергія Параджанова, поетів Тичини й Бажана, а патефон і проведений телефон.

Марія Оксентіївна не любила малювати тварин реалістично.

“Навіщо малювати їх такими, як є вони й так красиві. А я малюю на радість людям”, – казала.

У її доробку понад 1 тис. картин. Коли малювала, ніколи не змішувала фарби, пензлик робила власноруч із котячої шерсті.

Ще однією родзинкою стали підписи-примовки до картин. Художній образ і віршовані підписи синхронні: “Три буслики у горосі живуть у нас і досі”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Вкраїні добре жить – один робить, сім лежить: дотепні підписи до робіт Марії Примаченко

Є безпосередньо похідні від народного лубочного моралізування: “Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб”. Є й роботи з естетикою газетного репортажу: “Свинарка виростила тисячу сімдесят поросят”. Трапляються і короткі примовки: “Куріпочки пляшуть і хліб пашуть”, “Собачка Ада не боїться гада”, “Ворон дві баби мав – обох обнімав”, “Веснянки-роговички – веселії птички”.

З кінця 1960-х до 1980-х у видавництві “Веселка” вийшли шість книжок, ілюстрованих Марією Примаченко. 1986 року створила серію робіт, присвячену Чорнобилю.

Мисткиня дожила до поважного віку. Померла 18 серпня 1997 року у власній хаті. Поховали її на сільському цвинтарі рідного села Болотня.

Її роботи мали колосальний вплив на мистецтво другої половини XX ст. – початку XXI ст. І досі не втрачають популярності.

Марія Примаченко малювала і правою, і лівою рукою. Наприкінці 1980-х її твори коштували приблизно 500 крб за ватманський аркуш. А сьогодні – щонайменше $1000. Помноживши на цю суму принаймні кілька тисяч створених нею шедеврів – це мільйони в будь-якій валюті. Та для української культури ці малюнки безцінні.