Відомий український журналіст Віталій Портников проаналізував механізм створення уряду національної єдності у Великій Британії під час Другої світової війни. Він провів паралелі з сучасною Україною, роз’яснивши ключові аспекти цього історичного прецеденту.
За словами Портникова, ідея формування уряду національної єдності не належала особисто Вінстону Черчиллю. Ця ініціатива походила від Консервативної партії, яка мала більшість у парламенті. Вони усвідомили критичну загрозу існуванню Великої Британії та звернулися до лейбористів із пропозицією об’єднатися.
Лейбористи погодилися на створення такого уряду, але висунули категоричну умову. Тодішній прем’єр-міністр Невілл Чемберлен мав залишити свою посаду. Його вважали відповідальним за недооцінку небезпеки, що призвела до війни.
Таким чином, лейбористи відмовилися працювати під керівництвом Чемберлена. Консерваторам довелося шукати компромісну фігуру зі своїх лав. Цією людиною, яка мала відповідний досвід та була прийнятною для всіх, виявився Вінстон Черчилль.
Саме так Черчилль очолив британський уряд, адже його політична кар’єра до того часу вважалася невдалою та практично завершеною. Журналіст підкреслює, що уряд національної єдності завжди «висуває» свого лідера. Це є ключовим механізмом його функціонування.
Портников проводить аналогію з Україною 2022 року. Якби президент Зеленський тоді ініціював обговорення з лідерами політичних сил щодо створення уряду національної єдності, міг би з’явитися «український Черчилль». Це був би прем’єр-міністр, узгоджений усіма, але не сам президент.
На жаль, зауважує журналіст, цей процес не відбувся, і Україна втратила можливість отримати такого лідера. На його думку, роль «українського Черчилля» на певному етапі до певної міри зіграв генерал Валерій Залужний.
Повернення Залужного в українську політику під час війни, вважає Портников, було б сильним ходом. Це продемонструвало б готовність президента сприймати себе саме як голову держави та шукати ключову фігуру для її збереження. Кожному голові держави потрібен свій «Черчилль» для подолання воєнних викликів.
Водночас, Віталій Портников зазначає, що діяльність Володимира Зеленського більше нагадує роль британського короля Георга VI під час війни. Король звертався до нації та виступав із заявами, що є схожим на успішну комунікаційну функцію українського президента.
Журналіст підкреслює, що президент мав би обмежитися насамперед цією вдалою функцією і зосередитися на пошуку «свого Черчилля».